ЧИ ВИЖИВУТЬ КОРАЛОВІ РИФИ?

Кораловий риф - найбагатша і найпродуктивніша екосистема Землі. Джерело ілюстрації: http://www.vivaboo.com

 

Андрій М. ЗАМОРОКА

Коралові рифи – одна із найпродуктивніших земних екосистем, однак, в останні десятиліття мас-медіа захлиснула хвиля повідомлень про тотальне і повсюдне вимирання коралів. Екологічні активісти хвацько зв’язують воєдино загибель коралових екосистем і Глобальне потепління. У багатьох аспектах їх підтримують і вчені, часто-густо, опосередковано, даючи поживне підґрунтя для подальших акцій енвіронменталістів… Однак, наскільки критичною є загроза існуванню коралових рифів?

Мертві корали знебарвлюються, набуваючи білого кольору. Джерело ілюстрації: http://bajansunonline.com

Багатьма вченими, а відтак і екоалярмістами, постулюється думка, що, станом на сьогодні, близько 10% усіх коралових рифів Землі загинули, цікаво, що у 1998-му році цю цифру називали на рівні 16%… Причому 60% рифів знаходяться під загрозою загибелі, а до 2030-го року половина нинішніх коралових екосистем зникне цілковито…

У чому ж проблема? До основних вбивць рифів відносять добування коралів для акваріумів, виготовлення прикрас та сувенірів, забруднення океанів стоками, надмірне рибальство, нелегальне використання вибухівки для рибальства, прокладання судноплавних каналів, надмірний туризм… Цілковито іншою групою ризиків, яку позиціонують у якості глобальної і неконтрольованої, є підняття рівня Світового Океану, зростання температури та кислотності морської води. Ці три фактори пов’язують із Глобальним потеплінням та емісією парникових газів. Проте, що ми знаємо про відношення коралів до кліматичних змін? Щоб дати хоча б менш-більш обґрунтовану відповідь, потрібно зазирнути у ґеологічну історію коралів і змін клімату.

Картинкою із мертвими коралами із острова Герон дуже часто полюбляють лякати необізнану публіку. Однак, дані корали загинули не від глобального потепління, а від обсихання на сонці та прісної дощової води під час відпливу... Джерело ілюстрації: http://www.sciencedaily.com

Отож, усі сучасні рифотвірні корали (є ж іще м’якотілі корали і актинії, які не утворюють рифів – авт.) належать до ряду Кам’яні корали, вони ж Склерактинії (Scleractinia Bourne, 1900), які стали панівними у тріасовому періоді приблизно 240-250 мільйоноліть тому назад. Це відбулось після катастрофічного пермсько-тріасового вимирання (255-250 млн. років тому), коли, практично, 90% морської фауни вимерла безслідно… До цієї катастрофи різноманіття коралів було надзвичайно високим – вони утворювали величезні рифи і були представлені різними рядами, наприклад, Чотирипроменеві корали (Rugosa Milne-Edwards et Haime, 1850) та Пластинчасті корали (Tabulata Milne-Edwards et Haime, 1850) були основними рифотворцями. Поруч цих основних будівничих коралових рифів палеозойської ери існували й інші, але їх роль у цій справі була дуже скромною. Усі древні рифотвірні корали вимерли у горні пермського катаклізму, не витримавши драматичних змін клімату на Землі – припускають, що температура атмосфери на екваторі тоді зросла до 40°С, а океани так наситились вуглекислотою, що настала глобальна аноксія (нестача кисню – авт.), яка й винищила морську живність… Але у цих “нелюдських” умовах вижили саме Склерактинії – сучасні корали, які продовжили справу своїх предків…

Кораловий поліп з близька. Джерело ілюстрації: http://www.vivaboo.com

За ті 250 мільйонів років, що існують Склерактинії, клімат на Землі багаторазово змінювався від дуже теплих до дуже холодних періодів. Наприклад, в еоцені (55-50 млн. років тому) відбулось глобальне потепління: температури, у порівнянні з нинішніми, зросли в атмосфері на 8-10°С та в океані на 1,5-2°С, а концентрація вуглекислого газу становила 2-3‰ (у 6-8 разів більше, ніж сьогодні – авт.). У плейстоцені ж (2,5 млн. – 11 тис. років тому) навпаки – відбулось глобальне похолодання: в період останнього льодовикового максимуму (приблизно 28 тис. років тому) температури впали у атмосфері на 6-8°С та океані на 2-3°С, а концентрація вуглекислого газу була нижчою за нинішній у три рази. Як бачте, температурні коливання океану дуже незначні, як при потеплінні, так і при похолоданні, що, очевидно, пов’язано із апвелінґом – висхідним рухом води з глибин, її перемішуванні й вирівнюванні температурних перепадів. То ж серйозність загрози кораловим рифам, при сучасному потеплінні, є, у значній мірі, перебільшеною…

Загроза кораловим рифам від впливу глобального потепління є, у значній мірі перебільшеною. Джерело ілюстрації: http://www.sciencedaily.com

Дуже цікавим є вплив на коралові рифи ефекту зниження рівня океану і підвищення його солоності, що спостерігався в льодовиковий час. Згідно даних бурінь на материкових шельфах, рівень океану підчас льодовикових максимумів знижувався на 120-140 м (існують дані навіть про зниження на 200 м – авт.) від теперішнього. Це було спричинено тим, що льодовики акумулювали у собі величезні маси води (товщина льодовикового покриву досягала 1-3 км, а в окремих випадках і до 4 км – авт.), яка випаровувалась із океанів і назад не поверталась… То ж там, де тепер міріади дрібних островів і атолів у Океанії чи на Карибах були великі за площею архіпелаги (цікаво, що полінезійці розселялись по Тихому океану саме пішки, а не вплав, як вважають, ну, хіба, долаючи на човнах чи плотах невеликі протоки – авт.). І розкидані, нині, на великих теренах, й ізольовані одні від інших коралові рифи, у ті часи були сполучені між собою вздовж берегів…

Буріння у Затоці Гуона в Новій Ґвінеї показало, що коралові рифи, в період одного із льодовикових максимумів 416 тисяч років тому, були настільки ж різноманітними, як і сьогоднішні. Єдине, що відмітили вчені, це те, що вони відрізнялись від нинішніх лише за видовою структурою. Отож, коралові екосистеми залишалися стійкими до серйозних кліматичних потрясінь, а незначне охолодження океану не особливо і вплинуло на них (мінімальна температура для існування тропічних рифотвірних коралів – 18°С – авт.).

Закінчення останнього льодовикового періоду (11,7-11,4 тис. років тому) призвело до масового танення льодовиків і дуже швидкого підйому рівня океану. За приблизними оцінками вчених рівень океану зростав на 30-50 см щорічно (сучасне зростання рівня океану становить всього 2 мм на рік – авт.), а відповідно відбувалось різке опріснення його вод, що не найліпшим чином повинно було відобразитися на коралах, адже мінімальна солоність води для них повинна становити 30‰ (1 проміле = 1 граму солі розчиненому в 1 літрі води – авт.). То ж у місцях надмірного виносу прісної води з континентів рифи, напевно, масово гинули…

Розмірковування про ці події, навели мене на думку, що Чарльз Дарвін помилявся… Пригадуєте, його теорію щодо пояснення загадки виникнення коралових атолів? Він стверджував, що атоли виникли тоді, коли згаслі вулкани опустились на морське дно, а корали наростали по краях їх кальдер… Скільки ж то треба було вулканів, щоб породити таку кількість атолів (прийнято вважати, що сьогодні існує 400 атолів, хоча їх дефініція ще й досі дискутується – авт.), і чому вулкани опускаються у зоні підняття плит?… Усе виглядає цілком протилежно – це рівень океану піднімався, а не суша опускалась. Й атоли виникали не конче на краях кальдер вулканів, а також на місці звичайних островів, що були затоплені океаном…

Підсумовуючи усе вище сказане, хочу ще раз підкреслити, що загроза кораловим рифам є перебільшеною, про що яскраво свідчать палеокліматичні дослідження. У природі усе збалансовано, і на кожну дію є належна протидія, яка вирівнює перекос. То ж, для збереження коралових рифів потрібно залишити їх у спокої – створити морські заповідники і заборонити добування коралів, а решту зробить та ж таки природа.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

2 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 51 = 60