ЛІСИ ДИНОЗАВРІВ

Дерево Каурі між сріблястими деревовидними паоротями і каурієвою травою. Джерело: http://www.galenfrysinger.com
Дерево Каурі між сріблястими деревовидними паоротями і каурієвою травою. Джерело: http://www.galenfrysinger.com

 

Андрій М. ЗАМОРОКА

 

Уявіть собі, – на Землі є місце, де нічого не змінилося із часів динозаврів! Тут гори сягають захмарних висот, майже, у чотири тисячі метрів над морем, а їхні схили і підніжжя вкриті густими дощовими лісами з подокарпів і деревовидних папоротей. Тут птахи не літають, а ходять по землі й лазять по деревах, як і їхні предки динозаври. Тут немає звірів… А називається це місце Нова Зеландія.


У цих лісах мало що змінилось із часів динозаврів, хіба от нестало самих динозаврів... Джерело: http://www.internationalcheesehead.com
У цих лісах мало що змінилось із часів динозаврів, хіба от нестало самих динозаврів... Джерело: http://www.internationalcheesehead.com

Як і на зорі ери динозаврів – 190 мільйонів років тому, – теплі морські вітри і нині безнастанно несуть насичені дощами хмари, що проливаються на предковічні ліси. М’який клімат, північніше 38 паралелі південної широти Нової Зеландії, є найтеплішою помірною зоною на Землі, яка зберегла найдревнішу лісову екосистему нашої планети. Вона, практично, не зазнала змін з тих пір, коли з верхівок крон величних дерев Каурі Диплодоки зривали соковиті гілочки, чи у їх затінку розгортались давні, як і саме життя, сцени полювання Алозаврів…

Край пануванню динозаврів поклав катаклізм, коли 65 мільйонів років тому Земля перетнулась із потоком астероїдів, тоді метеоритні дощі випали по усій її поверхні, спричинивши глобальне вимирання. Проте, ліси Каурі вижили, хоча і зазнали серйозних втрат. В ізоляції від усього світу життя тут розвивалось у свій спосіб. З однієї сторони, тут збереглась автентичність, вимерлих повсюдно, подокарпових лісів, до яких належать і Каурі. З іншої ж, прямі нащадки динозаврів – птахи бурхливо еволюціонували у небачені до цього форми, заселивши усі вільні екологічні ніші. Відсутність наземних хижаків, і ссавців зокрема, лише сприяли їм у цьому.

Дерева Каурі (Agathis australis (D.Don) високо піднімаються над шатром лісу. Джерело: http://www.adrien.com
Дерева Каурі (Agathis australis (D.Don) високо піднімаються над шатром лісу. Джерело: http://www.adrien.com

Хоча у Новій Зеландії зростає лише один вид Каурі (Agathis australis (D.Don) Loudon), а більшість з них на Борнео та Новій Каледонії, але саме тут вони утворюють суцільні ліси. На нинішній день чисті каурієві ліси залишились рідкістю, а звичними є мішані ліси. Зрозуміло, що останні є вторинними – похідними, які сформувались після різноманітних рубок. Проте, їх структура вражає своє складністю і багатством рослинних форм, які нагадують тропічні ліси.

Крони Каурі не утворюють щільного шатра і пропускають багато світла. Джерело: http://www.galenfrysinger.com
Крони Каурі не утворюють щільного шатра і пропускають багато світла. Джерело: http://www.galenfrysinger.com

Верхній і основний ярус такого лісу висотою до 50 м складають величні дерева Каурі з родини Подокарпових (Podocarpaceae Endl.), які належать до голонасінних, рівно як наші смереки чи ялиці, але їх гілки вкриті м’яким листям, а не твердою хвоєю. Це найстарші на планеті дерева, вік яких досягає 2000 років, а можливо і більше. Вчені підрахували, що сантиметр товщини стовбура, в середньому, відповідає 8,7 років життя, а найбільше з відомих дерев мало стовбур 22 метри у обхваті! Їхні крони є розлогими і не утворюють щільного шатра, як інші дерева, у зв’язку із чим ліси Каурі є світлими, а це дозволяє пишному розростанню другого ярусу.

Танекага (Phyllocladus trichomanoides) - далекий родич європейських хвойних... Джерело: http://www.conifers.org
Танекага (Phyllocladus trichomanoides) - далекий родич європейських хвойних... Джерело: http://www.conifers.org

Другий ярус висотою 20-30 метрів складають дерева, які є недалекими родичами Каурі і приналежні також до родини Подокарпових. Зокрема, Танекаги (Phyllocladus trichomanoides), Ріму (Dacrydium cupressinum), Тотари (Podocarpus hallii), Міро (Prumnopitys ferruginea). Поруч із цими древніми голонасінними до другого ярусу входять і еволюційно молодші покритонасінні дерева, більшість з яких є ендеміками не просто Нової Зеландії, а виключно Каурієвих лісів. Найбільш звичним з них є Товаї (Weinmannia silvicola) з родини Кунонієвих (Cunoniaceae R.Br.), які досягають 15 метрів у висоту і виступають співдомінантами Каурієвих лісів. Товаї часто утворюють лісову кулісу і у період цвітіння надають їй рожевуватого відтінку. Інше цікаве дерево – це Канука, його ще називають Білим чайним деревом або Бурґан (Kunzea ericoides) з родини Миртових (Myrtaceae Juss.), яке часто виростає до 30 м. Зазвичай Канука окреслює межу між пляжами та узбережними скелями і лісом. Цей вид досить широко розповсюджений у Східній Австралії та Новій Зеландії і є дуже невибагливим до умов зростання, проте, у лісах його цілком витісняють інші види, саме з цієї причини Біле чайне дерево росте у малопридатних місцях для інших видів. Ендеміком Каурієвих лісів є дуже цікаве дерево Реварева (Knightia excelsa) з родини Протеєвих (Proteaceae Juss.), проте, якщо Каурії не заходять вище 38 паралелі південної широти, то Реварева проникає аж до 41-ї. Цікаво, що латинська назва при перекладі на українську означає: “мечниця чудова”, що пов’язано із мечовидною формою листків, які нам європейцям нагадують звичну вербу. Перші європейські поселенці називали Ревареву “Медовим деревом”, оскільки вона є неперевершеним медоносом. Інші два ендемічні дерева є досить звичайними у прибережних Каурієвих лісах – це Хінаю (Elaeocarpus dentatus) з Елеокарпових (Elaeocarpaceae) та Когекоє (Dysoxylum spectabile), що приналежне до родини Мелієві (Meliaceae Juss.). Другий ярус настільки щільно змикається, що сонячні промені практично не проникають під його шатро, а будь-який просвіт, що виник, наприклад, після падіння старого дерева, швидко заростає чагарниками і ліанами.

Срібляста деревовидна папороть (Cyathea dealbata) утворює третій ярус у лісах Каурі. Джерело: http://www.virtualoceania.net
Срібляста деревовидна папороть (Cyathea dealbata) утворює третій ярус у лісах Каурі. Джерело: http://www.virtualoceania.net

Незважаючи на темряву, яка панує під шатром лісу, тут наявний ще третій ярус дерев, утворений із деревовидних папоротей. Найбільш характерною є десятиметрова Срібляста деревовидна папороть (Cyathea dealbata), що належить до родини Ціатеацеєвих (Cyatheaceae Kaulfuss, 1827). Крона Сріблястої деревовидної папороті досягає 4-х метрів у діаметрі і є однією із найбільших атракцій для туристів. Найцікавішим є той факт, що Cyathea dealbata зростає у третьому ярусі лише у вторинних Каурієвих лісах, а у пралісах заселяє узлісся та лісові куліси.

Четвертий ярус трав розвинений слабо, лише у місцях, де у лісовому шатрі є просвіт, ґрунт щільно вкривають трави. Для чистих Каурієвих лісів притаманна, так звана, Каурієва трава (Astelia trinervia) – один із видів лілійних (Liliaceae Juss.). Разом із Астенією асоційовані різні види папоротей Блехнумів, наприклад, Блехнум різноколірний (Blechnum discolor).

Північно-острівний Ківі (Apteryx mantelli (Bartlett, 1851). Джерело: http://www.arkive.org
Північно-острівний Ківі (Apteryx mantelli (Bartlett, 1851). Джерело: http://www.arkive.org

Ліси Каурі є домівкою для великої кількості тварин, які, окрім Нової Зеландії, більше ніде на Землі не трапляються. Зокрема тут поширений дуже рідкісний Північно-острівний Ківі (Apteryx mantelli (Bartlett, 1851) – великий нелітаючий птах, що живиться різноманітними безхребетними у лісовій підстилці. Окрім нього трапляється дуже рідкісний і вимираючий Північно-острівний Кокако (Callaeas cinerea (Gmelin, 1788). Також тут поширені ендемічні Новозеландський віялохвіст (Rhipidura fuliginosa Sparrman, 1787), Тоутоуваї або Новозеландський горобець (Petroica australis Sparrman, 1788), Кереру або Новозеландський голуб (Hemiphaga novaeseelandiae (Gmelin, 1789) та багато інших рідкісних видів.

У Каурієвих лісах водяться велетенські, порівняно із їх родичами, хижі слимаки Парифанта (Paryphanta sp.) й Плакостилюс (Placostylus sp.), мушлі яких у діаметрі досягають 11-12-ти сантиметрів. Слимаки-парифанти виникли приблизно 300 мільйонів років тому – ще у пермському періоді палеозойської ери, звідки відомі за викопними рештками, а сьогодні збереглись лише у лісах Каурі. Вони відзначаються темно-синім забарвленням тіла та мушлі, а живуть понад 20 років. У 1972 році з метою обліку чисельності популяцій Парифант їх позначали спеціальними маркерами, і яке було здивування вчених, коли у 1992 році впіймали одного з промаркованих двадцять років тому слимаків! Парифанти полюють на різноманітних черв’яків, багатоніжок, жуків та інших слимаків.

Новозеландський малий коротхвостий кажан (Mystacina tuberculata Gray, 1843). Джерело: http://www.arkive.org
Новозеландський малий коротхвостий кажан (Mystacina tuberculata Gray, 1843). Джерело: http://www.arkive.org

Із ссавців природними є лише два види кажанів Новозеландський довгохвостий кажан (Chalinolobus tuberculatus (Forster, 1844) і Новозеландський малий коротхвостий кажан (Mystacina tuberculata Gray, 1843). Малий короткохвостий кажан – це єдиний представник у своїй родині. Його особливістю є те, що вздовж кінцівок він має шкіряні перетинки, у котрі, наче у футляри, складуються крила.

Але із приходом перших поселенців Маорі на острови потрапили собаки, кози, кішки та свині, а із європейськими колонізаторами прийшли пацюки, куниці, тхорі, ласки, горностаї, опосуми, які внесли дисбаланс у екосистеми лісів Каурі. Полюючи на автохтонні види тварин, прибульці практично винищили їх. Не багатьом вдалось пристосуватись до нових сусідів, декотрі вижили лише в ізоляції на дрібних островах, а декотрі вимерли безповоротно…

Кумка архейська (Leiopelma archeyi Turbott, 1942). Джерело: http://www.arkive.org
Кумка архейська (Leiopelma archeyi Turbott, 1942). Джерело: http://www.arkive.org

Дуже цікавими у Каурієвих лісах є древні кумки – жаби ровесниці археоптериксів і динозаврів, які жили на Землі 150 мільйонів років тому – у юрському періоді мезозойської ери. У Новій Зеландії збереглось всього чотири види, з-поміж яких найбільш відомими є Кумка Гохстера (Leiopelma hochstetteri Fitzinger, 1861) і Кумка архейська (Leiopelma archeyi Turbott, 1942). До слова, це найпримітивніші і найдревніші жиби, що дожили до наших днів. У викопному стані вони відомі із юрських відкладів Квінсленду у Австралії. Ці кумки знамениті тим, що їх самці виношують пуголовків у себе на спині, поки вони не виростуть і не зможуть самостійно жити у дикій природі. У 2002 році екологи виявили, що древні Кумки почали масово гинути у лісах. Після детальних досліджень вдалось встановити, що причиною загадкової хвороби став паразитичний примітивний хітридіомікотовий гриб, що поселяється на шкірі жаб і вбиває їх. Аналогічні картина спостерігається у Південній Америці й Австралії. Науковці досі не знають як боротись із цією напастю…

Ми побачили лише не багатьох жителів лісів Каурі – їх ще багато, проте, нині вони у небезпеці, яку створила людина своїми необдуманими вчинками. Уряд Нової Зеландії виділяє значні кошти на збереження унікальних екосистем, які разом із буковими пралісами Карпат, у 2007 році були визнані ЮНЕСКО світовим природним спадком.

admin Written by:

11 Comments

  1. Вересень 11, 2009
    Reply

    Просто суперово, основне, щоб люди туди не добрались і не знищили цю рідкісну флору і фауну.

  2. Вересень 11, 2009
    Reply

    Нажаль, люди туди дісталися уже давно. Спершу Маорі знищили велетенських птахів Моа, а європейці вирубали Каурієві ліси… Первісна площа цих лісів складала 1,2 млн. га, а нині лише 80 тис. га! Проте найбільше страждає місцева фауна – на них полюють кішки, собаки, пацюки, ласки, тхорі, горностаї тощо. Лише на кількох десятках дрібних островів залишились неторканими первісні екосистеми – зараз там заповідники суворої охорони. Туди допускають лише науковців, та й то після кількох перевірок.

  3. Тарас Кісіль
    Вересень 13, 2009
    Reply

    Й справді хотілося б щоб і для наших далеких нащадків у спадок залишились такі чудові ділянки природи, з відголосом прадавнього минулого. Коли чую про дерева вік яким більше кількох століть, дух захоплює…

  4. Вересень 14, 2009
    Reply

    Пане Тарасе, і справді хочеться аби було так, проте, усе залежить від нас самих – кожного з нас. Кажуть, що один у полі не воїн, але не у наш час! У вік інформаційних технологій кожен з нас може вносити свою посильну лепту у формування громадської думки, пропагуючи ті чи інші цінності. Я зі свого кубельця – “Станіславіського натуралісТа” – намагаюсь популяризувати знання про живий світ, що нас оточує. Кожен, хто прочитав про ліси Каурі, почерпнув щось цікаве і нове для себе, а головне отримав знання – при нагоді розповість своїм знайомим чи рідним про таке диво природи і його унікальність. Зрештою, той хтось не стане шукати далеких Зеландій, а зверне увагу на карпатські ліси чи подільські степи – побачить їх красу і довершеність, усвідомить потребу їх охорони для своїх нащадків…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + 1 =