ЧОРНОБИЛЬ – ДВА ШЛЯХИ!

Безіменне чорнобильське озеро уже давно забуло про жахливу катастрофу. Тут давно не було людей... Автор ілюстрації: А. Влащенко

Антон ВЛАЩЕНКО

Мабуть, для переважної більшості людей у світі, саме поняття “Чорнобиль” асоціюється з якимись жахами. Таким собі острахом чогось не зрозумілого, але дуже небезпечного, від чого треба бігти залишаючи все. Чорнобильська зона відчуження, в свою чергу, вже більш конкретне поняття – відразу випливають кадри з документальних фільмів з порожніми будинками, що наповнені розкиданими дитячими іграшками, старими фотографіями та меблями.

Проте, існує й “інший Чорнобиль”, – це терен без людей. Майже без людей, бо все ж таки декілька тисяч чоловік працюють у Зоні відчуження, але більшою мірою вони перебувають там лише під час роботи і не живуть постійно. Так що ж воно таке – оцей “інший Чорнобиль”? Це всі ті ліси, болота, луки, що заселені безліччю видів птахів, ссавців, плазунів, комах та інших істот, що мешкали там колись поряд з людиною, а після аварії залишились самі у своєму світі. Спочатку мабуть тварини дивувались: “Куди поділись ці двоногі істоти?”. Не стало чути стрільби мисливців та браконьєрів, бензопили у лісі, ніхто не збирає гриби та ягоди. Згодом тварини Чорнобиля вже, мабуть, й забули про людей.

Табуни Коней Пржевальського вільно мешкають собі у зоні відчуження, так, наче, Чорнобильської аварії ніколи й не було... Автор ілюстрації: Є. Нагорний

Логічним буде запитання – а як саме радіація вплинула на фауну та флору, чому людей евакуювали, а все інше залишилось та живе собі далі? Для мене цей світ іншого Чорнобиля почав відкриватися з перших експедицій з дослідження кажанів, ще п’ять років тому. Координував цю роботу Сергій Гащак людина, що працює в Зоні майже з самого початку, у різних організаціях, діяльність яких тим, чи іншим чином пов’язана саме з впливом радіаційного забруднення на тварин та екосистеми в цілому. З початку 1990-х цікавість до дикої фауни Чорнобиля в умовах радіаційного забруднення стали проявляти багато іноземних фахівців та організацій. З того часу безліч експедицій з різних країн (більшість саме з США) відвідало Чорнобильську зону відчуження з однією метою – знайти щось “гаряче” саме стосовно радіаційного забруднення. І ось саме тут і починаються цікаві речі. Якщо підсумувати весь цей пласт наукових знань, то виявляється, що в цілому радіаційне забруднення не впливає критично на популяції тварин та рослин.

Тут потрібно зупинитись, та розтлумачити про, що йде мова, зробити деякі пояснення екологічних термінів. По-перше, популяція – це сукупність особин одного виду, що мешкають на одній території та схрещуються між собою (…і дають плодюче потомство – ред.). По-друге, є різні рівні дослідження або сприйняття живого: екосистемний – коли ми розглядаємо всі види, що мешкають на якійсь ділянці у взаємозв’язку між собою; популяційний – коли ми працюємо з сукупністю популяцій окремих видів; видовий – коли нас цікавить лише один вид сам по собі; та ґенетичний – коли нас цікавлять процеси, що відбуваються на рівні ґеному одного виду, чи навіть популяції. У Чорнобильській зоні не відбулося вимирання видів чи масової загибелі лісів після аварії. Не наповнились Чорнобильські землі і зграями не зрозумілих “мутантів”. Але людей все ж таки евакуювали?…

Вчені уже давно цікавляться і досліджують екосистеми Чорнобиля, зачеплені радіаційним забрудненням. На світлині: Сергій Гащак розставляє тенета для відлову кажанів. Автор ілюстрації: А. Влащенко

Розглянемо це все послідовно. На екосистемному рівні нічого критичного не відбулося, безпосередньо від високих доз радіації загинув лише всім відомий “рудий ліс”, що знаходився біля самої станції. Подібні локальні “катастрофи” трапляються весь час, це може бути і лісова пожежа, і підтоплення лісу, все що призводить до локальної загибелі дерев. Але на місці загиблих ділянок лісу майже відразу виростають інші, і ліс відновлюється і створює природну мозаїку ландшафту. Ці природні ліси у декілька разів більш стійкі до зовнішніх впливів, ніж штучно створені людьми. Так саме на місці загиблого “рудого лісу” вже багато років зеленіє інший, “новий рудий ліс”. На популяційному рівні так само не відбулося значних негативних змін. Навпаки, тварини, що постійно страждали від переслідувань з боку людини, а саме лосі, кабани, олені, вовки, рисі, та мали критично низьку чисельність, за декілька років її відновили – їх стало дійсно багато на території “Зони”. Наприклад, популяція кабанів вже пережила пік чисельності та зараз знаходиться у стабільному стані. А всі інші види почали існувати відповідно до тих природних законів, з якими вони існували багато тисяч років до появи людини. Знижуємось до іншого рівня, а саме видового, або навіть рівня окремих особин. Саме на цьому рівні знаходиться людина та проблема проживання людей на забруднених радіацією територіях. Так звані “самосели” (або само поселенці – авт.) – люди, що не схотіли залишати своїх осель у “Зоні”, мешкають там і зараз, але це переважно старі люди, що вже не можуть мати дітей. На відміну від будь-яких інших тварин, люди, що нас оточують, мають імена, родичів та закріплені за законом права на гідне життя.

У "Зоні" себе чудово почувають червонокнижні Нічниці вусаті. Автор ілюстрації: А. Гукасова

Безумовно, що багато окремих особин диких тварин загинули від високих доз радіації у перші місяці та роки після аварії. Але то було тимчасове і, що найважливіше, – локальне зниження чисельності тварин та рослин. На найбільш забруднених ділянках. Популяції, що населяють значно більші території, згодом дозволили компенсувати негативні наслідки і на постраждалих ділянках. Популяція – це надорґанізмова істота, і при достатніх її розмірах загибель або погіршення стану окремих особин не призводить до вимирання всієї популяції. Те саме стосується і мутацій, ми не спостерігаємо “жахливих мутантів” у Чорнобильських лісах. За законами природи, навіть якщо щось подібне і народжується, воно нежиттєздатне і гине ще у маленькому віці, а частіше – ще на стадії ембріону. Але ми не можемо сприймати людей у розумінні “природної популяції”. Безумовно, в наукових колах такий термін використовується, але на відміну від, наприклад, орлів, які для нас можуть максимум поділятися на самців та самиць, молодих та старих, людей ми знаємо особисто. Кожна загибла людина – це трагедія в першу чергу родичів та знайомих, потім держави, і так далі. Для нас людей, якийсь гіпотетичний орел, що помер від раку шлунку в перші місяці аварії не становить особистої трагедії, так само як і для орлів в цілому смерть гіпотетичної людини також не становить трагедії.

Ще слід додати різницю у часі життя однієї ґенерації різних тварини. Якщо у людини це 20-25 років, то для деяких тварин це 1 рік або навіть менше. Швидка зміна генерацій дозволяє вилучити слабких и залишити сильніших, більш пристосованих до екстремальних умов. Проте першим ґенераціям достається увесь тягар найбільш сумних наслідків. Якщо популяція гризунів навіть на ділянці “Рудого лісу”  вже через 10 років після аварії (це близько 30 поколінь) справляла враження здорової, то для людини треба кілька сотень років для появи “радіорезистетної” раси (стійкої до радіоактивного забруднення – ред.). У цьому сенсі, радіонукліди розпадаються скоріше. Краще не уявляти, щоб могло статися, якби людей вчасно не евакуювали з заражених радіонуклідами територій. Смертей та хвороб було б у тисячі разів більше. Тому “Зона” надовго закрита для людей, а поодинокі старі люди “самосели” доживають свій вік в оточенні дикої природи, а вона, у свою чергу, відновлюється на всіх рівнях. Також хотілося б додати, що цікавість західних науковців до “гарячих” фактів “щодо радіації” поступово згасає саме з причини відсутності таких фактів.

Десь у Прип'яті... Гасла радянських часів доживають свого віку після чвертьстолітнього відходу людей... Автор ілюстрації: Є. Нагорний

Проте проблема Чорнобиля залишається. Це велика територія (площею 250000 га), де з одного боку, вже, майже, немає інфраструктури, а з іншого постійно тривають масштабні будівельні роботи на самій станції. З одного боку, ця територія підпорядковується Міністерству надзвичайних ситуацій, а з іншого це де-факто найбільший в Європі природний заповідник (жодна країна Європи не може собі дозволити відселити населення з такої великої площі – авт.). З одного боку, безліч науковців з усього світу відвідали Чорнобильську зону, а з іншого немає жодної людини чи організації, що вела б системні дослідження саме біологічного різноманіття як такого, без огляду на радіацію. З одного боку, Чорнобиль може стати туристичної Меккою для іноземців з усього світу, а з іншого, маючи квиток у місцеву їдальню людина може зануритись у атмосферу старих радянських часів, де все залишилось так саме, як 25 років тому. Таких протиріч у Чорнобилі дуже багато і головне з них – це, власне, оті два шляхи, якими піде розвиток “Зони” далі, а саме повернення людей та рекультивація земель, або подальший рух у бік офіційного заповідання. На жаль, весь час українські можновладці повторюють про необхідність повернення цих земель до господарського вжитку. Від цього всього дуже тхне ностальгією цих старих-нових людей при владі, радянськими “стройками века” щось на зразок БАМ’у чи розоренням казахських степів. Таке собі незрозуміле бажання перемогти природу, яка трошки “дала по носі” людству під час аварії. Повернутись та все відновити! Побудувати “світле майбутнє” у Чорнобилі. Насправді мало що може зупинити такий сценарій, бо якщо таке відбудеться, то багато цих самих “можновладців” отримають землю у приватну власність, а на розбудові інфраструктури “відмиють” мільярди гривень, або навіть доларів з державного бюджету. Коли їдеш з Києва до Чорнобиля то добре бачиш скільки кинуто землі навколо столиці, оцих перелогів, які ніхто не обробляє навіть у передмісті столиці. А скільки новоявлених перелогів та умовно населених пунктів, що фактично збезлюділи, по всій країні? А скільки сіл, селищ та містечок потребують розбудови інфраструктури, де і люди є, і екологічні умови відмінні? Але закони логіки не працюють, чи майже не працюють,  в Україні.

Пригадалося... Над артефактами минулого - залишки радянського часопису на столі. Зліва направо: М. Судкова, А. Влащенко, Д. Єлагіна. Автор ілюстрації: С. Гащак

Другий сценарій розвитку це таки створення офіційної природоохоронної території, метою якої стало б збереження всього того, що там є живого, самого по собі. Стратегія розвитку цього другого напрямку будується на тому, що в майбутньому багато ресурсів, що сьогодні взагалі не сприймаються як ресурси будуть мали високу цінність. Біорізноманіття є саме цим ресурсом. Держава, що буде мати в своєму розпорядженні збереженні у природному стані екосистеми, популяції, чи окремі види зможе, по-перше, отримувати кошти від туризму, побудованому на демонстрації цих цінностей, а по-друге, буде суттєвим гравцем на ринку квот поглинання двоокису вуглецю. Не кажучи вже про те, що наслідки змін клімату, які будуть меншими саме в тих місцях, де природні екосистеми збережені якнайкраще.

На жаль, суттєвою перепоною на шляху реалізації саме другого варіанту шляху розвитку є потреба людства переступити “через себе” та визнати, що у Чорнобильській зоні все має належати Природі. Визнати, що аварія сталась з провини людей, і вони не повинні відіграватися.

Крок за кроком ми намагаємось змінити уявлення людей про Чорнобильську зону, та маємо надію, що все ж таки створення заповідника (чи національного парку – ред.) відбудеться і ми не будемо розповідати про чарівну природу Зони у минулому часі.

admin Written by:

3 Comments

  1. Kseniia
    Листопад 14, 2011
    Reply

    Мені сподобалась ідея толерантності, підтримую. Така собі “Deep Ecology of the The Chernobyl Exclusion Zone”. Адже страх не повинен бути вирішальнім чинником стосовно питань збереження екосистем – бо штовхає на плинні, нестабільні та алогічні дії. Тільки свідоме подолання антропоцентричних поглядів може призвести до більш долекоглядних рішень.

    “Najlepsze co możemy zrobić dla przyszłych pokoleń – to zrobić swiat lepszej teraz” J. Passmore

  2. Листопад 15, 2011
    Reply

    Цікаво, але було б ще цікавіше почути власне про цьогорічну експедицію туди. Починаю жаліти, що не вийшло поїхати туди…

  3. Лютий 1, 2016
    Reply

    Мені більше подобається ідея створення на території чорнобильської зони самого унікального і найбільшого на Європейському континенті парку льодовикової, дикої природи – або по іншому – особливо природоохоронна, експерементально-туристична територія “Плейстоценовий парк-Чорнобиль” – Бренд України.

    Запрошую шановне співтовариство на споріднений по темі сайт http://www.pleistocenepark-chernobyl.com.ua/

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 + 2 =