ГЛЕК НЕПЕНТИ

У Гомерівській “Одіссеї” є момент, де розповідається про засмученого Телемаха – сина Одіссея, – якого, по прибутті до палацу Менелая, цариця Єлена, аби розвеселити, частувала вином з непентою із глека-амфори. Коли через 2400 років, у 1743 році до рук шведського натураліста Карла Ліннея потрапила дивна рослина із великими глечиками на кінцях листків, він, не роздумуючи, назвав її Непентесом – глеком зі звеселяючим трунком…

Європейцям Непентеси (Nepenthes L.) були відомі ще із ХVII століття. Їх знаходили у тропічних лісах від Мадаґаскару та Індії до Суматри, Борнео, Філіппін й інших островів Малайзійського архіпелагу, а також півночі Австралії. Сьогодні налічується понад 120 видів цих рослин, проте, вважається, що то далеко ще не край, тому ботаніки ведуть пошук нових Непентесів. Наприклад, у 2009 році з Філіппін було описано новий вид Непентес Аттенбора (Nepenthes attenboroughii A.S.Rob., S.McPherson & V.Heinrich (2009), названого на честь нашого сучасника, британського натураліста, сера Девіда Фредеріка Аттенбора.

Непентеси є комахоїдними рослинами, однак, цей факт не був відомим Ліннею, а став доступним для загалу лише у 1874 році завдяки знаменитій книзі видатного британського ботаніка сера Джозефа Дальтона Хукера – “Звички хижих рослин”. Саме Хукер довів, що Непентеси, які зростають на дуже бідних ґрунтах, отримують усе необхідне шляхом пасивного полювання на комах, павуків, скорпіонів, слимаків а іноді навіть жаб, ящірок і ссавців, які падають у глек, де гинуть й розчиняються. Наприклад, у велетенських глеках Непентесу Раджі (Nepenthes rajah Hook.f., 1859) часто знаходять загиблих Пацюків (Rattus Fischer, 1803), тому цей вид ще називають “щуроловом”. Рідина ж, якою заповнений глек, є не чим іншим, як травним соком. Мине ще чимало часу, з моменту виходу книги Хукера, коли вчені достеменно вивчать процеси живлення Непентесів…

Одні із перших досліджень травлення Непентесів були опубліковані кількома різними групами вчених наприкінці 1960-х років. Вчені тоді виявили новий тип рослинних ферментів протеаз, які перетравлюють білкову їжу. Ці ферменти були виділені із вмісту глеків Непентесу дистиляторії (Nepenthes distillatoria L., 1753) й отримали назви непентезин І та ІІ. Подальші дослідження у 1970-90-х роках показали, що травні соки у глеках мають також ліпазну в Непентесу МакФарлана (Nepenthes macfarlanei Hemsl., 1905) та фосфатазну в Непентесу гібридного (Nepenthes × hookeriana Lindl. emend. Macfarl. (1908) активності. У першому випадку, виявлені ферменти здатні розщеплювати жири, а у другому, – нуклеїнові кислоти, такі як ДНК чи РНК. Сучасні молекулярні дослідження, що торклися вмісту глеків Непентесу витонченого (Nepenthes gracilis Korth., 1839), вказали на присутність інших травних ферментів з хітиназною активністю – здатністю розщеплювати хітин комах. Зрештою, у 2008 році двоє японських вчених виявили спектр із 7-ми ферментів у соці глеків Непентесу алати (Nepenthes alata Blanco, 1837), з яких три виявились взагалі раніше невідомими… Зокрема новими ферментами стали: β-d-ксилозидаза, β-1,3-ґлюканаза й тауматиноподібний білок – усі вони мають згубну дію на бактерій та грибів, які могли б заселяти і зброджувати вміст глеків. Причому β-d-ксилозидаза бере участь не стільки у травних процесах, як у формуванні самих глечиків та їх рості.

Зрозуміло, що бактеріо- та фунґіцидні ферменти є важливим компонентом хижого способу життя Непентесів, адже мікроорґанізми для них є конкурентами, які поглинають цінні азот й фосфор. Власне, й еволюційний розвиток “комахоїдства” у всіх без винятку хижих рослин спричинений саме недостатністю нітроґену у ґрунті, тоді як тварини є важливим джерелом цього хімічного елементу. От тепер рослини й їдять тварин – усе стало з ніг на голову…

Непентеси умовно діляться на дві екологічні групи: рівнинні та високогірні види. Якщо рівнинні живуть в умовах слабкого добового коливання температур, то високогірні навпаки – витримують значні перепади денних й нічних температур. Найбільш високогірним із відомих видів є Непентес Лема (Nepenthes lamii Jebb & Cheek, 1997), що зростає на висоті 3500 метрів у горах Нової Ґвінеї.

У своїй більшості Непентеси є мешканцями боліт, тропічних лісів та високогірної косодеревини. Вони представлені або чагарниками, або ліанами, декотрі види мають вкорочене стебло, а над поверхнею ґрунту підносяться лише листки-глеки та квіти у період цвітіння. Кілька видів є епіфітами, але це не типова життєва форма для роду загалом. Непентеси найчастіше трапляються на межі лісу – в екотонах, вікнах вивалу – місцях повалених старих дерев, декотрі види заселяють вирубки, плантації тропічних фруктів, какао, кави, узбіччя доріг тощо. Невелика група видів заселяє відкриті луки саванного типу. Окремі види опанували досить екстремальні місця зростання: поклади важких і радіоактивних металів – Непентес раджі (N. rajah); засолені узбережні піски – Непентес білооблямівковий (Nepenthes albomarginata Lobb ex Lindl., 1849); скельні останці – Непентес беззбройний (Nepenthes inermis Danser, 1928).

Максимальні розміри стебла непентесів, наприклад, у Непентесу Рафлеза (Nepenthes rafflesiana Jack, 1835), можуть досягати 15 м у довжину. Вони, пнучись до світла, обплутують гілля та стовбури інших рослин, звішуючи свої глеки-пастки. Ці атракційні утвори листків звисають із гілок дерев, привертаючи увагу найрізноманітніших тварини і комах у першу чергу. Саме у ліаноподібних Непентесів глеки мають найвидовищніші розміри, форми та кольори, досягаючи у довжину 30-50 см.

Для приманювання жертв Непентеси використовують цілий арсенал озброєнь, імітуючи квіти. Глеки виділяють леткі пахучі речовини та солодкий нектар, на який злітаються і збігаються різноманітні дрібні тварини. Окрім того ці утвори листків мають яскраве контрастне забарвлення – від білого та зеленого з плямами до жовтого і червоного. Іноді, краї устя глека мають вирости, що нагадують пелюстки. Спокушені комахи без остраху прямують у пастку – у глеках часто виявляють сотні мертвих членистоногих. Стінки глека вкриті воскоподібною речовиною, яка утворює настільки гладеньку поверхню, що навіть комахи не здатні за неї зачепитись своїми лапками…

Окрім таких стосунків як хижак-жертва, Непентеси часто мають налагоджені мутуалістичні – симбіотичні взаємини із багатьма тваринами. Наприклад, термітоїдний Непентес білооблямівковий, не лише живиться термітами, але й годує їх колонії! Справа в тому, що по внутрішньому краю устя його глека розміщені білі їстівні волосинки, які заготовлюються термітами. У цьому процесі багато осбин термітів просто падають у глек, де й перетравлюються. Непентес двошпоровий (Nepenthes bicalcarata Hook.f., 1873) із Борнео, до прикладу, надає прихистку Мурахам-теслям Шмітца (Camponotus schmitzi Staercke, 1933), які будують свої колонії в середині листків. Вони харчуються великими наполовину перетравленими комахами, що втрапили у глек, вважається, що таким чином мурахи виконують санітарну функцію, недопускаючи гниття. Окрім того вони захищають “свою” рослину від посягань різноманітних шкідників. Цікавими є взаємини між Непентесом Лова (Nepenthes lowii Hook.f., 1859) й дрібним ссавцем Тупаєю гірською (Tupaia montana Thomas, 1892). Непентес виділяє із розміщеної на кришечці залози солодкий нектар, який споживають тупаї, натомість тварини залишають свій послід у глеку, яким живиться рослина. Як показали дослідження канадійсько-німецько-малайзійської групи вчених, проведені у 2009-му році, від 57% до 100% азоту Непентес Лова отримує саме із посліду Тупаї гірської.

Із Непентесами пов’язана ще одна надзвичайно цікава група тварин, яка називається непентобіонтами – це тварини, що живуть всередині глеків, або на їх поверхні. Ці тварини мають виключно коменсальні взаємини із Непентесами, тобто вони живляться здобиччю впійманою рослиною, нічого недаючи навзамін. Окрім того непентобіонти настільки пов’язані із рослиною-господарем, що пройшовши тривалий шлях коеволюції, утворили видоспецифічні непентесні угруповання – заселяють лише один суворо визначений вид Непентесу і більше ніде за його межами не трапляються… З-поміж непентобіонтів виявлено представників різних класів і типів тварин: личинки мух та комарів, павуки, мурахи, кліщі і навіть один вид крабів – Ґеозезарма малаянська (Geosesarma malayanum Ng & Lim, 1986).

Багато видів Непентесів стали улюбленими об’єктами кімнатного та оранжерейного квіткарства. Любителі та селекціонери вивели безліч гібридів, які у природі не зустрічаються і мають атрактивну колорацію та форми.

Непентес у кімнаті завжди привертає увагу гостей своїм екзотично-незвичним виглядом, а коли вони дізнаються, що то є хижа рослина, то їх подиву немає меж. Не буду тут описувати як утримувати Непентес вдома, бо то є окрема розповідь, але скажу лише, що ці рослини можна придбати у квіткових магазинах нашого Станіславова.