ХТО ЗА? ХТО ПРОТИ?

Володимир В. БУЧКО,
Василь Б. МАЛАНЮК,
Ірина І. ДМИТРАШ-ВАЦЕБА,
Андрій М. ЗАМОРОКА

Останньою сходинкою невігластва є людина,
яка запитує про якусь тварину чи рослину:
“Яка з неї користь?”
Ольдо Леопольд, 1949 р.

Саме таке запитання нам довелось почути від одного з сільських депутатів у Галицькому районі, коли ми, науковці національного природного парку, розповіли про включену до Червоної книги України рослину наших степів – ковилу найкрасивішу. Мабуть, саме це запитання спонукало нас взятися за перо. Але, все по порядку…

Ковила в урочищі Вертебриста в околицях с. Світанок – один із небагатьох фраґментів Опільських степів, що ще збереглись донині. Автор світлини: Андрій М. Заморока

Заповідна справа в Україні зародилась саме на Галичині. Так, в 1886 році відомий меценат, заможний землевласник, полонізований граф українського походження, Володимир Дідушицький, виділив у своєму маєтку поблизу села Пеняки, що на Львівщині, 22 га букового лісу і проголосив його заповідним. Резерват був названий “Пам’ятка Пеняцька”. Заповідний об’єкт граф створив не заради мисливських розваг (як тоді часто робилось), а для збереження унікальної ділянки бучини “на всі часи”, заради наукових досліджень і охорони місця гніздування рідкісного хижого птаха орлана-білохвоста. Створення резервату з подібною метою ще не мало аналогів на той час не тільки в Україні, але й у всій Європі.

Світанок на Касовій Горі – найбільшому степовому локалітеті у Галичині. Автор світлини: Андрій М. Заморока

Заповідання унікального лучно-степового комплексу Касова Гора сягає майже столітнього періоду і проходило зовсім не просто. 18 серпня 1936 року, у резиденції “Ясна Вілла” патріарха Андрея Шептицького, у присілку Підлюте, що біля Осмолоди, відбулась конференція Української греко-католицької церкви та Наукового товариства імені Тараса Шевченка присвячена охороні природи. Де вперше обговорювали питання про створення двох заповідників Касової Гори в околицях Бурштина й Чортової Гори поблизу Рогатина. Українська греко-католицька церква, яка була власником цих земель, офірувала їх для створення заповідників, як богоугодну і благородну справу. Однак, Друга світова війна і тоталітарні режими німецьких і совєцьких загарбників зруйнували усі добрі починання краян, ліквідувавши на довгі десятиліття заповідники. Касову Гору не забували ні польські, ні українські дослідники, прославивши її на цілу Європу. До питання збереження унікального природного комплексу повернулись аж у 1968 році – з-під пера визначних вчених Юрія Шеляга-Сосонка і Галини Куковиці у газеті “Прикарпатська правда” вийшла замітка під заголовком “Зберегти рослинність Касової Гори”. Але тільки у 1975 році Касова Гора отримала статус комплексної пам’ятки природи загальнодержавного значення і стала першим офіційним заповідником у Галицькому районі. Спочатку вона мала мізерну площу – всього 7 га, а пізніше межі заповідної ділянки розширили до 65 га. Однак і ця площа не забезпечувала охорону дивовижного різноманіття флори і фауни та цілісність урочища. І лише тепер – більше, ніж через 80 років, завдяки наполегливості науковців, мудрого і виваженого рішення депутатів Бовшівської сільської ради, на чолі з головою Галиною Очкур, вдалося збільшити заповідну площу Касової Гори до 135 га. Своїм рішенням депутати передали її в управління Галицького національного природного, при тому власником Касової Гори й надалі залишається Бовшівська сільська рада. Цей день став значимим для всіх поборників заповідної справи, бо найцінніша і, мабуть, найбільш відома ділянка лучного степу буде збережена для прийдешніх поколінь!

Ковилове море на Касовій Горі – тепер під охороною Галицького національного парку. Автор світлини: Андрій М. Заморока

Ще одним вагомим кроком у розвитку заповідної справи нашого благодатного краю стало погодження на включення до складу парку урочища Куропатницький Камінь, яке належить Коростовичівській сільській раді. Ентузіазм, з яким депутати і сільський голова Іван Борис сприйняли пропозицію природоохоронців заповісти урочище, – гідна похвали. Жителі сіл Коростовичі і Куропатники, розуміючи важливість збереження дикої природи, передали під охорону національного природного парку 19 га цілинного степу. До речі, саме тут недавно відкрили новий вид для світової флори – Кострицю галицьку.

На жаль, ми часто не усвідомлюємо ані цінність природних ландшафтів, які нас оточують, ані унікальність рідкісних і реліктових видів рослин і тварин, які бездумно знищуємо. Не сприймаємо себе як частину людства, яке сукупними діями завдає природі непоправну шкоду, а від її наслідків страждатимуть наші діти!

Так квітує “червонокнижний” сон великий на Горобцевих Сіножатях, в околиці села Поділля. Та чи буде він у безпеці без належної охорони одного з останніх шматків степу Опілля? Автор світлини: Василь Б. Маланюк

То в чому ж полягає цінність природи? Яка користь “якоїсь” рослини чи тварини, навіщо їх оберігати? Будь-яку живу істоту, яка кожну хвилину виборює своє право на існування, хоче жити у природному середовищі, де вона народжена, не можна оцінювати з прагматичної точки зору. Та все ж, природні види рослин і тварин відіграють значно вагомішу роль, аніж можна було б припустити. Все, що ми маємо, народжене природою – мільйоноліттями її творення. Чи замислюємося ми, що уже знищено 60% лісових ресурсів – легенів нашої планети, осушено половину боліт, які утримують водні запаси, величезні площі родючих земель перетворено на пустелі.

Тотальне перетворення природних екосистем на антропогенні призвело до ще одного результату: мільйони диких тварин і дикорослих рослин, які не здатні пристосуватися до несприятливих умов середовища, створених людиною, або загинули, або втекли у ті невеличкі клаптики природи, яких стає все менше. У масштабах планети це спричинило глобальну кризу вимирання видів, яка останній раз відбувалася 60 мільйонів років тому. Тоді вона була спричинена падінням астероїда, а тепер – людиною. В середньому, кожного дня з лиця Землі зникає від 1 до 10 видів живих організмів. В результаті порушується структура природних екосистем, в яких кожен вид відіграє свою унікальну роль.

Ось так – масово, квітне шипшина Чацького на степовій Горі Красна поруч села Старі Скоморохи. Цей степ цілком розпайований між селянами і його охорона виглядає примарною. Автор світлини: Андрій М. Заморока

Тільки тепер людство починає розуміти серйозність загрози, яку саме і створило. Дедалі голосніше лунають фрази: “Біорізноманіття – це наше життя!” (Пан гі Мун – голова ООН), “Збереження довкілля не є викликом фанатиків, це здоровий глузд” (Рональд Рейган – експрезидент США), “Що ми робимо з нашою планетою, нашим єдиним домом?” (WWF – Фонд дикої природи).

В таких умовах збереження біорізноманіття лучних степів є першочерговим завданням, оскільки це найбагатші природні екосистеми Європи. Ще 150 років тому, Чарльз Дарвін написав пророчі слова: “Рідкісність – провісник вимирання”.

Кручі і останці Подільської Скелі на околиці села Поділля – сільська рада, з восьми гектарів степу, під охорону віддала лише три, та й то тільки наскельного. Автор світлини: Андрій М. Заморока

На превеликий жаль, через низьку екологічну свідомість і обізнаність, не всі громади виявилися готовими сприйняти природоохоронні ідеї і є відкритими до співпраці заради збереження природи. Крім вище згаданих, цінними урочищами є також Сімлин (с. Яблунів), Жалибірський камінь або транти (с. Жалибори), Щовби (с. Поділля), Острівець (с. Кукільники), Подільська Скеля (с. Поділля), флора і рослинність яких теж надзвичайно багаті, різноманітні й своєрідні.
Все природоохоронне і наукове товариство краю та України, з оптимізмом і надією, чекають позитивних рішень від Більшівцівської ОТГ та громад сіл… Сподіваємось, що громади, котрим належать цінні урочища усвідомлять усю важливість збереження дикої природи для майбутніх поколінь і нададуть шанс раритетним видам існувати й надалі, прийнявши розумне і виважене рішення на користь природи, а відтак, і всього людства.

admin Written by:

Be First to Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 66 = 72