ТРАГЕДІЯ ТИТАНІВ

impact_event.jpg

Ірена МОСКАЛЮК 

З часу, як було відкрито динозаврів, перед цілими поколіннями дослідників поставало питання про те, чому у кінці крейдяного періоду ці титани так раптово і безслідно зникли. З цього приводу висловлювалось дуже багато припущень, загалом налічується близько ста гіпотез і версій вимирання динозаврів, проте, майже, усі вони були розкритиковані і спростовані. Однією із найновіших є гіпотеза про зіткнення Землі з велетенським астероїдом.

Журнал Станіславівський натуралісТ

Палеонтологи уже давно вивчають кістки динозаврів, лише за однією кісткою професіонал може сказати не тільки вид, а й те де він жив, його вік, і навіть чим він харчувався. Але на питання про вимирання науковці розводять руками і висловлюють лише припущення. Ніхто не думав і не гадав, що розв’язка цього питання прийде так несподівано і зовсім не від біологів, а від ґеофізиків…

Уся історія розпочалась з того, що професор-ґеофізик Ґертруда Келлер із Принстонського університету у США прийняла під своє керівництво кількох молодих докторантів, що писали дисертації про насущну зміну клімату. Ніхто з них і подумати не міг, що нагальна проблема ХІХ століття заведе їх так далеко у глибину мільйоноліть – аж до часів динозаврів. Спершу група доктора Келлер взялась з’ясувати як саме змінювався клімат на Землі впродовж останніх 100-200 тисяч років, для цього вони обрали таких непримітних тварин як форамініфери – мікроскопічні амеби з вапняковим панциром. Відомо, що клімат впливає на всі живі організми, в тому числі й на форамініфер – у періоди похолодання вони погано ростуть, тому черепашки малі, а у епохи потепління – навпаки. Таким чином, знаючи співвідношення між розмірами черепашок сучасних і скам’янілих форамініфер, нескладно визначити зміни кліматичних умов на Землі. Дослідження виявились настільки успішними, що науковці вирішили “заглибитись” на кілька десятків мільйонів років у минуле. І от, коли вони досягли часу у 65 мільйонів років до наших днів, їм стало зрозуміло, що отримали не просто статистичні дані кліматичних змін, а в притул наблизились до розгадки вимирання динозаврів.

Ви можете придбати друкований журнал “Станіславівський натураліст”, перейшовши за цим лінком

Крейдяно-третинна межа відома усім палеонтологам, ґеологам та ґеофізикам. Вона являє собою смужку глини в кілька сантиметрів, яка неймовірним чином розділяє мезозойську і кайнозойську ери. Нижче цього прошарку трапляються кістки динозаврів, мезозойських рептилій, древніх птахів, комах і рослин, а вище неї – нічого подібного немає. Тут повсюдно кістки ссавців, сучасних птахів і покритонасінних рослин. Коли палеонтологічна експедиція виїжджає на розкопки динозаврів, то завжди обирають район нижче крейдяно-третинної межі, бо тоді можна розраховувати на успішний польовий сезон. Черезсантиметрової товщини межу з мезозою у кайнозой не змогли перейти не тільки динозаври, а й дві-третіх усіх видів тварин і рослин тодішньої Землі. У тому числі й більшість тропічних і субтропічних форамініфер. Найцікавішим є той факт, що цей прошарок глини з усіх частин планети містить високу концентрацію надзвичайно рідкісного на Землі металу – іридію. Коли у 1980 році цей факт був виявлений науковцями батьком та сином Луїсом і Волтером Альваресами було здійснено хімічний аналіз глини вони зразу висунули гіпотезу про падіння астероїда, який змів динозаврів з лиця Землі. Справа в тім, що іридій у відносно великих кількостях присутній у складі астероїдів, тож його наявність на нашій планеті може пояснюватись лише “подарунком” із космосу.

З моменту появи, гіпотеза Альваресів здобувала одну за іншою перемоги, вщент розбиваючи усі альтернативні, ставши ледь не догматичною. У 1990 році на супутникових фотографіях Мезоамерики, спеціалісти НАСА виявили велетенський кратер астероїдного походження з екзотичною назвою Чіксулуб на півострові Юкатан у Мексиці, до якого зразу потяглися наукові експедиції. Він став першим кандидатом на “винищувача динозаврів”, адже встановлено, що його падіння на Землю один-в-один збігається з крейдяно-третинною межею. Саме він і став джерелом іридію.

У 2007 році радарна метеорологічна місія шатлів НАСА надала вичерпні візуальні дані щодо цього Чіксулубу. Розміри кратера перевищують 180 кілометрів у діаметрі, а його глибина понад 900 метрів – це була справді ґрандіозна катастрофа. А уламки від вибуху знаходять в радіусі 1,5-2,5 тисяч кілометрів – у Флориді, Техасі, Арізоні, Колорадо, на Кубі, Гаїті, і звичайно, по всій Мексиці.
Здавалося б із вимиранням динозаврів усе зрозуміло, але повернімось до досліджень доктора Келлер. Проби відібрані у Мексиці, Ґватемалі та Гаїті показують, що замість одного шару іридію тут присутні три! Падіння астероїда Чіксулуб не спричинило цілковитого вимирання мезозойської фауни і флори. Крейдяний період тривав ще 300 тисяч років і за цей період піддавався ще двом катастрофічним бомбардуванням астероїдами, які довершили справу глобального вимирання. Разом з тим, динозаври, які не загинули від цунамі і пожеж, потрапили під вплив ядерної зими, коли у атмосферу піднялася величезна хмара пилу, затуливши сонце на десятки років. Розпочався глобальний льодовиковий період. Оксиди сірки та азоту, що утворились підчас вибуху, взаємодіяли із хмарами, і впродовж кількох місяців на землю проливались кислотні дощі, що знищували рослинність. Картину доповнили зміщення земної кори і ціла низка ґрандіозних вулканічних вивержень. Так завершилась ера динозаврів – Земля уже більше ніколи не бачила сухопутних титанів таких розмірів . 

Автору буде корисно та цікаво знати Вашу думку про написану розповідь. Залишіть свій відгук про статтю у вікні нижче. Вкажіть своє ім’я чи нік, емейл, напишіть текст, введіть два слова запропоновані програмою у віконечку нижче і натисніть submit

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

17 Comments

  1. […] Астероїдна гіпотеза зникнення динозаврів є загальноприйнятою і, фактично, доведеною. Проте, мене зажди цікавило: як один-єдиний астероїд, хай кратер від його падіння і складає 170 кілометрів у діаметрі, міг знищити усіх динозаврів на Землі? Я почав шукати і ось, що надибав – виявляється, Земля, 65 мільйонів років тому, була піддана масовому бомбардуванню метеоритними дощами… Журнал Станіславівський натуралісТ […]

  2. […] Край пануванню динозаврів поклав катаклізм, коли 65 мільйонів років тому Земля перетнулась із потоком астероїдів, тоді метеоритні дощі випали по усій її поверхні, спричинивши глобальне вимирання. Проте, ліси Каурі вижили, хоча і зазнали серйозних втрат. В ізоляції від усього світу життя тут розвивалось у свій спосіб. З однієї сторони, тут збереглась автентичність, вимерлих повсюдно, подокарпових лісів, до яких належать і Каурі. З іншої ж, прямі нащадки динозаврів – птахи бурхливо еволюціонували у небачені до цього форми, заселивши усі вільні екологічні ніші. Відсутність наземних хижаків, і ссавців зокрема, лише сприяли їм у цьому. Дерева Каурі (Agathis australis (D.Don) високо піднімаються над шатром лісу. Джерело: http://www.adrien.com […]

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

79 − 78 =