НАСКІЛЬКИ ГЛОБАЛЬНИМ Є ШОСТЕ ВИМИРАННЯ?

З тих пір, як у “Станіславівському натуралісті” я надрукував свою першу статтю “Чи загрожує біосфері шосте вимирання?“, проминуло уже сім років. За цей час наука зробила колосальний стрибок уперед – змінилися, здавалося б непорушні, візії світу і розуміння природних процесів. Тоді, у 2007-му, світ очікував невмолимого глобального вимирання і біосферної катастрофи, сьогодні ж, оглядаючись назад, мимоволі, з’являється скепсис щодо апокаліптичних віщувань. То чи справді біосфері Землі загрожує шосте вимирання?

Наука знає про п’ять глобальних вимирань, що трапились впродовж фанерозою – останніх 500-та мільйоноліть. Усі вони були настільки катастрофічними, що для відновлення біосфери з її різноманітністю видів та екосистем потребувались цілі мільйоноліття. Кожне із глобальних вимирань кардинально змінювало напрям еволюції, перенаправляючи її нове русло. До прикладу, чого лише варте пермське вимирання, яке цілковито змінило акценти у еволюції хребетних, – створивши птахів і відкинувши у розвиткові, на цілі 180 мільйонів років, синапсид. А до останніх, нагадаю, приналежні і ми з Вами, і усі решта ссавців… Синапсиди з’явилися наприкінці кам’яновугільного періоду (330 млн. років тому), швидко еволюціонуючи, вони зайняли домінуюче становище у суходільних екосистемах, але їх експансію перервало вимирання. За іронією долі, чергове вимирання, яке стерло з лиця Землі динозаврів (65 млн. років тому), знову вивело на арену синапсид, хоча, які і поступаються птахам за своїм різноманіттям…

Але то були цілковито природні вимирання, спричинені падіннями астероїдів, виверженнями вулканів і глобальними кліматичними змінами. Сьогодні ж, коли людина активно змінює біосферу, підпорядковуючи її своїм потребам, часом бездумно, руйнуючи екосистемні зв’язки створені мільйоноліттями еволюції, дикій природі залишається все менше місця на Землі. То й не дивно, що двадцятиліття тому у суспільстві почали ширитися апокаліптичні настрої, провіщаючи глобальну екологічну кризу, яка, перш за все, призведе до вимирання видів, відтак до деґрадації екосистем і вкінці-кінців – порушення глобальних ґеохемічних циклів. Останні ж мають усі шанси поставити під питання існування виду Homo sapiens…

У свідомих зелених екологічних спільнотах народжувалися ідеї, які завдяки тиражуванню пресою, на десятиліття вкоренились у суспільній свідомості. Одна із них – це твердження проте, що вимирання видів, в наслідок людської діяльності, відбувається у 1000-10000 разів швидше, ніж це простежується у природі, тому вони ніколи не стануть відомими науці. Це настільки видавалось очевидним, що ніхто не став перевіряти наукові підвалини цього загально прийнятого факту. Одначе, як виявилось, у своїй основі, це твердження немало ніякого підґрунтя. Впродовж останнього десятиліття, різні вчені намагалися бодай якось обґрунтувати цю загальноприйняту думку, побудувати математичні моделі загрози біотичному розмаїттю, але усі стикалися із принциповою проблемою невизначеності. Справа в тому, що до нині невідомо скільки видів живих істот заселяє Землю. Одні науковці вказують 10 мільйонів видів, інші – 30 мільйонів, а треті усі 100 мільйонів. Відповідно, вносячи у модель ту чи іншу кількість можливого видового розмаїття, розрахункові похибки набували великомасштабних розмірів. Тобто, станом на сьогодні, половина чи навіть більше половини усіх видів живих істот на планеті уже повинні були стати історією, якщо б прогнози темпів вимирання були правдивими…

Недавнє дослідження, опубліковане у міжнародному науковому журналі “Наука” (Science), показало, що попередні прогнози стосовно темпів вимирання живих істот були у значній мірі завищені. Як зазначають вчені, понад 90% усіх відомих вимерлих ссавців і птахів, зникли у зв’язку із полюванням на них людиною чи видами, завезеними нами. Наприклад, пацюки, кішки і куницеві призвели до вимирання нелітаючого папуги Какапо на великих островах Нової Зеландії.

Виявилось, що навіть кардинальні зміни у природному середовищі, не здатні призвести до цілковитого вимирання видів, оскільки останні з легкістю пристосовуються до вторинних, похідних екосистем. Наприклад, понад 50% усіх дощових тропічних лісів є вторинними, одначе, вони підтримують видове різноманіття на дуже високому рівні. Відповідь на запитання стосовно вимирання внаслідок глобальних кліматичних змін, залишається у значній мірі незрозумілим, адже багато видів здатні адаптовуватись до мінливостей середовища або міґрувати у більш оптимальні умови, що було проілюстровано недавніми дослідженнями.

Вчені продовжують дискутувати про швидкість вимирання видів внаслідок діяльності людини, але єдності у думках немає. Згідно одних даних, під загрозою вимирання опинилися близько 5% усіх видів, а інші стверджують, що 5% видів вимирає щодесятиліття! Одначе, якщо остання цифра є правдивою, то незалежно від кількості видів на сучасній Землі, половина з них повинна була б вимерти лише впродовж 150-ти років. Насправді, ж кількість відомих вимерлих видів, наприклад, хребетних, за останні 500 років становить 875 видів! Тому більш реалістичними темпами вимирання є показник що складає менше 1% за десятиліття – між 0,01% та 1%. В кінцевому результаті, вчені дійшли до висновку, що ймовірність будь-якого виду бути описаним для науки є значно вищим, ніж вимерти невідомим для науки.