ДИПЛОДОК – ГІГАНТ ЮРСЬКОГО ПЕРІОДУ

Диплодоки. Кадр із фільму "Прогулянки з динозаврами"
Диплодоки. Кадр із фільму "Прогулянки з динозаврами"

Ірена МОСКАЛЮК

 

Коли, вперше, у 1877 році, доктор Самюель Вендель Вільсон розкопав і описав скелет довгошийої доісторичної істоти, схожої на велетенську ящірку, – публіка ХІХ століття була у захваті. А знаний, на той час, палеонтолог доктор Отніл Чарльз Марш дав йому ім’я Диплодок (Diplodocus). Були й такі, що сумнівались у цій знахідці, вони задавалися питанням, а чи справжній він, чи можливо це витвір чиєїсь хворобливої уяви?… Проте, нині, не залишилось жодних сумнівів у правдивості відкриття Вільсона. Науковці-палеонтологи знайшли величезну кількість як цілих, так і фраґментованих скелетів, вони визначили для нього чітке місце в систематиці динозаврів і тварин, загалом.

Журнал Станіславівський натуралісТ

Скелети Диплодока (спереду) та Брахиозавра (позаду) в експозиції Берлінського природознавчого музею
Скелети Диплодока (спереду) та Брахиозавра (позаду) в експозиції Берлінського природознавчого музею

Диплодок – значить “двоосновний” – назву яку тварина отримала за особливості скелету хвостового відділу хребта, який складався із 80 хребців. Кожен з них мав по два довгі поздовжні вирости (як це видно на світлині нижче), які напевно, захищали кровоносні судини.

Подвійні нижні вирости хребців хвоста Диплодока
Подвійні нижні вирости хребців хвоста Диплодока

До родини диплодоків належали найдовші динозаври, які відомі вченим за цілими скелетами. З-поміж них Диплодок довгий (Diplodocus longus Marsh, 1878) сягав до 27-и метрів – це один із найбільших, детально вивчених і відомих широкій публіці видів Диплодокових. Але віднайдений у Нью-Мексико неповний скелет Сейсмозавра (Diplodocus hallorum David Gillette, 1991) показує, що могли існувати Диплодоки довші – до 36 метрів. Якщо так, то вони були найдовшими хребетними за усю історію Землі (синій кит сягає лише 30-33 м). Диплодоки нагадували живі підвісні мости, з ногами-колонами, надзвичайно довгими шиями та ще довшими хвостами. Не зважаючи на свої розміри, вони не були такими важкими, як вважалось раніше, тому що їх скелет був влаштований по-особливому – для економії маси тіла. Вага тварин, за одними оцінками, становила 10-20 тонн, а за іншими – 20-80 тонн. Згідно із сучасних уявлень маса Диплодока довгого становила не більше 16 тон.

Презентація знаменитої на увесь світ експозиції Диплодока у Британському природознавчому музеї, 12-го травеня 1905 року. Зверніть увагу на те, як реконсруйовано скелет. Згідно із тодішніх уявлень, динозаври були плазунами, то ж ноги розставлені з боків тіла, а хвіст волочиться по ґрунті.
Презентація знаменитої на увесь світ експозиції Диплодока у Британському природознавчому музеї, 12-го травня 1905 року. Зверніть увагу на те, як реконструйовано скелет. Згідно із тодішніх уявлень, динозаври були плазунами, то ж ноги розставлені з боків тіла, а хвіст волочиться по ґрунті.

Диплодок мав дуже довгу шию, яка, проте, складалася лише з 15 хребців (а хвіст із 80!). Череп динозавра мав непарний носовий отвір, розташований не на кінчику носа, а на верхній частині голови між очима. Таке розташування ніздрів характерне для тварин, які перейшли до життя у воду, тому перші реставрації Диплодоків зображували їх водяними істотами. Але у 1951 році доктор Кенет А. Кермак провів розрахунки того, з якою силою тиск води, на глибині 10 м, мав діяти на тіло цих динозаврів. І виявилось, що вони взагалі не могли б вдихати повітря, будучи зануреними у воду й з висунутою над її поверхнею головою. З тих пір Диплодоків “переселили” на сушу. Щодо незвичайного розташування ніздрів висувались різні гіпотези, наприклад, про те, що їх ніс був видовжений у коротенький хобот. Але найновіші палеоневроанатомічні дослідження, здійснені доктором Лоренсом Вітмером у 2001 році, показують, що лицьовий нерв цих динозаврів не мав значного розвитку, гіпертрофія якого спостерігається у хоботних тварин (слони, тапіри та ін.). Як нині прийнято вважати, у Дилодоків був великий горбатий ніс, можливо, з камерами-резонаторами, що видавали низькочастотні звуки, а ніздрі знаходились не перед очима, а як і у інших тварин на переді лицьової частини. Їх зуби мали форму вузьких лопаток і розміщувались тільки на передній частині щелеп, як у Ніґерзавра. Кінцівки були п’ятипалими, з короткими масивними кігтями на середніх пальцях. Довгий хвіст динозавра, що закінчувався тонким “батогом”, слугував знаряддям захисту.

Ви можете придбати друкований журнал “Станіславівський натураліст”, перейшовши за цим лінком

До тепер, перед вченими, залишається відкритим питання: як масивні Диплодоки рухалися, чи могли вони бігати? Подібно Брахіозаврам, Диплодоки пересувалися на чотирьох ногах, задні були довшими за передні. Нині вважається, що при русі ці Завроподи тримали голову майже горизонтально попереду, а хвіст на тому ж рівні ззаду. Схоже, що вони могли підійматись на задніх лапах, здіймаючи голову високо до верхівок дерев, щоб харчуватися. Припускають, що Диплодоки вели стадний спосіб життя, доказом чого слугують групові відбитки слідів. Неуміючи жувати, вони заковтували каміння, яке допомагало їм перетирати їжу.

Відомо декілька видів Диплодоків, зокрема: Диплодок довгий (Diplodocus longus Marsh, 1878), Диплодок Карнеґі (Diplodocus carnegiei Hatcher, 1901), Диплодок Гая (Diplodocus hayi Holland, 1924) та Диплодок Галла або Сейсмозавр (Diplodocus hallorum David Gillette, 1991).

Ці велети, дивляться на нас з глибини віків своїми спорожнілими очима, залишаючи за собою, пальму першості найбільших тварин, що, будь-коли, ходили по Землі.

Автору буде корисно та цікаво знати Вашу думку про написану розповідь. Залишіть свій відгук про статтю у вікні нижче. Вкажіть своє ім’я чи нік, емейл, напишіть текст, введіть два слова запропоновані програмою у віконечку нижче і натисніть submit

admin Written by:

6 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

91 − = 86