АРКТИЧНЕ ПОТЕПЛІННЯ ТРИВАЄ

Танення айсберґа на мілководді Ісландії. Джерело ілюстрації: http://www.chinadaily.com.cn

Андрій М. ЗАМОРОКА
 

Після незвичайно гарячого арктичного літа 2007 року, коли площа океанічних льодів скоротилася один мільйон квадратних кілометрів, увага вчених загострена на зміні північного клімату. Потепління у високих широтах тягне за собою довготривалі та глобальні зміни у балансі екосистем усієї північної півкулі Землі. І ось, днями, Національна адміністрація океанічних і атмосферних досліджень (NOAA) США опублікувала річний (2009-2010) звіт про стан арктичного клімату. То ж яка ситуація на сьогодні?

Кліматологи відмітили значне уповільнення атмосферного потепління у 2009 році, проте уже у 2010 році в канадійському заполяр’ї середньомісячна температура неочікувано зросла на цілих 4°С! Тривале підвищення температури атмосфери призвело до нагріву вод Північно-льодовитого океану і продовження втрат льодового покриву. Загалом, середні приземні температури влітку 2010 року були вищими, ніж, зазвичай, у Арктиці, проте, вони не перевищили екстремально високих показників 2007-го року. Вчені доводять, що збереження відносно високих температур у нижніх шарах тропосфери, чинить значний вплив на циркуляцію повітряних потоків атмосфери не лише над Арктикою, а й у помірній зоні всієї північної півкулі. Це, зокрема, проявилося у екстремально низьких температурах, надзвичайних снігопадах та зміні напрямків арктичних вітрів впродовж зими 2009-2010 у Європі, Північних Азії й Америці.

Сезонна зміна льодового панцира Північно-льодовитого океану. Рожевою лінією показано норма льодових полів впродовж 1979-2000 років. Джерело ілюстрації: http://www.arctic.noaa.gov

Цьогоріч – станом на 19 вересня 2010 року – льодовий покрив Північно-льодовитого океану становив 4,6 мільйони км2. Це третій мінімум зафіксований з 1979 року, меншими були лише показники 2008 та 2007 років. Загалом льодовий покрив океану, у порівнянні із середнім показником 1979-2000-го років, зменшився на 31% (2,1 мільйони км2). Якщо у 2007 році вперше відкрився північно-західний морський шлях, то у цьому році також відкрився і північно-східний, звільнившись від льодового панцира. Скорочення льодового покриву за час спостережень 1979-2009 відбувається інтенсивними темпами: на 2,7% у березні та 11,6% у вересні на десятиліття.

Літо 2009-го року в Арктиці видалось циклонічним, що востаннє спостерігалось у 1997 році. Панування циклонів спричинило зміни у льодовому покриві, а також незначне опріснення океанічної води. Найбільш потужні ґеохімічні зміни у морських водах спостерігались біля узбережжя Канади. У зв’язку із надходженням великої кількості талої води Північно-льодовитий океан у цьому реґіоні опріснився, а вчені зафіксували зростання у його водах розчиненого вуглекислого газу і зростання кислотності, що несе загрозу для тварин, які мають тверді панцирі із карбонату кальцію, оскільки останній розчиняється у кислому середовищі.

Талі води льодовиків впадають у фйорд Тасерміут, Ґренландія. Джерело ілюстрації: http://ngm.nationalgeographic.com

Серйозні зміни відбуваються не лише у водах і льодах Північно-льодовитого океану, а й на суходолі. Науковці відмітили різні ступені змін у рослинному покриві тундри, вічній мерзлоті, стоку річок, зимовому сніговому покриві, гірських льодовиках та снігових шапках гір… Загалом, ці зміни відображають основні тренди потепління, правда, вони досить сильно варіюють з року врік та від реґіону до реґіону. Наприклад, біологи встановили збільшення рослинного покриву впродовж 1982-2008-го років на 15% у арктичних пустелях далеко на півночі Канади, Аляски та заході Ґренландії… Зміни виявлено також і у вічній мерзлоті – вона поступово тане. В середньому температура замерзлих шарів ґрунту зросла на 0,5-2°С на Алясці. Особливо швидкі темпи розігріву вічної мерзлоти спостерігаються в узбережних зонах, і вчені прогнозують, що цей процес поширюватиметься у глибину континенту, хоча за останні 9 років цей процес не розвивався… В той же час на Крайній Півночі Росії вічна мерзлота розігрілась на 1-2°С, про що свідчать 30-літні спостереження. Причому підвищення температури вічної мерзлоти у Росії спостерігається не тільки у її верхніх шарах, а й на глибині 10-15 м. Тут середня температура збільшилась на0,3-0,35°С і зростає впродовж останніх трьох років…

Від Льодовика МакАртура, що на Алясці, за неповне століття не залишилось ні сліду. Джерело ілюстрації: http://blog.safog.com

У звіті відмічається також і проґресування танення гірських та шельфових льодовиків, атакож снігових шапок гір – цей процес спостерігається із 1987 року. Загальна площа льодовиків Арктики становить понад 400 000 км2 – приблизно половина усіх льодовиків світу. Їх цілковите танення може призвести до підйому рівня океану на 50-60% від нинішнього. Науковці постійно спостерігають за 20-ма льодовиками: три з них на Алясці, чотири в Арктичній Канаді, дев’ять у Ісландії та чотири на норвезьких островах Свальбарта (Шпіцберґен). 16 із цих льодовиків безнастанно тануть, зменшуючись у розмірах, і лише чотири – два на Алясці та два на островах Свальбарта у тій чи іншій мірі збільшуються. Найвищий показник росту – 20% на рік – дають льодовики і затоці Аляска: Льодовик Росомахи збільшується на 1300 кг/м2 щорічно, а льодовик Лемон-Кріґ – на 800 кг/м2 щорічно. Норвезькі льодовики додають у рості всього 45 та 150 кг/м2 щорічно. Найвищі темпи танення спостерігаються у Ісландії: Льодовик Лаунґйєкудль зменшується на 1842 кг/м2 щорічно, Льодовик Тунґнаарйєкудль – на 1340 кг/м2 щорічно та Еийябаккайєкудль – на 1282 кг/м2 щорічно.

На фоні льодовикових фьордів Ґренландії, ескімоси копають картоплю... Джерело ілюстрації: http://ngm.nationalgeographic.com

Особливе місце у дослідженнях Арктики займає Ґренландія, оскільки ніде так не відчутні кліматичні зміни як тут. Уявіть впродовж останнього десятиліття тут почали вирощувати небачену городину: картоплю та капусту, розвинулось фермерство, висаджуються дерева, і це притому, що раніше у Ґренландії навіть арктичні трави зростали лише у кількох місцях на півдні острова! Суха і тепла зима 2009-2010 років та незвично гаряче літо 2010-го у Ґренландії призвели до надзвичайних темпів танення льодовиків. Температура за останній рік зросла на 0,6°С на сході острова, та на 2,4°С на заході. Найбільших втрат зазнав Льодовик Петермана, від якого відколовся шмат площею 290 км2. Шельфові льодовики скоротились на 419 км2, що у 3,4 рази більше, а ніж за усі попередні 8 років взятих разом… В середньому швидкість танення льодовиків Ґренландії за останнє десятиліття складає 120 км2/рік, це більше, ніж за період до 2000-го…

Супутникова світлина Льодовика Петермана, Ґренландія. Від льодовика відколовся шмат площею 290 квадратних кілометрів. Джерело ілюстрації: http://en.wikipedia.org

Потепління у Арктиці – це не просто танення льодовиків, а глобальна зміна середовища існування, що ставить на ґрань вимирання велику кількість полярних тварин. Перш за все вразливими є великі хижаки такі як Ведмідь білий (Ursus maritimus Phipps, 1774). Їм загрожують не стільки високі температури, скільки проникнення на північ південних видів, наприклад, Ведмедів ґрізлі (Ursus arctos horribilis Ord, 1815), що призведе до підвищення конкуренції та витіснення полярних тварин, а може й цілковитого їх вимирання… Біологи проводять моніторинґові дослідження стану популяцій 306-ти видів хребетних у полярних широтах. Вони відмічають, що за останні два десятиліття чисельність природних популяцій Оленя північного (Rangifer tarandus tarandus (Linnaeus, 1758) є Європі та Оленя карібу (Rangifer tarandus caribou Gmelin, 1788) у Америці невпинно знижується, а чисельність Гуски сірої (Anser anser (Linnaeus, 1758) – навпаки зростає. За період з 1970-го по 2004-й роки чисельність популяцій полярних видів тварин знизилась в середньому на 26%. В той же час субарктичні види почувають себе відносно добре і декотрі із них розширюють свої ареали на північ.

Ведмідь білий (Ursus maritimus Phipps, 1774) найбільший суходільний хижак Арктики. Джерело ілюстрації: http://www.liveinternet.ru

Стан більшості популяцій морських видів є добрим і для багатьох відмічені показники приросту. Зокрема, вчені фіксують постійний ріст популяцій Кита ґренландського (Balaena mysticetus (Linnaeus, 1758), який харчується планктоном у полярних районах. На нині його чисельність оцінюється приблизно у 20 тисяч особин. Чисельність Білухи (Delphinapterus leucas (Pallas, 1776) перевищує 200 тисяч особин і перебуває на стабільному рівні. Щодо Нарвалів (Monodon monoceros Linnaeus, 1758), то їх кількість оцінюється у 60-65 тисяч особин, однак стан популяцій залишається невідомим. Кільчасих нерп (Pusa hispida (Schreber, 1775) налічують близько 3-х мільйонів. А білі ведмеді мають тенденцію до скорочення чисельності, загалом вчені налічили близько 25-ти тисяч цих ссавців. Приблизно стільки ж Моржів (Odobenus rosmarus (Linnaeus, 1758) проживає в Арктиці.

Наскільки глибокими є зміни клімату у Арктиці покаже час. Чи спричинені вони людською діяльністю, а чи є частиною глобальних планетарних циклів залишається невідомим. Наразі вчені можуть лише констатувати факти та робити менш-більш прийнятні прогнози. То ж я утримаюсь від апокаліптичних віщувань, бо стадії куди більшого потепління на Землі уже були…

admin Written by:

8 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

43 − = 41