ЗНАЙОМТЕСЬ – НЕЧИСТЬ ВОЛОХАТА!

Птерозаври були першим вдалим експериментом еволюції з активного польоту у хребетних... Джерело ілюстрації: http://3.bp.blogspot.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

У 1971-му році відомий російський палеонтолог Алєксандр Шаров із гір Каратау (Казахстан) описав маленького Птерозавра, назвавши його “Нечисть волохата” – так дослівно з латині перекладається назва Сордеса волохатого (Sordes pilosus Sharov, 1971). Однак, Шаров був далеко не першим, хто знаходив скам’янілих птерозаврів – вони відомі ще із XVIII століття. Правда, у ті часи їх вважали чи то допотопними водоплавними, чи то якимось ластоногим створінням…

Перші скам'янілі залишки Птеродактилів відомі ще з XVIII століття. Джерело ілюстрації: http://news.nationalgeographic.com

В історичній ретроспективі, перші викопні рештки Петрозаврів (Pterosauria Kaup, 1834) були описані італійським натуралістом Козімо Коліні у 1787-му році, який гадав, що знайдена ним вимерла тварина була морською істотою, а її велетенський палець на передній кінцівці слугував своєрідним веслом для греблі у воді! Хоча ця ідея не проіснувала й 20-ти років – у 1801-му році французький натураліст Жорж Кюв’є довів, що Птерозаври були літаючими істотами, – проте, ще у 1830-му році німецький натураліст Йоган Ваґлер стверджував, що їх передні кінцівки були не чим іншим, як ластами…

Так чи інакше, але Птерозаври таки були літаючими рептиліями, неподібними на жодну із істот, які існували до них чи після них – вони були першими хребетними тваринами, котрі освоїли активний політ… У палеонтологічному літописі вони з’явилися наприкінці тріасового періоду, приблизно в той же час, що й Динозаври (Dinosauria Owen, 1842). Але мушу зауважити, що на відміну від багатьох тривіальних тверджень, Птерозаври не були Динозаврами, а паралельною, сестринською до них, гілкою еволюції Архозаврів (Archosauria Cope, 1869).

Неміколоптерус прихований (- найменший з усіх відомих Птерозаврів. Джерело ілюстрації: http://www.paleospot.com

Сьогодні не існує одностайного бачення того, як саме еволюціонували і від кого виникли Птерозаври. Думки і бачення вчених кардинально розділилися з цього приводу. То пов’язано, в першу чергу, із надзвичайною модифікацією тіла Птерозаврів у пристосуванні до польоту. Це велетенські розміри четвертого пальця передньої кінцівки, на якому трималась тонка шкіряна махова перетинка, що сполучалась із задніми кінцівками; це наявність великого грудного кіля (як у птахів і кажанів – авт.) призначеного для кріплення потужних махових м’язів; це порожнисті кістки і дуже полегшений скелет; це втрата довгого хвоста – у Птеродактилоідеїв (Pterodactyloidea Plieninger, 1901); це покрите шерстю тіло й теплокровність; та ще багато інших ознак, які не притаманні іншим рептиліям. А відсутність проміжних форм, які б пролили світло на еволюційний шлях володарів неба мезозою, дає поживне підґрунтя для всіляких спекулятивних ідей, на кшталт, креаціонізму… Найбільш раціональними і вмотивованими видаються думки про те, що Птерозаври могли виникнути чи то від первісних Птахостопих (Avemetatarsalia Benton, 1999) рептилій, що були предками і динозаврів, і птахів, чи то від дуже примітивних Архозавроформів (Archosauriformes Gauthier, 1986), чи може від Первісноящіркоподібних (Prolacertiformes Camp, 1945)…

Особливо цікавими, у якості предків Птерозаврів, є Первісноящіркоподібні, адже декотрі види були здатні до польоту, правда, пасивного – планеруючого, наприклад, Шаровокрил дивовижний (Sharovipteryx mirabilis (Sharov, 1971) мав подібні до Птерозаврів шкірясті перетинки на передніх і задніх кінцівках. Щоправда, у Шаровокрила дивовижного передні кінцівки були дуже вкороченими, а у польоті він нагадував трикутний дельтаплан… Однак, найновітніші дослідження схиляються до походження Птерозаврів від давніх Птахостопих, подібних до Склеромохлуса Тейлора (Scleromochlus taylori Woodward, 1907) – дрібної (до 18 см завдовжки – авт.), нездатної до польоту рептилії із пізнього тріасу…

Найбільшим з усіх Птерозаврів був Гацероптерикс страхітливий знайдений у Румунії. Джерело ілюстрації: http://novostinauki.ru

Раптова з’ява Птерозаврів у відкладах пізнього тріасу ще очікує свого пояснення, так само як і питання про їх предків, одначе, стан вивчення різноманіття літаючих теплокровних ящерів, котрі правили небом понад 150 мільйоноліть, дає можливість палеонтологам – вченим, що вивчають викопних тварин і рослин, – робити певні узагальнення. На сьогодні відомо понад 110 видів Птерозаврів, які розподілені між 85-ма родами, одначе, їх число постійно зростає в міру відкриття й опису нових. Птерозаври були надзвичайно різноманітними, про що свідчить неймовірний розмах у варіації їх розмірів – від 25 сантиметрів у Неміколоптеруса прихованого (Nemicolopterus crypticus Wang et al., 2008) до 12 метрів у велетенського Гацероптерикса страхітливого (Hatzegopteryx thambema Buffetaut, Grigorescu & Csiki, 2002)… Це свідчить про значну спеціалізацію Птерозаврів – одні були денними видами, інші вели нічний спосіб життя; одні були морськими, а інші заселяли суходіл, – а відповідно, їх різноманіття мусіло бути надзвичайно великим – не менше кількох тисяч видів, а може й десятків тисяч…

У кількох словах зупинюсь на найбільш цікавих, найвідомішими та найбільш вражаючих для уяви непалеонтолога видах Птерозаврів. Зі шкільних підручників, мабуть, усім добре відомі Птеродактиль (Pterodactylus Cuvier, 1809) та Рамфоринх (Rhamphorhynchus Meyer, 1846), які одночасно жили у нашій Європі далекого юрського періоду. Птеродактилі були одними із найраніше відомих науці Птерозаврів, через що усіх літаючих ящерів тривіально називають “птеродактилями”, що, певна річ, є неправильним. Із цього роду добре відомий вид Птеродактиль античний (Pterodactylus antiquus (Sömmerring, 1812) – це була невелика безхвоста рептилія з розмахом крил близько1,5 м, яка жила в юрському періоді (150,8-148,5 млн. років тому). Птеродактиль, як вважають палеонтологи, вів денний спосіб життя і полював на рибу або дрібних плазунів, ссавців, динозаврів та перших птахів. Його довгі дзьобоподібні щелепи були всіяні 90-та конічними великими зубами.

Рамфоринхи (зліва) та Птеродактилі (справа) жили пліч-опліч в юрський період на теренах Західної Європи. Джерело ілюстрації: http://archosaurmusings.files.wordpress.com

На відміну від Птеродактиля, Рамфоринх мав довгого хвоста, який закінчувався ромбоподібним розширенням. Він практично не уступав за розмірами Птеродактилю – 1,24 му розмасі крил. Так само був денним хижаком, що живився здебільшого рибою і комахами – його щелепи були усаджені численними загнутими назад тонкими голкоподібними зубами. Щодо різноманітності Рамфоринхів, то сьогодні тривають запеклі дебати оскільки одні науковці схиляються до думки, що їх було не менше трьох видів (хоча за історію досліджень описано понад 2 десятки видів – авт.), тоді як інші вважають, що був лише один вид – Рамфоринх мюнстерський (Rhamphorhynchus muensteri Meyer, 1846), а решта – це його вікові стадії.

Птеранодон - найпоширеніший Птерозавр пізньої крейди Північної Америки. Джерело ілюстрації: http://www.cgarena.com

Ще один знаменитий літаючий ящір – Птеранодон (Pteranodon Marsh, 1876) із пізнього крейдяного періоду Північної Америки. Ці Птерозаври є широко відомими в американській поп-культурі, і навіть діти упізнають їх за особливими гребенями на голові самців. На противагу своїм європейським родичам із юрського періоду, були доволі великими тваринами – розмах крил досягав 6-ти метрів! Птеранодони були дуже чисельними тваринами, можливо вели колоніальний спосіб життя, адже науковцям відомо понад 1200 їх викопних екземплярів, кількість яких й надалі зростає. Вони також хижакували, живлячись рибою і були морськими створіннями. Деякі науковці стверджують, що Птеранодони активно полювали на рибу, пірнаючи за нею у воду, і навіть непогано плавали… Палеонтологи розрізняють два види Птеранодонів, які різняться лише формою гребеня самців (їх часто вважають лише різними формами одного й того ж виду – авт.): типовий вид Птеранодон видовжений (Pteranodon longiceps Marsh, 1876) та дискусивний вид Птеранодон Стернберґа (Pteranodon sternbergi Harksen, 1966).

Чи не найбільшим з усіх літаючих ящерів був Кетцалькоатль Нортропа... Джерело ілюстрації: http://www.prehistoria.piwko.pl

Одним із найбільших Птерозаврів, та й істот, які коли-будь здіймалися в небо, був Кетцалькоатль Нортропа (Quetzalcoatlus northropi Lawson, 1975) – розмах його крил сягав 10-11 метрів! Залишки Кетцалькоатлів вперше були знайдені у Техасі, США, з того часу їх виявляли у багатьох частинах Північної Америки. Більшість американських палеонтологів зараховують до Кетцалькоатлів й румунських Гацероптериксів страхітливих, вважаючи, що перші здійснювали міжконтинентальні перельоти. Мушу зауважити, що існує (не дуже популярна – авт.) думка проте, що Кетцалькоатлі та інші велетенські Птерозаври не могли літати, а були суто наземними тваринами, повторно втративши здатність до польоту… Живилися Кетцалькоатлі дрібними наземними тваринами, ведучи спосіб життя подібний до сучасних лелек, – вони поволі пересувались по ґрунті, ходили на чотирьох кінцівках і більше часу проводили на землі, ніж у повітрі, вихоплюючи із чагарників необачних дрібних тварин.

Окрім згаданих, існувала велика кількість інших подібних і не дуже до них Птерозаврів, одні з яких жили у тріасі, інші у юрі, а треті – у крейді. Їх розмежовували час і простір, спосіб життя і поведінка. Однак, усі вони безслідно зникли разом із нелітаючими динозаврами при падінні астероїда 65 мільйоноліть тому назад. На згадку про них нам залишились лише поодинокі скам’янілості, які бентежать уяву науковців і пересічних громадян…

admin Written by:

3 Comments

  1. Жовтень 8, 2011
    Reply

    Це велетенські розміри четвертого пальця передньої кінцівки, на якому трималась тонка шкіряна махова перетинка

    Четвертий чи п’ятий?

  2. Жовтень 8, 2011
    Reply

    Таки четвертого, пане Shao, оскільки п’ятий палець у Птерозаврів був цілковито редукованим.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *