КАКАПО

Какапо (Strigops habroptilus Gray, 1845). Джерело ілюстрації: http://www.nhm.ac.uk

Андрій М. ЗАМОРОКА

Земля птахів, так у двох словах можна охарактеризувати Нову Зеландію. Так трапилось, що у далекому минулому новозеландські острови, а тоді (70-80 мільйоноліть назад) ще цілий континент, відокремились від Ґондвани, створивши умови для унікального еволюційного шляху для місцевої біоти… З якихось причин, найдревніші ссавці, які уже існували на час відокремлення Зеландії, не заселили цієї суші, а панівними тут стали саме птахи. Розвиваючись у цілковитій ізоляції від довколишнього світу, вони породили дивовижних нащадків: Моа, Ківі, Туї, Корімако, Какапо…

Какапо або совиний папуга - ендемічний птах Нової Зеландії. Джерело ілюстрації: http://www.glen.co.nz

Назва Какапо походить із маорійської (Маорі – корінні мешканці доколоніальної Нової Зеландії) й означає “Нічний папуга”. Вона дуже влучно підкреслює природу цієї птахи. Какапо (Strigops habroptilus Gray, 1845) дійсно належить до Папуг (Psittaciformes Wagler, 1830), але, на відміну, від своїх гамірних і строкатих родичів він не вміє літати, ведучи цілковито наземний спосіб життя. Це, як уже зрозуміло, нічний птах, який вдень відсиджується у норі чи іншому сховку, а виходить з неї лише із настанням сутінок. В українській мові поширеною є інша назва – “Совиний папуга”, що безпосередньо пов’язано із його науковою назвою, котра із давньогрецької означає “соволиций” або “совине обличчя”.

В умовах, коли відсутні наземні ссавці, птахи Нової Зеландії, у цілковитому розумінні цього слова, – зайняли їх екологічні ніші. Якщо вже порівнювати Какапо із ссавцями, то вони очевидно є екологічним еквівалентом борсука або ж їжака, адже проживають у аналогічних умовах, мешкають у сховках під пнями, колодами та у норах, прокладають стежки на своїй території, і власне, є нічними тваринами. Втрата здатності літати, цілковито компенсована у Какапо їх міцними і сильними ногами – птахи можуть доволі швидко бігати, причому, для них притаманні своєрідні кількахвилинні пробіжки, які чергуються зі звичайною ходою. Какапо за ніч може пройти-пробігти 6-7 кілометрів у пошуках їжі, а самці – до токовища, у шлюбний період. Їх пальці розміщені незвичним для папуг чином – два спрямовані вперед, а два – назад, що забезпечує Какапо впевненість у їх пшохідності, та здатності лазити по деревах і крутих гірських схилах. Окрім міцних ніг, у цих папуг розвинулись незвичайні для птахів пір’їни, котрі радше нагадують волосся ссавців. Зокрема, то є довге й дуже тонке пір’я на обличчі, яке виконує роль дотику – аналогічну вібрисам (“вусам” – авт.) у котів та інших ссавців. Це пристосування дуже важливе для нічного способу життя – птах уникає зіткнення із довколишніми предметам, адже зір у Какапо поганий, та й під шатром нічного лісу практично нічого не видного. Слух у них підсилюється пір’яною облямівкою довкола обличчя – такою ж, як і у сов (власне звідси й походить назва “совине обличчя” – авт.).

Забарвлення оперення Какапо ідеально відповідає середовищу їх існування, роблячи їх практично невидимими... Джерело ілюстрації: http://picasaweb.google.com

Загалом, Какапо – це великий птах заввишки до 60-ти сантиметрів і вагою до 4-х кілограмів! На відміну від інших папуг, він немає грудного кіля, до якого мали б кріпитися літальні м’язи, а відповідно, останні також дуже редуковані, що, певна річ, є наслідком пішого способу життя. Окрім всього, ці папуги мають дуже добре маскувальне забарвлення – їх пір’я, особливо зі спини, має насичений колір прілого зеленого моху, а боки тіла забарвлені у коричнюваті тони. Як показують дослідження, кольорація у Какапо дуже варіює – від цілком жовтого до світло-коричневого.

Окрім того, що Какапо є найважчими та єдиними не літаючими з-поміж папуг, вони ще й єдині із нелітаючих птахів, котрі не утворюють пар… Кожен самець має свою власну територію, де влаштовує токовище, приваблюючи самок гучними низькочастотними (до 100 Гц) гуками. “Пісня” самців Какапо має свої особливості: спершу він видає зо два десятки протяжних низькочастотних гуків, а тоді переходить на серію пронизливо-двінких високочастотних звуків, згодом усе повторюється, і так усю ніч. Самки, як мовиться, люблять вухами, – вони слухають і обирають собі партнерів. Самець і самка зустрічаються лише раз – для спарювання, далі усі турботи з догляду за потомством лягає на крила матері, а самець продовжує спаровуватись із іншими самками.

Кладка Какапо. Джерело ілюстрації: http://www.wildlifeextra.com

Самки відкладають 2-3 яйця, котрих висиджує близько місяця, і ще три місяці вигодовує пташенят. Коли пташенята стають достатньо незалежними, вони починають самостійно харчуватись, а мати час до часу їх ще підгодовує практично до шестимісячного віку, а тоді молоді птахи покидають материнську територію, розпочинаючи самостійне життя.

Какапо є справжніми довгожителями у тваринному царстві – середня тривалість їх життя становить 95 років, а максимальна – 120! Навіть для нас людей, з усією нашою наукою і медициною, – це надзвичайний вік… Водночас, Какапо досягають статевої зрілості у 6-9 років, що є найдовше у птахів, а їх репродуктивнісь є найнижчою, оскільки розмноження відбувається не щорічно, а з інтервалом у 3-5 років. Оскільки ці птахи є рослиноїдними, а їх основний раціон складають плоди голонасінних Подокарпових (Podocarpaceae Endl.), то сезони розмноження Какапо співпадають із циклами урожайності цих дерев. В загальному, у їх раціон входить понад 25 видів рослин і їх насіння, проте, чільне місце з-поміж них займають плоди подокарпового дерева Ріму (Dacrydium cupressinum Sol. ex Lamb.). Окрім плодів, Какапо споживають листя і пагони новозеландських плаунів, папоротей, миртових, айстрових та низки інших.

Чільне місце у раціоні Какапо займають плоди дерева Ріму (Dacrydium cupressinum Sol. ex Lamb.). Джерело ілюстрайії: http://www.thefeaturedcreature.com

Ще до приходу перших людей Маорі – понад 1000 років тому, – Какапо були одними із найуспішніших птахів Нової Зеландії, будучи максимально пристосованими до цього дивного світу, де не було ссавців. Люди із собою привезли Собак (Canis lupus familiaris Linnaeus, 1758) та полінезійських пацюків або по-місцевому Кіоре (Rattus exulans (Peale, 1848), які розорювали гнізда великих нелітаючих папуг. Окрім того, самі поселенці полювали на Какапо, споживаючи їх у їжу, а шкірки із пір’ям використовували для виготовлення прикрас і одягу. Початок європейської колонізації став максимально згубним для цих папуг, адже із собою європейці привезли куди більш не безпечніших хижаків, ніж полінезійці, – Кішок (Felis catus Linnaeus, 1758) та Горностаїв (Mustela erminea Linnaeus, 1758) й інших куницевих, а також різноманітних травоїдних, котрі склали конкуренцію нелітаючим папугам. Всі ці події поклали початок кінцю ери Какапо.

Уже до закінчення ХІХ століття Какапо практично зникли із їх природного ареалу, виживаючи лише у високогір’ях. Саме на цей час припадають перші спроби збереження рідкісних птахів – 1894-го року було розпочато кампанію із відлову Какапо та Ківі на Південному острові та переселення їх на маленький безлюдний острів Резолюції. Загалом було переселено близько 200 папуг, одначе, у 1900-му році на цей острів проникли горностаї й за 6 років винищили усіх Какапо… У 1903-му спроба врятувати птахів острова Резолюції, переселенням на Малий Бар’єрний острів, не увінчалась успіхом – кішки на цьому острові знищили і цих птахів. У 1912-му році трьох птахів було переселено на острів Капіті, одначе їх тут спіткала та ж доля – останній з них загинув 1936-го…

Какапо - птах на ґрані вимирання. Джерело ілюстрації: http://education.ezinemark.com

До 1920-х років Какапо цілковито вимерли на Північному острові, залишившись лише у фьйордах Південного острова, де на них часто полювали місцеві мешканці, проте, до 1940-х відомості про цих папуг і тут практично зникають. Практично до 1970-х усі спроби переселення Какапо закінчувались невдачами, останні знайдені птахи були самцями, то ж вид було оголошено вимерлим де-факто…

Експедиція на невеличкий острів Стюарта у 1977 спричинила справжнісіньку сенсацію – на острові виявлено популяцію чисельністю близько 200-т Какапо! Вчені встановили, що горностаї та інші куницеві ніколи не мешкали на острові, проте, тут було вдосталь котів, котрі щорічно більш, ніж на половину скорочували популяцію папуг. Рішення було одне – винищення котів. З 1982-го на острові було встановлено карантинний режим щодо котів – тривалий моніторинг показав, що популяція Какапо стабілізувалася. Для впевненості, практично зразу ж було вирішено розселити частину популяції на дрібних безлюдних островах, а у 1989-му уряд затвердив план із відтворення Какапо у дикій природі. 65 птахів вдало було переселено на 4 острівці: Мауд, Малий Бар’єрний, Кодфіш та Мана. На усіх них було здійснено карантинні заходи з ліквідації котів, пацюків, горностаїв та інших куницевих, і лише після того переселено птахів.

План із відтворення Какапо є найуспішнішим прикладом активної охорони природи, адже на 2010-й рік чисельність популяції цих птахів зросла удвічі, досягши 131-ної особини. Завдяки титанічній праці вчених, волонтерів та підтримці новозеландського уряду дивовижні нелітаючі папуги Какапо отримали шанс вижити у жорстокому світі людей…

admin Written by:

One Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 63 = 69