Андрій М. ЗАМОРОКА
У далекому 1861 році, при розкопках біля міста Золенґофену у Баварії, натураліст Ґерман Ван Маєр натрапив на відбиток пташиного пера, яке дуже заінтриґувало його, адже знахідці було близько 150-ти мільйонів років, а таких древніх птахів наука ХІХ століття не знала. Тому Ґ. Ван Маєр назвав свою птаху, за єдиною пір’їною, Археоптериксом – древнім крилом. Проте, у тім же таки 1861 році поблизу міста Ланґенальтайму у тій же Баварії знайдено відбиток дивної істоти в пір’ї, а оскільки інших тварин, що мали б пір’я на той час не було відомо, то й знахідку Ричардом Овеном безапеляційно було найменовано птахом. Сьогодні цей екземпляр зберігається у Лондонському музеї.
У 1875 році натураліст Якоб Наймеєр описує знахідку пернатої тварини з околиць Ріденбурґу, повідомляючи, що знайдена ця птаха була у 1855 році – раніше за Археоптерикса Оувена, і вочевидь, демонстративно найменовує його Крилопалом (Pterodactylus crassipes). Цього Археоптерикса, нині, можна побачити у Музеї Тейлера в Голландії.
Згодом у 1877 році Наймеєр встановив, що у Йоґана Дора, який жив поблизу Айхштедту, знаходиться надзвичайно цінна палеонтологічна знахідка, яка схожа на його Крилопала, проте той не хоче її віддати вченому. Тоді Наймеєр запропонував Дору обміняти скам’янілість на корову… І той погодився. А у 1884 році відбиток був детально оглянутий Вільґельмом Реймсом, який уже був знайомим із лондонським Археоптериксом Оувена, і він описує зразок Наймеєра як Археоптерикс сієменса (Archaeopteryx siemensii).
З часів перших знахідок пройшло, майже, століття аж у 1956 році поблизу того ж таки Ланґенальтайму Гелером було виявлено відбиток тіла Археоптерикса. Нині знаходження зразка є невідомим. А незадовго до того поблизу Воркершелю у 1955 році виявили ще один екземпляр Археоптерикса, якого описав Петер Вельнгофер у 1974. Це виявився найменший з відомих Археоптериксів, а побачити його можна у музеї юрського періоду Айхштадту. Поруч із цим містом, десь в середині 1960-х років, колекціонером любителем знайдено ще одного Археоптерикса, якого той класифікував як дрібного динозавра Компсоґнатуса. Але у 1988 році відомий палеонтолог Вельнґофер опрацював цей екземпляр і встановив, що він належить до Археоптериксів. Проте нині вважається, що ця тварина взагалі приналежна до окремого роду, не то що виду – Wellnhoferia grandis. У 1993 році Вельнґофер описує новий вид Археоптериксів – Археоптерикс баварський (A. bavarica), знайдений у 1991 поблизу Ланґенальтайму. Сьогодні цей екземпляр зберігається у столиці землі Баварії Мюнхені. У 1997 році знайдено ще два, але дуже фраґментованих, відбитків Археоптерикса, один з яких зберігається у Мюллерівському Музеї, а інший у приватній колекції. Останній зі знайдених Археоптериксів став відомий у 2005 році за публікацією у журналі Science, отриманий з приватної колекції і зберігається у Вайомінзькому центрі дослідження динозаврів міста Термополісу в США.
Але, незважаючи на десяток знахідок відбитків цієї дивної тварини, це аж ніяк не дало ключів до її розуміння. З одної сторони, археоптерикс – оперений, а з іншої – має скелет плазуна. Деякі деталі кісток нагадують ящерохвостих птахів, а декотрі – виключно плазунів… І що цікаво: окрім пір’я, його нічого не єднає із сучасними птахами. Десь у середині 1980-х років відомий британський астрофізик Ф. Хойл виступив із сенсаційною заявою, що археоптерикс є дуже майстерно виготовленою підробкою. Буцімто, знаний торгівець золенґофенськими скам’янілостями ХІХ століття К. Харберлайн, акуратно проробив операцію із відбивання курячого пір’я на справжньому скелеті юрського динозавра! Свої висновки він з колегами ґрунтував на вивченні лондонського екземпляру археоптерикса під скануючим електронним мікроскопом. Проте низка особливостей скелету розбили твердження Хойла. А у 1999 році стало відомо, що у археоптерикса цілком інша мікроструктура пір’я, ніж у сучасних птахів, тому варіант фальсифікації із сучасним пір’ям цілком розвіяли пелену сенсаційності.
У пізньоюських та крейдових відкладах дуже часто трапляються окремі пір’їни, їх приналежність тому чи іншому виду визначити неможливо. Але наявність 2-х чи 3-х різних структур пір’я вказує на паралельний розвиток широкої групи динозаврів, які могли дати початок птахам. Як виявилось мікроструктура їх пір’я відмінна одна від іншої і від сучасних птахів. Як вказує британський вчений Алик Вокер, у птахів опахало пір’їни складається з борідок і борідочок, що щільно зчіплюються одні з іншими, а у археоптерикса опахало було суцільним, а поперечні структури – це лише гребені, що надавали йому еластичності та міцності. Попри те, у деяких пізньоюрських птахів, існувала й інша структура пера – з чітко вираженими борідками, але без борідочок.
Зрештою еволюційний пошук оптимального варіантуйшов методом проб і помилок у різних груп динозаврів, про що вже писав “Станіславівський натураліст” у статтях: “Куди поділись динозаври?” і “Динозаври не вимерли!“. Власне, будова пір’я і скелету археоптерикса ставить його осторонь від генеральної лінії еволюції птахів – це була лише одна із сотень і тисяч проб природи на шляху еволюції птахів. Проте, нині, як і сто років тому, бурлять пристрасті у науковому світі: одні відстоюють позицію походження птахів від динозаврів-теропод, а інші – від архозаврів-текодонтів і кінця-краю цій суперечці ще не видно. Але з одним погоджуються всі: археоптерикс – це глуха гілка еволюції…
Be First to Comment