ПІП ІВАН МАРМАРОСЬКИЙ

Піп Іван Мармароський (1936 м) на видноколі. Автор світлини: Руслан Жирак

Андрій М. ЗАМОРОКА

Мармароські Гори, які ще часом називають Гуцульськими Альпами або ж на румунський манір – Марамуреш, є південною межею Українських Карпат. Саме Мармароський хребет розділяє Україну і Румунію, оскільки по ньому пролягає кордон між країнами. Ці гори є найбільш екзотичним закутком наших Карпат, в першу чергу через те, що для подорожі ними необхідний особливий дозвіл прикордонної служби. Та як би там не було, одначе, екзотика Марамурешу – це також гострі піки верховин, льодовикові кари, останці, швидкі потоки і смарагдові ліси…

Румунські Мармароси із вершиною Фаркау (1956 м) розкинулись на відгалуженні хребта уже за Попом Іваном. Автор світлини: Руслан Жирак

Довколишні гори, ламаними лініями, утікають врізнобіч від маківки Попа Івана – на північ за виднокрай Чорногори та Свидівця в Україні і на південь де здіймається у піднебесся Родна, у Румунії. А із заходу гори розступаються і перед подорожнім відриваються неймовірно мальовничі краєвиди на залиту сонцем долину Тиси, де у передгір’ях Закарпаття наливається соковитий виноград, молодим вином п’янить кришталеве гірське повітря і бадьорить душу вільний гірський вітер.

Подорож до найвищої верховини Гуцульських Альп – гори Піп Іван Мармароський (1936 метрів над морем), – розпочинається у прикордонному містечку Ділове, Закарпатської області й, за звичай, займає три дні, хоча можна впоратись і скоріше, але у тому немає наглої потреби. У зв’язку із прикордонним режимом і близькістю до Євросоюзу – лише крок землі (якщо бути точним, то через ріку всього 50 м! – авт.), – є потреба взяти дозвіл стражів державних меж, а вже тоді подаватись у мандри Мармароськими Горами…

Маленьке Ділове затиснене між високих гір у долині Тиси. На видноколі маківка Попа Івана Мармароського. Автор світлини: Руслан Жирак

Саме Ділове невеличке – всього близько 2,6 тисяч мешканців (до загарбання Радянським Союзом, носило назву Трибушани – авт.), але знамените воно, радше, обеліском, що позначає ґеографічний центр Європи, встановленим у 1887-му році ще за Австрійської Імперії. Рівні рядки хат, акуратні клаптики городів, таких цінних у горах, чепурні церкви, з яких храм Успення Пресвятої Богородиці збудований 1750-го року, – усі вони облямовані високими, подекуди урвистими, вапнуватими гірськими хребтами, один з котрих і є Гуцульськими Альпами. А загалом, Ділове – це південна межа Гуцульщини.

Найважчим, у подорожі до найвищої маківки Мармарос, є набір висоти, адже Ділове розкинулося в долині Тиси на висоті всього 300-350 метрів над морем, а висота Попа Івана Мармароського – 1936 м, от й виходить, що різниця висот складає близько 1600 метрів по вертикалі… Сходження на Прелуку, а відтак на Шербан (чи може, Щербан, то вже як кому до вподоби – авт.) – перші менш-більш “пристойні” вершини Мармарос, – займає ледь що не цілий день, особливо, коли за спиною немалий і нелегкий наплічник… Підйом пролягає вздовж потоку Білий, по, так званій, “нейтральній смузі” – своєрідній дорозі, що була проорана у скелях за совєтської влади й слугувала маркером нелегального перетину кордону. Звичайно, піднятись на хребет і зійти на гору Піп Іван Мармароський можна й іншими шляхами, ба, навіть під’їхати позашляховиком під неї… Подекуди, вздовж “нейтральної смуги”, ще й нині можна віднайти уривки колючого загородження, яке відмежовувало жителів країни рад від решти Європи, хоча б від соціалістичної Румунії… Мабуть то іронія долі, але цей кордон нині знову є межею Союзу, тільки уже не Радянського, але який і надалі відділяє нас від Європи…

Мармароським хребтом пролягає українсько-румунсько-євросоюзний кордон, про що свідчить цей прикордонний стовпчик із румунським трикольором. Автор світлини: Руслан Жирак

Вздовж “нейтральної смуги” є ціла низка джерел, біля котрих можна спокійно зупинитися на ніч. Одначе, пам’ятайте, що Вас у будь-який момент може потурбувати прикордонний патруль (добре, якщо це буде український – авт.), то ж посвідку, видану на прикордонній заставі, пильнуйте як зіницю ока, адже вона єдиний доказ вашого леґального перебування на цій території (хоча, завжди можна домовитися – авт.). Із Шербана на Піп Іван Мармароський вартує іти хребтом. Він, щоправда, довгий і звивистий, одначе, плавно без різких підйомів, поступово набирає висоту. Ще одна перевага підйому по хребту – це неймовірні довколишні краєвиди, а часом, й відчуття польоту через вузькість його гребеня і стрімкість схилів. Звичайно, до самої гори можна підійти і по “нейтральній смузі”, але сходження варто тоді розпочати зі сходу (гору доведеться обігнути – авт.) на сідловині хребта. Деякі відчайдухи пробують штурм практично прямовисних схилів, що категорично не рекомендується у зв’язку із високою ймовірністю травматизації. Не вартує сюди потикатися і у зимовий період (є й такі ектсремали – авт.) адже в цей час район вважається непрохідним і у випадку нещасного трафунку, покладатися доведеться лише на свої сили… Плюс до всього на дуже стрімких схилах Мармароського хребта сніг не залежується, а котиться долів лавинами…

Гребінь хребта обривається долів багатометровими урвищами і увесь всипаний масивними скелями-останцями. Автор світлини: Руслан Жирак

Гуцульські Альпи вражають своїми неймовірними різкими, ламаними і гострими формами рельєфу. Тут і там, повсюдно з-поміж заростей Ялівцю звичайного альпійського (Juniperus communis subsp. alpina (Neilr.) Čelak.) та Вільхи зеленої (Alnus viridis (Chaix) DC.) виринають величезні скелі-останці. Вони гострими рядами, наче зуби велетенської акули, збігають по крутосхилах і губляться десь внизу, де до гір підступає лінія смарагдово-зелених смерекових лісів. Вузький і звивистий гребінь хребта по обидві сторони обривається крутими, а подекудий  прямовисними скелястими урвищами у бездонні гірські долини. Всі ці неймовірні ландшафти є результатом сходження льодовиків, котрі разом із собою відкраювали цілі шматки гір і хребтів, стягуючи їх у долини.

Цей крутосхил (зверніть увагу, як вигинається дорога внизу) стрімко збігає донизу. Щорічно ним сходять снігові лавини, тому внизу не росле ліс. Автор світлини: Руслан Жирак

Та як би не вражали ландшафти хребта Мармарос, вони ніяк не можуть зрівнятися із двома льодовиковими карами на Попі Івані Мармароському. Численні скелі та урвища, наче велетенські зазубрини, щербатою лінією пробігають через вершину гори, обриваючись з північної її сторони двома глибокими вирвами… Льодовикові кари Попа Івана Мармароського настільки стрімкі, вузькі і глибокі, а також зорієнтовані так, що сонячне світло проникає сюди лише впродовж кількох годин на день. То ж сніг на їх дні часто залежується до серпня, а у холодні літа й не сходить взагалі…

Ґеологічна будова Мармаросів є унікальною для Українських Карпат – вони є не лише кордоном між Україною і Румунією, а й природною межею між Південними і Східними Карпатами. Гуцульські Альпи разом із Чивчинськими Горами та гірськими масивами із румунської сторони утворюють, так званий, Мармароський кристалічний щит, який впродовж усієї мезозойської та кайнозойської ер підіймався над водами океану Тетіс у вигляді архіпелагу островів. Лише з початком альпійського горотворення і підняття Карпатської гірської споруди близько 10-ти мільйонів років тому назад колишні острови перетворились на гірські хребти… А було колись на островах бродили динозаври, які, завдяки острівному ефекту, набули незвичних карликових форм…

Один із двох льодовикових карів на Попі Івані Мармароському. Того року (2006) сніг долежав до кінця серпня... Автор світлини: Руслан Жирак

На відміну від Чорногори, Ґорґан та й більшої частини Українських Карпат, які складені із флішу й пісковиків, Мармароський кристалічний щит утворений вапняками, мармуром, ґнейсами, кристалічними сланцями, а у своїй основі базальтами. Більшість із цих порід, виняток – вапняки, мають метаморфічну природу, тобто були переплавлені у земних надрах, набувши нових якостей, ніж вихідні породи (здебільшого осадові – авт.). Базальти ж є свідченням давньої вулканічної активності та виливів лави у реґіоні…

Піп Іван Мармароський є однією із не багатьох вершин наших Карпат, де чудово збереглась рослинність альпійських лук, а на Мармароському хребті, за винятком румунської Фаркау, чи неєдина вершина (ще є Ненєска – авт.), де альпійський пояс представлений взагалі. З-поміж цікавих рослин, масове квітування яких можна обзервувати тут є Нарцис поетичний (Narcissus poeticus L.) – той самий, що й у “Долині нарцисів” поруч Хуста. Окрім того, тут трапляються різноманітні види Тирличів (Gentiana L.), Сон-трава біла (Pulsatilla scherfelii (Ullep.) Skalický), Рододендрон миртолистий (Rhododendron myrtifolium Schott & Kotschy), Дзвоники альпійські (Campanula alpina Jacq.) тощо.

Найсприятливіший час для подорожі на Піп Іван Мармароський – це середина серпня. Теплі літні дні, меш-більш стала ясна і суха погода. У субальпіці саме у цей час поспіває малина, чорниця, які у долинах давним-давно відплодоносили, а також буяхи та ворониця… А ще ясними серпневими ночами можна спостерігати справжні зоряні дощі, а зірок Ви більше ніде стільки не побачите… Що ж, прийшов час відкривати світ!

admin Written by:

14 Comments

  1. Травень 2, 2011
    Reply

    Ходили на Піп Іван Мармароський (стартували у Берлебашці, сходили у Ділове) минулого року – дуже сподобалось. Хочу ще пройти цього року, але по кордону – від Попа до Попа.

  2. Травень 2, 2011
    Reply

    Взагалі Мармароси – це щось фантастичне! Я під враженням досі.

  3. Afalina
    Травень 2, 2011
    Reply

    Підйом пролягає вздовж потоку Білий, по, так званій, “нейтральній смузі” – своєрідній дорозі, що була проорана у скелях за совєтської влади й слугувала маркером нелегального перетину кордону.

    Теплі літні дні, меш-більш стала ясна і суха погода.

  4. Afalina
    Травень 2, 2011
    Reply

    чудова стаття про красу Карпат

  5. Травень 2, 2011
    Reply

    Дякую, пані Afalina, стараємось!

  6. Травень 17, 2011
    Reply

    На Мармаросах знаходили скам”янілості карликових форм динозаврів ???
    І ще, скажіть будь-ласка в який час на карпатських вершинах і хребтах цвіте Нарцис поетичний ?

  7. Травень 17, 2011
    Reply

    В українській частині, пане Magnovskyi, карликових динозаврів не знаходили (в Україні взагалі динозаврів не знаходили), а от у румунській – так, бо тут існували дрібні острови і мілке море.

    Щодо нарциса, то у горах він зацвітає десь ближче до середини червня – саме тоді можна його й обзервувати.

  8. qwert_
    Березень 20, 2013
    Reply

    Двічі був на цьому масиві (2010 і 2012). Враження – ФАНТАСТИЧНІ!!!

  9. Березень 25, 2013
    Reply

    Цілковито з Вами згоден, пане qwert_!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

42 − = 32