АНТАРКТИЧНА ФЛОРА

Андрій М. ЗАМОРОКА

Мова у статті піде не про флору Антарктиди, як може хто подумав, хоча, і рослини зимного материка я згадаю також. Такі слова можуть здивувати читача, адже терміни “антарктична флора” і “флора Антарктиди”, начебто однаково звучать, проте, мають цілком різні значення. Антарктичною флорою називають усе згромадження рослин південної півкулі Землі південніше 40-ї паралелі, яке залишилось від древнього материка Ґондвани.

Близько 100-а мільйонів років тому, на початку крейдового періоду, велетенський материк Ґондвана дав тріщини і почав розпадатись. Першою із його обіймів “утекла” Індія, а невдовзі і континент Нова Зеландія. Згодом, своє розходження розпочали Африка та Південна Америка. Одначе, майже, до кінця крейди південна група материків: Патаґонія, Антарктида та Австралія все ще зберігали єдність. Нарешті й вони розійшлись у різні сторони. На усіх цих територіях і була розповсюджена антарктична флора, яка сьогодні вважається реліктовою.

Уламки древнього материка забрали із собою частинки екосистем, доля яких у майбутньому склалася по-різному. Найбільш повно збереглась флора реліктових лісів, у яких колись бродили динозаври, на території південних субантарктичних островів Нової Зеландії, де клімат залишався незмінним впродовж десятків мільйонів років. У Патаґонії (південь Чилі й Арґентини) також збереглась антарктична флора, проте, вона зазнала змін після об’єднання Патаґонії та Південної Америки, а після з’яви сухопутного моста між Північною та Південною Америками сюди проникли інші види рослин. У Південній Африці антарктична флора, яка є пристосованою до помірного клімату, збереглась дуже погано, оскільки ця частина Ґондвани перемістилась із півдня у тропіки, і відповідно, місцевий клімат став більш сухим і теплішим, що й призвело до вимирання рослин. Окремі види збереглись лише в ізольованих умовах високогір’я та вздовж ріки Лімопопо. Прикра доля спіткала антарктичну флору на австралійському континенті – після приходу сюди людини у пізньому плейстоцені понад 50-60 тисяч років тому, які принесли із собою вогонь та пожежі, які практично цілковито змінили рослинний покрив материка, спричинили вимирання місцевої меґафауни та розпочали необоротний процес опустелення Австралії… Антарктична флора на материку займає всього 2% його території – здебільшого у ізольованих місцезростаннях штату Квінсленд. Проте, цілковитого вимирання антарктична флора зазнала саме у Антарктиді внаслідок тутешнього зледеніння у олігоцені, приблизно 35 мільйоноліть тому. А до того Антарктида буяла зеленою – це був квітучий материк із вологим і теплим кліматом, з чергуванням пір року – літа і зими, про що свідчать палеонтологічні дані.

Що ж являє собою ота загадкова антарктична флора? Найбільш типовими для неї є види могутніх дерев Південнобуків (Nothofagus Blume) – 35 видів, Араукарій (Araucaria Juss.) – 19 видів та деревовидних папоротей Діксоній (Dicksonia L’Hér.) – близько 25-ти видів. Вони розповсюджені в усіх частинах колишньої Ґондвани, ясна річ, окрім Антарктиди та Африки.

Південнобуки утворюють величні ліси схожі на бучини Карпат чи Криму. Вони зростають здебільшого у горах, навіть у тропічних і екваторіальних районах, Наприклад, у Австралії та Новій Ґвінеї. Викопні Південнобуки знайдені також у Антарктиді. Їх найвище різноманіття виявлено, що доволі дивно, адже це дерева помірного клімату, у тропіках – у горах Нової Ґвінеї.

Араукарії, які стали загальновідомими широкому колу глядачів завдяки науково-популярному фільму ВВС “Прогулянки з динозаврами”, найбільш різноманітні не у Патаґонії, як може хто собі гадав, а на Новій Каледонії – 13 ендемічних видів! Решта 6 видів Араукарій зростають у різних частинах ареалу антарктичної флори: Південній Америці – 2, Австралії – 2, Новій Ґвінеї – 2 та острові Норфолк – 1 вид. Цікаво, що Араукарія норфолкенська (Araucaria heterophylla (Salisb.) Franco) є національним символом і зображена на прапорі острова Норфолк. До завершення крейдового періоду – 65 млн. років тому – Араукарії були розповсюджені по усій Землі, однак у кайнозойській ері збереглись лише як елемент антарктичної флори.

Найбільш екзотичними рослинами антарктичної флори є деревовидні папороті Діксонії та Ціатеї (Cyathea Sm.). Якщо Діксонії є типовими представниками антарктичної флори, то Ціатеї широко розповсюджені у тропіках обох півкуль Землі, а декотрі види зростають також і у помірній зоні лише південної півкулі. Найвідомішим видом є Діксонія антарктична (Dicksonia antarctica Labill.), яка зростає у дощових лісах Тасманії, а здобула своєї слави завдяки легкому розведенню у садівництві. Хоч зараз, через Інтернет, можна придбати саджанці цього екзотичного дерева (точніше “несправжньодерева”)…

Окрім згаданих родів рослин у сучасних окремих частинах колишнього древнього материка ліпше чи гірше збереглись інші представники антарктичної флори. Зокрема, усім відома вазонова Фуксія (Fuchsia L.), що налічує до 110 видів, теж ровесниця динозаврів, – розповсюджена у Південній Америці, а після об’єднання обох американських материків – поширилась аж до Мексики. Окрім того окремі ендемічні види зростають у Новій Зеландії та на Таїті. Фуксії вважаються тропічними і субтропічними рослинами, однак, Фуксія Маґелана (Fuchsia magellanica Lam.) утворює суцільні зарості у субантарктичній зоні – на Вогняній Землі. А новозеландська Фуксія дерев’яниста або по-місцевому Котукутуку (Fuchsia excorticata (Forst. & Forst. f.) L. f.) є єдиним у роді деревом заввишки 10-15 метрів!

Південна Африка відносно флори інших континентів колишньої Ґондвани знаходиться дещо ізольовано, її з ними поєднує родина Протеєвих (Proteaceae Juss.). Фактично Протеєві настільки давні рослини, що на різних материках сформувались різні роди, не те що види. А згідно сучасних молекулярних досліджень їх взагалі відносять до, так званих, “базальних покритонасінних” або “умовно дводольних”, що пов’язано із їх древністю – виникли не пізніше 100-130 млн. років тому… Для Африки притаманні представники підродини Протеоїди (Proteoideae Eaton) а для Південної Америки та Австралайзії (Австралія, Нова Ґвінея, Нова Каледонія, Нова-Зеландія, Сулавесі та околишні дрібні острови) – Ґревілеоїди (Grevilleoideae Engl). Так у Африці поширеними є види (понад 40) Білоплідника (Leucospermum R. Br.) та Протеї (Protea L.). А в Австралайзії розповсюджено понад 350 видів Ґревілеї (Grevillea R. Br. ex Knight), тоді як у самій Австралії налічується понад 170 ендемічних видів Банксій (Banksia L.f.). А от у Новій Зеландії Протеєві відомі у викопному стані. У Патаґонії трапляється ендемічний вид Ґевуйна горіхова (Gevuina avellana (Molina) Gaertn.).

До антарктичної флори також приналежними є понад 350 видів родини Кунонієвих (Cunoniaceae R. Br.), які зростають в усіх закутках колишньої Ґондвани. Найцікавішими із них є види приналежні до одного роду, однак, розповсюджені на різних кінцях планети. Наприклад, Кунонії (Cunonia L.) – близько 25-ти видів – зростають лише у Південній Африці та на острові Нова Каледонія, східніше Австралії; або Кальдклювії (Caldcluvia D. Don) та Евкрифії (Eucryphia Cav.) пошрені у Південній Америці та Австралії.

Види з родини Вінтерових (Winteraceae Lindl.) охоплюють усі частини колишньої Ґондвани, окрім Антарктиди і Африки. Їх виявили навіть на Мадаґаскарі – осколку Африки, а у самій Африці знайдено лише скам’янілі залишки віком 26 мільйонів років, тобто Вінтерові тут вимерли.

Ще одним представником антарктичної флори є родина голонасінних Подокарпових (Podocarpaceae Endl.), яка налічує понад 200 видів. Одним, із прославлених видів якої, є дерево Каурі (Agathis australis (D.Don) Loudon) – про нього я уже розповідав раніше. Загалом, центром різноманіття Подокарпових є Австралайзія, зокрема Нова Каледонія, Нова Зеландія, Австралія, Нова Ґвінея та прилеглі острови. Однак, Подокарпові поширені також у Південній Америці – до Мексики, Океанії, Індо-Китаї та навіть Японії. Саме з-поміж подокарпових відомий єдиний у світі голонасінний паразит – Паразитотис (Parasitaxus ustus (Vieill.) de Laub.), який зростає лише на Новій Каледонії, а паразитує він на іншому подокарпі – Серполистнику тисоподібному (Falcatifolium taxoides Brongn. & Gris de Laub.).

Щодо самої Антарктиди, то її флора, зрозуміло, надзвичайно бідна. Ботаніки тут виявили лише два види покритонасінних рослин: Дешампсію антарктичну (Deschampsia antarctica E. Desv.) та Колобант Кито (Colobanthus quitensis (Kunth) Bartl.). Окрім них тут відомо понад 250 видів лишайників, 100 видів мохів, близько 30-ти видів печіночників та понад 700 видів морських і наземних водоростей.

Ось так коротенько можна розповісти про цікаву і непересічну антарктичну флору. Гадаю, продовження буде згодом…