ЯК ЄВРОПЕЙЦІ СТАЛИ БІЛИМИ

Андрій М. ЗАМОРОКА

Пошук відповіді на питання як і чому виникла біла раса, збив на манівці людську цивілізацію, призвівши до драматичних і непоправних гуманітарних подій першої половини ХХ століття. Однак, навіть повоєнна зміна цивілізаційної парадиґми не змогла знайти рішення проблеми. І тільки сьогодні молекулярна біологія, ґенетика та еволюційна теорія підійшли впритул до остаточного вирішення наболілої загадки.

Найсвіжіші ґенетичні дослідження показують, що білошкірі популяції людей у Європі виникли не раніше, ніж 8000 років тому, по завершенню останньої льодовикової епохи. І це при тому, що колонізація Європи кроманьйонцями розпочалась близько 40-35-ти тисячоліть тому. Звідси випливає, що перші колоністи континенту були темношкірими. Зрештою, нам невідомо, якого кольору була шкіра у тодішніх європейських абориґенів – неандертальців, цілком ймовірно, що також темною… Але про все почергово.

Отже, питання: “Чому еволюція, у Європі, підтримала мутації пов’язані із виникненням білої шкіри, на противагу темній?” Відомо, що колір шкіри залежить від кількості пігменту меланіну в ній – для тропічних і екваторіальних людських популяцій притаманна темна пігментація, а для мешканців північної помірної та арктичної кліматичних зон – світла. Еволюційно темна шкіра призначена для захисту людського орґанізму від інтенсивної дії ультрафіолетового випромінення сонця. Однак, заселивши Європу, перші колоністи зіткнулись із серйозною проблемою – низьким рівнем ультрафіолету з однієї сторони, а з іншої – інтенсивним його поглинанням меланіном, і як наслідок нестачею вітаміну D в орґанізмі. Людина може отримувати вітамін D з трьох основних джерел: по-перше, то є його синтез у шкірі під дією ультрафіолету, по-друге, з молоком, і по-третє, з риб’ячим тлущем (жиром – авт.) та деякими іншими тваринними продуктами харчування. Брак же вітаміну D призводить до серйозних фізіологічних порушень, особливо у перші роки життя, які пов’язані із обміном кальцію в орґанізмі. Тобто, саме критична нестача вітаміну D й стала рушієм природного добору, що призвів до виникнення білої шкіри.

В умовах клімату Середньої та Північної Європи, річний обсяг ультрафіолету, який отримує людський орґанізм, є дуже низьким, особливо в порівнянні із нижчими широтами. Тобто, перші темношкірі колоністи льодовикової Європи, які були мисливцями-збирачами, потрапили під дуже потужний прес природного добору: їхня захисна інтенсивна пігментація шкіри різко зменшувала кількість синтезованого вітаміну D, тваринна їжа компенсувала брак вітаміну не у повній мірі, а здатність засвоювати молоко, то взагалі, майже, сучасне надбання… Виявляється, що мутації ґену LCT, який відповідає за засвоєння молока у дорослих, виникли лише приблизно 4300 років тому! В результаті, у ранніх європейців була висока дитяча смертність, зумовлена, попри низку інших ризикових чинників (хижаки, паразити, інфекції тощо – авт.), ще й фізіологічними відхиленнями зв’язаними із нестачею вітаміну D. Висока смертність, означає низьку щільність і загрозу вимирання населення, а от світлошкірі популяції мали перевагу – біла шкіра безперешкодно поглинала ультрафіолет, сприяючи нормальному синтезу вітаміну D. Ця ознака швидко була підхоплена еволюцією, і окремі популяції європейців, згодом, стали цілком світлошкірими.

Сучасні європейці, у своєму ґеномі, несуть мутації “сітлошкірості” у двох ґенах: SLC24A5 та SLC45A2, які відповідають за депігментацію – низький рівень синтезу меланіну. Але, ось питання: де і коли з’явились варіації цих ґенів? У цьому плані ґенетика і молекулярна біологія можуть дати настільки цінні факти про міґрації цілих народів, яких не забезпечать жодні історичні джерела чи археологічні знахідки. Для цього потрібні зразки ДНК корінних мешканців тих чи інших територій, які, згодом, можна було б порівняти. Сьогодні, по всьому світу, зреалізовуються сотні проектів, пов’язаних із каталогізацією людських ґеномів. Найцікавіше те, що окрім ДНК сучасних людей, біологи активно сиквенують і ДНК викопних залишків наших давніх предків. Так от, вивчення ДНК давніх мешканців Іспанії, Люксембурґу та Угорщини (Південна, Західна і Центральна Європа – авт.) свідчить про те, що приблизно 8500 років тому, Європа була населена темношкірими жителями. А от людські залишки із півдня Швеції, віком 7700 років, належать уже світлошкірим людям. Причому ці пра-пра-пра-шведи мали ще й ґен HERC2/OCA2, який відповідає за біле волосся і блакитні очі, а окрім того, додатково, ще за й світлу шкіру.

Приблизно, на межі 8-го та 7-го тисячоліть до нинішніх днів, древні скандинави розпочали міґрації на південь, несучи із собою ґени “білої людини”. За дуже короткий період, тривалістю до тисячі років, колір шкіри мешканців Європи став білим. Однак, як виявилось, південні та центральні європейці, на противагу північним і західним, мають дещо інші мутації у ґені SLC45A2, які споріднюють їх із мешканцями Близького Сходу. Вчені вважають, що ці варіації ґену принесені у Європу близькосхідними колоністами-землеробами орієнтовно 5800 років тому. А довершує ґенетичну картину Європи потужна міґрація степовиків-скотарів із причорноморських степів, близько 4800 років тому, які очевидно, принесли із собою ґен засвоєння молока у дорослих, комплекс ґенів довготелесості (високого зросту – авт.) та прадавню індоєвропейську мову.

Загалом, “біла раса”, у її теперішньому вигляді, – це свідчення недавньої еволюції людини, що протікала внаслідок взаємодії трьох важливих центрів дії природного добору: скандинавського, близькосхідного і причорноморського.

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook, Google+, Вконтакті та Livejournal