У ТІНІ ВЕЛЕТІВ

Ссавці
Ссавці

Андрій М. ЗАМОРОКА

Що ми знаємо про ранню еволюцію ссавців? Вузькоспеціалізований фахівець з викопних ссавців може багато розповісти, але для більшості не спеціалістів зрозуміло одне – з вимиранням динозаврів 65 мільйонів років тому, ссавці зайняли їхні екологічні ніші. Проте, вперше, наші з вами предки з’явилися набагато раніше – у тріасовому періоді мезозойської ери 220 мільйонів років тому. І увесь цей час тихесенько жили собі у тіні найбільших істот на Землі – динозаврів. Не все так гладко було у життєписі еволюції ссавців, і про це мова піде далі…

Журнал Станіславівський натуралісТ

 

У лісах мезозойської ери, поруч із динозаврами, ховаючись, жили перші звірі
У лісах мезозойської ери, поруч із динозаврами, ховаючись, жили перші звірі

Ссавці – ровесники динозаврів. Вони виникли одночасно, причому подібні до звірів ящери заселяли простори Землі ще у пермському періоді палеозойської ери. Тріас був кінцем золотої ери плазунів, які досягли небаченого досі різноманіття. І причиною тому було катастрофічне пермське вимирання, про що наш журнал уже писав. До кінця тріасового періоду у них не було сухопутних конкурентів, а їхні нащадки – ссавці-цинодонти та динозаври – відігравали мізерну роль у тодішніх екосистемах. Ситуація змінилася на протилежну лише завдяки прикрому випадку – падінню чергового астероїда, який і стер древніх рептилій – архозаврів з лиця нашої планети. І у цій ситуації динозаври, як і їхні нащадки птахи, виявилися еволюціно проґресивнішими, ніж ссавці, тому й стали домінуючою групою сухопутних хребетних на наступні 150 мільйонів років. Основною причиною цього є те, що динозаври вели активний денний спосіб життя, тому коли зникли архозаври у них не виявилось конкурентів – залишалося лише множитись і заселяти Землю. Цинодонти ж вели прихований нічний спосіб життя – вони рили нори, в яких ховалися за дня, а з настанням сутінків виходили на полювання. Обмежуючим фактором, який впливав на розміри тіла, були саме нори, адже малій тварині легше вирити нору чи знайти сховок, аніж великій… Тим паче, що перші динозаври були хижаками, правда, порівняно, невеликими, проте, полювали саме на ссавців, вони дуже швидко еволюціонували, збільшуючись у розмірах. Саме зі способом життя найдревніших ссавців і пов’язана втрата кольорового зору, яка лише частково відновилась у приматів – виник триколірний зір (ми не бачимо четвертого – ультрафіолетового). Цинодонти (Cynodontia) дали початок Маммалоформам (Mammaliformes) – первісним ссавцям, від яких у першій половині юрського періоду, виникли уже справжні звірі: яйцекладні Однопрохідні (Monotreme), що дожили до наших днів (Качкодзьоби та Єхидни), а також Докодонти (Docodonta) – вимерли у крейдовому періоді.

Мезозойські ссавці
Мезозойські ссавці

Згідно класичних поглядів на ранню еволюцію ссавців їхня диверґенція відбулася на межі тріасового і юрського періодів, коли сформувались малочисельні основні ряди. Але дослідження початку третього тисячоліття вказують на інше – ссавці, впродовж мезозойської ери були численною і різноманітною групою хребетних, яка займала усі можливі екологічні ніші. Більшість із мезозойських звірів вимерла разом із динозаврами в результаті падіння ще одного астероїда. І лише невеличка їх група, разом із птахами – нащадками динозаврів, перейшла у кайнозойську еру, еволюціонувавши у сучасних ссавців і людей.

Ви можете придбати друкований журнал “Станіславівський натураліст”, перейшовши за цим лінком

Мезозойські ліси, степи і пустелі населяли невеликі – до 50 см – дивні істоти, які нагадували сучасних ссавців – це Багатогорбикові (Multituberculates). Вони отримали свою назву через особливу будову зубів. У сучасних звірів, кутні зуби мають тривершинний вигляд і називаються трибосфенними молярами, а у Багатогорбикових кутні зуби мали багато паралельно розташованих вершин. У зв’язку із такою будовою зубів, вони не могли жувати, а подрібнювали їжу завдяки переднім зубам, і лише розтискаючи її кутніми. Вони також різнилися від нас будовою щелеп, черепа та носової частини. Це настільки принципові відмінності, що виникає сумнів: чи справді Багатогорбикові і решта звірів походять від спільних предків. Зрештою, Багатогорбикові є окремою гілкою еволюції звірів. Вони були однією із найбільш успішних груп ссавців –проіснували понад 120 мільйонів років: із раннього юрського періоду (160 млн. років назад) мезозойської ери до середини еоцену (35 млн. років тому) кайнозойської ери. Цих тварин ще називають “мезозойськими гризунами”, оскільки вони займали саме цю екологічну. Але з гризунами, як зрозуміло, нічого спільного не мають. Їх цілковите вимирання спряжене із настанням льодовикової епохи у плейстоцені, адже, за даними палеонтології, у еоцені, Багатогорбикові залишились лише у Європі, Сибіру та Північні Америці, де згодом, й трапилось зледеніння.

Сучасні папоротеві ліси Нової Зеландії, мабуть, найбільше схожі на ліси крейдового періоду
Сучасні папоротеві ліси Нової Зеландії, мабуть, найбільше схожі на ліси крейдового періоду

Поруч із з Багатогорбиковими, впродовж мезозою, жили Докодонти. Найбільш відомим і одночасно найбільшим із Докодонтів був Боброхвіст (Castorocauda lutrasimilis Ji et al., 2006), який досягав 43-х сантиметрів у довжину, причому половину тіла складав довгий плаский хвіст. Це найраніша скам’янілість звіра, на якій чітко видно відбитки шерсті – до цього лише припускали шерстяний покрив у предків ссавців. Їхні зуби були видозмінені і пристосовані до поїдання риби. Проте, Докодонти також були паралельною до ссавців гілкою еволюції, яка закінчилась разом із мезозойською ерою.

Справжнім найдревнішим ссавцем був Гардокодіум Вуї (Hadrocodium wui Luo, Crompton et Sun,2001 ), що жив на території сучасного Китаю, разом із Боброхвостом, близько 195 млн. років тому. Одночасно, то був найменший із відомих звірів за усю історію Землі – всього 3,2 см завдовжки. Що й не дивно, адже доводилось ховатися від динозаврів.

Справжні сумчасті та плацентарні ссавці виникли згодом – наприкінці юрського періоду. Вони ж, після катаклізмів, що сколихнули Землю, залишилися єдиною живою групою звірів. І сьогодні, коли один-єдиний вид – людина, зробивши еволюційний прорив до розвитку інтелекту, не задумуючись, нищить свою домівку – природне середовище, постає риторичне питання: “Чи була необхідною 250-и мільйонолітня еволюційна історія ссавців, аби у кінцевому результаті знищити самих себе?..”

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

8 Comments

  1. […] Останнє велике вимирання відбулось у крейдяному періоді мезозойської ери – 65 мільйонів років тому, яке було спричинене падінням астроїда в зоні півострова Юкатан у Мексиці. Правда, воно не було настільки катастрофічним як попередні – втрачено лише 17% родин. Проте, вимерли всі представники тодішньої мегафауни, і зокрема динозаври, але саме це вимирання дало поштовх до бурхливого еволюційного розвитку птахів та ссавців. […]

  2. […] Ксіксіанікуси населяли відкриті та напіввідкриті біотопи пізнього крейдового періоду. Це могли бути доісторичні екосистеми, на кшталт, сучасного африканського бушу чи середземноморського скребу, з поодинокими високими деревами і групами чагарників, що чергувались із відкритими територіями. Трави у той час ще не існувало. Особливістю ландшафту були термітники, де й здобували свою здобич Ксіксіанікуси. Порівнюючи їх із сучасними тваринами, то їхня екологічна ніша є найбільш схожою на нішу сурикатів. Зважаючи на свої невеликі розміри і пристосування до наземного способу життя, Ксіксіанікуси повинні були володіти гострою увагою, доброю комунікаційною системою і прудкістю. Вони, очевидно, жити невеликими сімейними групами, що допомагало їм у пошуці їжі та вчасному і груповому реагуванню на появу хижаків. Хоча скелет є неповним, і череп відсутній, однак, вчені вважають, що у цих динозаврів був своєрідний дзьоб із зубами, що дозволяв їм полювати не лише на термітів, а й на інших комах та, можливо, дрібних мезозойських ссавців. […]

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

93 − 84 =