ТАЄМНІ СИГНАЛИ КАЗУАРІВ

Андрій М. Заморока

Казуари завжди були дивовижею для європейців, які вперше зіткнулись із цими птахами у приватних звіринцях індонезійських вельмож ще у XVI столітті. Португальські й голландські торгівці всілякою екзотикою час до часу привозили то живих птахів, або ж їх шкірки, продаючи спраглій на видовища європейській знаті. І що найбільше дивувало тогочасну публіку, то це великий ороговілий кістяний шолом на голові казуарів, бо у решті вони були схожі на добре знайомих африканських страусів. І скажу по-правді, шолом казуарів залишався загадкою впродовж сотень років аж до нинішнього часу…

Казуари, як і страуси, ківі й тинаму, належать до найдревнішої еволюційної гілки птахів, будучи відносно близькими до вимерлих непташиних динозаврів. І тільки це одне робить казуарів уже цікавими, як живих викоповиськ. На загал же, казуари у сучасному світі вижили на дуже обмежених територіях Ґвінеї, північного узбережжя Австралії і десятку-двох довколишніх островів. Ці велетенські птахи, на противагу страусам – мешканцям саван і відкритих просторів, населяють густі дощові тропічні ліси.

Відмінна ознака казуарів – ороговілий ззовні і кістяний всередині шолом, є настільки незвичайним з-поміж птахів, що дуже тривалий час ставив у глухий кут натуралістів і дослідників минувшини. Яких тільки версій не висували у різні часи! У ХІХ, а зрештою і у ХХ століттях дуже популярною була ідея, що казуари отим самим шоломом пробивають собі дорогу у густому підліску тропічного лісу. Це була візія своєрідного “гребеня-мачете”. Але якихось вагомих доказів цьому не було. Були також ідеї, що шолом захищає голову птаха від ударів гілок і листя при бізі через ліс. По-суті, це було те саме що й ідея про “мачете”. Паралельно з цими думками виникає й більш наукова гіпотеза – шолом є ознакою домінування і приваблення партнерів для розмноження. Але і ця ідея не мала достатньої кількості доказів. Згодом було відкрито, що казуари здатні видавати крики у інфразвуковому діапазоні, що зразу ж породило гіпотезу шолома-резонатора для цієї мети. Паралельно з цим було відкрито, що шолом здатен змінювати свою температуру й висунуто гіпотезу про його роль у терморегуляції. Одначе, усі ці гадки лише частково, а то й взагалі не могли пояснити для чого казуарам такий незвичний виріст на голові.

Нещодавно опубліковане дослідження пропонує по новому подивитись на шоломи казуарів. Зокрема дослідники здійснили серію спостережень як за живими птахами, так і музейними експонатами, використовуючи ультрафіолетове освітлення і чутливі камери. Такий підхід є цілком логічним і виправданим, оскільки птахи, на противагу нам – ссавцям, бачать в ультрафіолеті. А особливо то стосується денних птахів.

Як виявилось у плині дослідження, шоломи казуарів яскраво світяться в ультрафіолеті. Це явище називається біофлуоресценцією і є широко розповсюдженим у живій природі. І тут слід зауважити, що голови і шиї казуарів позбавлені пір’я, а шкіра кричуще яскраво забарвлена, а от шоломи – сірі і тьмяні у видимому людському оку світловому спектрі. Але ж ні, яскраве світіння шоломів органічно доповнює багату колірну палітру цих птахів. При цьому у різних видів ультрафіолетовий колірний візерунок шоломів дуже сильно різниться. І це має великий сенс, адже у густому підліску тропічного лісу птахи є фактично невидимими, а для візуальної комунікації треба якось вирізнятись на зеленому тлі. А рослини, до слова, також відбивають в ультрафіолеті, тому нетрі джунґлів для птахів є набагато яскравішими і насиченіші кольором, а ніж для людей чи інших ссавців.

І ось тут нам треба повернутись до гіпотези кінця ХІХ століття, яка припускає, що гребені казуарів відіграють важливу роль у статевій поведінці. Щоправда, у ті далекі часи дослідники не мали можливості поспостерігати їх в ультрафіолеті, але здогадка, на загал, виявилась правильною. Казуари одного виду з легкістю можуть помітити один іншого у джунґлях завдяки яскравому забарвленню й розпізнати свій вид. І хоча дослідники у згаданому дослідженні дуже обережно припускають, що ультрафіолетове світіння шоломів казуарів могло бути підхоплене і закріплене природним добором, ми ж можемо з високою долею впевненості говорити, що такі прояви не є випадковими. Ця історія дуже схожа на дилему Дарвіна про павичів хвіст, який знижує шанси на виживання самців через їх кричущу помітність для хижаків і ускладнений політ. Але ж усе криється у коханні – пави обирають павичів із більшими і яскравішими хвостами, підвищуючи їх шанси на продовження роду. Так працює статевий добір. Цілком очевидно, що це працює і у казуарів. От тільки у них це працює зворотно, ніж у павичів: у казуарів домінантною статтю є самиці – вони більші і, що цікаво, мають шоломи більшого розміру. Тоді як самці – менші і саме вони висиджують яйця й доглядають за виводком, що до речі характерно практично для усіх базкілевих птахів, включаючи страусів і ківі. Тим не менше, у таких велетенських птахів як казуари немає природних ворогів взагалі, то яскрава сигналізація у тропічних нетрях лише їм на руку, чи то пак на крило.