Андрій М. Заморока
Далекого 2008-го року, у маловідомій до того печері на Алтаї, велика міжнародна група археологів віднайшла низку артефактів людської спільноти, що жила там у часі останнього льодовикового періоду. З-поміж інших була крихітна і цілковито нічим непримітна кісточка — фаланга кінчика мізинця дитини, яка померла десятки тисяч років тому. І на той момент ніхто навіть не міг припустити, що вчені зробили колосальне відкриття, про яке навіть вони самі ще не здогадувались. Це було відкриття, яке цілковито перевернуло уявлення про еволюційне дерево людини.
І перші слова у цій неймовірній історії написали не антропологи чи археологи, які знайшли цей дрібний уламок кістки, а молекулярні біологи, які отримали зразки вкрай древньої мітохондрієвої ДНК і змогли її порівняти із наявними секвенціями сучасних й неандертальських людей (оригінальне дослідження — тут). Дослідники очікували знайти генетичні сліди або сучасних, або неандертальських людей, натомість вони виявили щось цілком нове — генетичну лінію, яка була відмінною і від одних, і від інших. Її назвали денисівською людиною, за місцем відкриття — Денисовою печерою на Алтаї. Це стало революцією не лише тому, що було знайдено ще один — невідомий раніше генетичний тип людини, а й тому, що вперше в історії антропології і палеонтології новий “вид” відкрили виключно за ДНК, а не за формою кісток і зубів. Палеоантропологія, яка раніше покладалася на лопати й мікроскопи, вступила у сучасну епоху ґеноміки.
Ключовим результатом цього дослідження було з’ясування глибини зв’язку між усіма трьома генетичними лініями людей. Нагадаю, що мова йде про мітохондрієвий ґеном, який завжди успадковується тільки від матері і тільки у якості єдиної цілісної сутності. Цей ґеном також не перекомбіновується, не вибраковується через випадкові чинники (дрейф ґенів), не “змішується” і не “розчиняється” при змішаних шлюбах із міґрантами (потік або плин ґенів) і нарешті — не підпадає під позитивний добір, коли більш вигідні ознаки у нащадків закріплюються, а гірші — вибраковуються. Тобто, мітохондрієвий ґеном — це своєрідна древня “скрижаля”, на якій у незмінному вигляді записані усі еволюційні події, які трапились із її носіями. Так от, різниця між усіма трьома ґенетичними лініями людей становить близько 2%. Це у першу чергу демонструє, що і сучасні люди, і неандертальці, і денисівці належать до одного біологічного виду, на противагу багатьом, але далеко не усім, візіям про їх видову окремішність. ДНК є ключовим доказом у цій історії.
Власне про відмінності. Середня різниця за мітохондрієвими ґеномами між різними расами сучасних людей складає приблизно 0,4% або 60 нуклеотидових замін. Таж відмінність теперішніх людей від неандертальських становить 1,2% або 202-і заміни, а від денисівських — 2,3% або 385 замін. Щоб був зрозумілим цей масштаб відмінностей скажу, що аналогічна різниця між сучасними людьми і карликовими шимпанзе або бонобо — нашими найближчими родичами з-поміж теперішніх приматів — складає 8,9% або 1462 нуклеотидові заміни на ґеном. І ця різниця є відчутною. Вона ще більша між нами — людьми, і звичайними шимпанзе, горилами й іншими людиноподібними мавпами.
Вчені пішли далі і секвенували ядровий ґеном денисівців (оригінальне дослідження — тут), отримавши нові і неймовірно цікаві результати. По-перше, ядровий ґеном є надзвичайно складною структурою, згрупованою у 46 хромосомів (22 пари звичайних або автосом і 1 пара — статевих). А по-друге, цей ґеном піддається найрізноманітнішим перекомбіновуванням і всіляким зовнішнім впливам, що може призводити до втрати наявних або ж появи нових алелів (варіантів ґенів). Відстежити еволюційні зміни у ядровому ґеномі — вкрай складно. Одначе, маючи два ґеноми від різних особин їх можна порівняти і висновувати про глибину їх подібності чи то пак спорідненості. Власне це й зробили вчені — вони порівняли повні ядрові ґеноми сучасних людей, неандертальців і денисівців. І їх результат вкрай здивував світ – кожен з нас є трішки неандертальцем…
Зокрема, дослідники виявили, що ядрові ґеноми і неандертальців і денисівців відрізняються від сучасних людських приблизно на 12% кожен, а між собою – на приблизно 10%. Звідси випливає, що за ядровими, на противагу мітохондрієвим, ґеномами неандертальці і денисівці є ближче спорідненими між собою, ніж із сучасними людьми. Але понад те, виявилось, що практично усі євразійці і меланезійці, але не африканці, містять у своєму ґеномі частинки від неандертальців і денисівців. Це недвозначно вказує на змішані “шлюби” між цими ґенетичними лініями у дуже далекому минулому. Євразійці містять від 1% до 5% неандертальських алелів (варіантів ґенів) у своєму ґеномі, але у них практично цілковито відсутні денисівські алелі. А от де вони присутні, то це якраз у острівних народів Меланезії і зокрема у Папуа. У цих народів ґеном містить приблизно 4-6% алелів, спільних із денисівцями.
Одначе, попри добре задокументовану ґенетичну природу денисівців, вони впродовж усього минулого десятиліття залишались лише “ґеномною примарою”: окрім кількох дрібних кісток і кутнього зуба з Денисівської печери, про їх фізичне тіло майже нічого не було відомо. Ситуація змінилася щойно лише у 2019-му році, коли антропологи ретельно вивчили щелепну кістку, знайдену багато років тому тибетським монахом у монастирі. На науковому слензі (так, такий також існує) вона відома як “щелепа із Сяхе (Xiahe)”. Виділити ДНК з неї не вдалось, проте вчені отримали із зубів молекули колагену — добре відомого білка для широкого загалу, що міститься у шкірі і кістках, а також різних косметичних препаратах, ґаляретках і холодці. І що найцікавіше, послідовності амінокислот у молекулах отриманого ними колаґену збіглися із денисівськими (оригінальне дослідження тут).
А у 2025-му році цей підхід допоміг розв’язати ще одну загадку — ідентифікувати приналежність щелепи Пенху 1 (Penghu 1). Вона була виловлена донними сітями рибалок біля узбережжя Тайваню понад двадцять років тому. Масивні зуби збивали вчених з пантелику: вони не могли вирішити, чи це Людина випростана, чи неандертальська, а чи денисівська, а чи взагалі невідома раса, підвид чи навіть вид древніх людей. Але аналіз білків, видобутих із зубів, показав, що вони відповідають двом алелям, притаманним лише денисівцям (оригінальне дослідження тут). Висновок був однозначний: Пенху 1 — це щелепа чоловіка-денисівця. Це перший прямий доказ, отриманий як молекулярними, так і остелогічними методами, того, що денисівці жили далеко на півдні Азії, у теплих субтропічних регіонах. Виявилося також, що вони мали масивні щелепи й великі кутні зуби, що суттєво відрізняло їх як від неандертальців, так й архаїчних сучасних людей.
Як і сучасні люди, денисівці були широко розселеними на теренах Східної Азії: від субтропіків Індокитаю до тундро-степів Сибіру. Нині достовірно підтверджено три місця, де жили денисівці, — і всі вони значно віддалені одне від іншого. Це Алтай (Денисівська печера), Тибет (печера Байшія — щелепа Сяхе) і Тайвань (протока Пенху). І умови у цих трьох локація були дуже різними у часі зледеніння. У південному Сибіру панували холодні і сухі тундро-степи; на Тибеті — високогірні тундро-степи у розрідженому повітрі; на Тайвані вологі помірні і субтропічні ліси. А оскільки ґени денисівців наявні у меланезійців, то очевидно, що їх ареал засягав далеко на південь, ген аж до екватору.
Відкриття денисівців змінило уявлення про плин еволюції людини. До цього дослідники уявляли собі, що людина випростана була першим нашим предком, який покинув Африку й еволюціонував у людину гейдельберґську. А від неї — двоє нащадків: людина неандертальська у Європі і людина розумна у Африці. Людина неандертальська раптово вимерла, а людина розумна розселилась по Землі. Але тепер ми знаємо, що була ще й третя гілка — людина денисівська. І усі вони періодично схрещувались одні з одними, про що однозначно свідчать дані молекулярної біології. І питання про різну видову приналежність усіх цих людей просто відійшло у минуле — усі вони є лише варіаціями одного і того ж виду, розкиданого по світу завдяки розселенню їх предка — людини випростаної.
Усе це разом свідчить про те, що давні людські популяції, зрештою, які і сучасні, не були ізольованими, а між ними періодично відбувались ґенетичні обміни. І ці обміни були не лише зі сторони сучасних людей і неандертальців чи денисівців, а й між неандертальцями і денисівцями — з іншої. Молекулярна історія й палеонтологія свідчать, що якийсь період ізоляції усіх трьох ґенетичних гілок людей таки був і напевно він був досить тривалим, а тоді розпочалось перемішування. Перемішування яке призвело до цілковитого зникнення і неандертальців, і денисівців. І той факт, що їх внесок у ґенофонд сучасних людей є невеликим, вказує або на величезну рідкісність змішаних “шлюбів” між цими лініями, або ж на нежиттєздатність прадавніх “метисів”. Дуже навіть ймовірно, що експансія сучасних людей у Євразію була далеко не мирною взаємодію, а завоюванням. І той мізерний спільний ґенетичний багаж є ймовірним свідченням одного із найбільш ранніх ґеноцидів, причому аж до тотального вимирання. Це особливо “природним” є у світлі ще древніших вбивств, які відомі за масовими похованнями людини випростаної у Дманісі, де в одній купі знайдені скелети і дорослих чоловіків й жінок, і дітей, і літніх…
Щоправда, сценарій міг бути й іншим: перші мігранти з Африки — сучасні люди, дійсно були мирними поселенцями, які лише в ряди-годи контактували із неандертальцями чи денисівцями. Але як за звичай буває, прийшлі принесли із собою нові хвороби, до яких місцеві не мали імунітету, що спричинило їх масове вимирання від пошесті. Таких прикладів тільки у історичні часи є чимало, а найяскравіший — завоювання Мезоамерики, коли невеликі групки конкістадорів (правда, із технологічною перевагою) поставили на коліна величезні імперії Майя та Інків і спричинили тотальні вимирання через завезені грип і віспу. А сьогодні археологи з подивом відкривають все нові і нові “загублені” міста у сельвах Юкатану чи високогір’ях Андів… Та ж сама доля могла спіткати й неандертальців і денисівців, які вимерли від масової пошесті принесеної сучасними людьми. Але цей процес явно є двостороннім і перші колоністи ймовірно також вимерли від хворіб, що вільно циркулювали у місцевих популяціях. Лише наступні хвилі міґрантів, які прийшли на уже порожні землі, змогли їх заселити.
Так чи інак, але дуже незначна частка алелів успадкованих сучасними людьми від неандертальців і денисівців свідчить про дві ключові речі: перше — це їх статеве змішування і друге — нагле і скоре вимирання. А чи був цей процес завоюванням, а чи доісторичною пандемією — питання відкрите. Цілком ймовірно, що і першим і другим водночас.
Be First to Comment