КРИМСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ. ЧАСТИНА ІІ

Долина ріки Суат. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Андрій М. ЗАМОРОКА
 

Продовження. Початок

 

У неділю, зранку, зі свіжими силами наш мандрівний загін вирушив на плато Карабій-Яйлу. Шлях пролягав все ще каньйоном Бурульчі, але згодом різко взяв до верху по вододілу Суат-Бурульча. Дорога серпантином підіймалась по схилу, аж в якомусь місці рушила по самому хребту. Далеко внизу, у вузькій ущелині, було чути як шумить Суат, а вапнякові крутосхили і скелі, густим шатром, вкривав буковий ліс. Довкола цвіла конвалія – весна в Криму цього річ запізнилася; орхідеї: пилкоголовці, любки, шоломоносці та багато інших. Дорога швидко набирала висоту і відхилялася у південно-західному напрямку, в той час як нам потрібно було іти на південний-схід, тож довго не думаючи, розпочали спуск в каньйон Суату аби далі піти руслом.

 

Павук-краб завмер у засідці, очікуючи на необачну жертву... Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Каньйон виявився дуже вузьким, його обступали прямовисні стіни скель, які нависали над ним, часом, русло перегороджували уламки велетенських брил, а місцями й повалені стовбури дерев. Усю цю містерію довершував старезний буковий ліс. Дерева чіплялись крутосхилів коренями, так-сяк видряпуючись по них. Місцями ліс розступався і каньйон заполонювали густі чагарники, оповиті ліанами. Вище по течії, ріка перетворилась на систему калюж, а ще вище вода взагалі зникла. Йти по сухому дну Суату було доволі зручно, адже воно нагадувало накладені у вигляді черепиці велетенські плоскі плити.

Довкола калюж, у безмірній кількості, роїлися різноманітні мухи і комарі. Ступаючи крок, у повітря, здіймалися хмари комах, які обліплювали обличчя, руки, ноги, лізли в ніс, рот, очі, залазили під футболку і в шорти. У цьому фантастично красивому місці не було порятунку від кусючої мошкари. Ми просувались далі, долаючи завали з дерев і каменів, дерлися по уламках брил і відбивалися від мух.

Сонце піднялось уже високо і спека знову заполонила все довкола. Під шатром лісу стало парко. Промоклі від власного поту, ми стали неймовірно привабливим обідом для комарів. І коли здавалось, що від них уже немає порятунку, русло Суату знову наповнилось водою. В одному місці утворився маленький ставочок, з якого вода утікала під землю, що дало можливість нам помитися, рятуючись від спеки і комарів.

Біля верхів'їв Суат перетворився у вервицю ставочків та перекатів. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Далі каньйон став зовсім вузьким, і ліс підступав до самої води, утворюючи щільну галерею з чагарнику і ліан ломиносу. Нам доводилось продиратись крізь хащі і трави. Ріка перетворилась у ланцюжок малесенечких ставочків до півтора метри завглибшки, між якими жваво шуміли невисокі перекати і “водоспади”.

Північна сторона плато Карабій-Яйли, наче вкрита кратерами поверхня Місяця, - мережена карстовими проваллями. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Підйом на плато розпочали по дну висохлої правої притоки Суату, порослому глодом, кизилом, скельним дубом та ломиносом. Цей колючий ліс, який радше називати б на африканський манер бушем, чергувався із невеликими галявинами з пожухлою, під палючим сонцем, травою. Та незважаючи на те, тут все таки цвіли орхідеї, волошки, кардууси, осоти та багато інших трав, лунали незліченні голоси птахів і цикад, а у повітрі літали найрізноманітніші метелики.

Південна частина плато Карабій-Яйли вирізняється схожими на гірські хребти вапняковими грядами. Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Плато виявилось понуре і негостинне. Палюче сонце висушувало високогірний степ – яйлу, який ще не зазеленівся, а вже всох, а помірний вітер багато в чім допомагав у цьому. Увагу привертали білі квіти роговика Біберштейна, який є кримським ендеміком і ніде більше не зустрічається, окрім Криму. Роговик дивним чином оживляв цю напівпустелю, а наша дорога звивалася між пагорбами та карстовими лійками, оминаючи видолинки й соснові лісопосадки.

Загублені посеред Карабій-яйли... Джерело ілюстрації

Сонце, спершу затягнуте легкою пеленою хмар, тепер нещадно пекло. У цей момент з нами трапилась неприємна пригода – закінчилась вода. А ми посеред карстового плато, під палючим сонцем, та й до найближчого джерела, відомого нам, залишалось ще десь кілометрів з десять на південний схід. Аж раптом із-за чергового пагорба вигулькнула самотня метеостанція. Там ми поповнили запаси води і подались далі. Мушу сказати, що метрологи виявились не надто гостинними господарями, але почувши українську мову і нашу галицьку говірку, не ризикнули іти на конфлікт – міфи про бандерівців ще живі…

Без коментарів... Джерело ілюстрації: Руслан Жирак

Продовження

admin Written by:

3 Comments

  1. Червень 16, 2010
    Reply

    Звіт написаний дуже гарним стилем, але хотілося б побачити набагато більше фотографій …

    У який час була здійснена мандрівка ?

  2. Червень 16, 2010
    Reply

    Пане Magnovskyi, нажаль усі світлини із мандрівки розмістити на сайті не є можливим – ресурс не безкінечним. А мандрівка відбувалась із 25 травня по 5 червня.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 4 =