КРИМСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ. ЧАСТИНА І

Долна річки Бурульчі

 
Андрій М. ЗАМОРОКА
 

Ну ось, розпочався польовий сезон досліджень та туристичних походів, і “Станіславівський натураліст” подався у експедиції. Розповідь про одну із них пропоную Вашій увазі. Вона вийшла дещо лірична і чималенька – аж у чотирьох частинах. Це натуралістична експедиція до Криму.

На видноколі село Кримська Ружа. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Полуденішнє сонце висушувало округу й палючим помаранчем висіло, майже, у зеніті. Йти через степ було важко – температура перевалювала за тридцять п’ять градусів у тіні, а на сонці далі аніж за сорок. Від села Кримська Ружа до Міжгір’я всього десять кілометрів, через степи, закинуті поля балки та видолинки, мережені убогими лісопосадками й чагарниками. Степ квітував і пряно пах різнотрав’ям, довкола роїлось дрібне, нічим не виразне комашине життя, зі своїми клопотами і своїм сенсом – неосяжним людському розуму. На далекому небокраї півдня виднілись гори, які потопали у синявій пелені і мерехтливості гарячого дня. Наш маленький загін з шести чоловік прямував до тих далеких гір.

Наш маленький загін. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Дорога звивалась понад ярами і в якомусь місці збігала на пагірб. Крутосхили, не торкані орачами, нагадували розбурхане море, хвиля за хвилею, на вітрі, похитувалась ковила. Її сріблясто-попелясте “волосся” зливалось, утворюючи суцільну хвилю, яку, здавалось, до нескінченності гнав вітер. А зовсім поруч квітнули астрагали, деревії, восковиці та горошки. І все було таким, напрочуд, яскравим і соковитим, що аж перехоплювало дух і хотілося впасти між цього духмяного різнотрав’я й залишитись тут назавжди.

Ковилове море. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Міжгір’я зустріло нас фантастичними і до певного сенсу сюрреалістичними скелястими пейзажами. Вузьке русло ріки Бурульчі врізалось у глибокий і вельми мальовничий каньйон, блукаючи між золотаво-червонуватими, а подекуди навіть брунатними, більш, ніж стометрової висоти, скелями. Внизу, впритул до скель, підбирався дубовий ліс, з густим чагарником, переплетений ліанами зі здичавілого винограду, ломиносу, хмелю і ще деяких невідомих мені витких і чіпких рослин.

Скелі у селі Міжгір'я, Крим. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Сама ж долина ріки, обжита місцевим людом, закапарана обійстями, що радше нагадують глуху азійську провінцію десь в Ірані чи Афганістані, а ніж звиклу мені Європу. Та як би там не було, і незважаючи, навіть, на мій суб’єктивізм, тут є кілька місць, що привертають увагу подорожнього. Перша – це “замок”, власне це не замок у його класичному розумінні, а радше чиясь багата забаганка. Він, у буквальному сенсі, зліплений з черепашнику та цементу, причому немає жодного рівного і симетричного вікна, порталу чи веранди, а на кутах “замку” розміщені якісь дивні та незрозумілі скульптури. Зрештою все поросло бур’яном і так залишилось недобудованим. Друга – то “місто мертвих”, яке задумувалось як котеджне містечко для небідних людей, але з якоїсь причини так і не було добудоване. Котеджі, як дві краплі води, схожі один на інший, з недобудованими шпилями, змарніло і посіріло дивляться як на дахах поселилися трави і осики. Третя – то будівництво церкви. Можливо я б і не згадав про це, адже багато де будуються храми, але мою увагу привернув напис, який гучно заявляв: “Строительство русско-православной церкви”… Дивна річ, але такої конфесії не існує – це радше місцевий дрібний шовінізм, а ніж віра. А нижче ще один напис оголошував: “Под охраной” – напевне божою… Тут же здійснювався збір коштів на будівництво, а от саме будівництво потопало у розкішних бур’янах. Щось люд у Міжгір’ї не вельми тягнеться до божого…

Наближався вечір. Сонце запало за скелі, а наш маленький мандрівний загін покинув Міжгір’я і вийшов до підніжжя гір. Смеркалося. Завтра підйом на плато Карабій-Яйлу…
 

Читайте продовження…

admin Written by:

5 Comments

  1. Червень 30, 2010
    Reply

    Гарно скелі виглядають, чомусь Тустань мені нагадали.

  2. Червень 30, 2010
    Reply

    Безперечно, пане yAnTar, вони нагадують тустанські, однак, у Тустані вони утворені із пісковика імають іншу текстуру, а у Міжгір’ї – із вапняка. А на загал, схожість між ними велика.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 + 6 =