Андрій М. ЗАМОРОКА
Продовження. Початок.
У понеділок зранку погода різко змінилась. Поривчастий холодний вітер, що дув з Чорного моря, приніс низькі важкі хмари, які затягли плато густим туманом. Вони чіплялись за яйлу, кудлатились, вітер їх шматував і в розривах хмар показувались залиті сонцем гори, урвища, ущелини та долини. Все довкола, раптом, набуло до болю знайомих карпатських рис – здавалось, що немає жодної різниці між Карабій-Яйлою та Чорногорою чи Свидівцем… До реальності повертав лише скупий на зелень степ під ногами.
Наш загін просувався понад стометровим урвищем південного краю плато на схід. Десь через годину перед нами, у всій своїй величі та суворій красі, відкрилась ущелина Чиґінітра. Ця дивовижна місцина настільки контрастує з плато та довколишніми горами, що здається, наче опинився на іншій планеті чи посеред декорацій до фантастичного фільму про інші світи…
Ущелина глибоко “вгризається” у плато, розпочинаючись такими звичними для Карабій скелями і степом – таким же пожухлим, як і всюди. А далі, вузька долина звивається між крутими берегами щебеню і рудуватої глини, які безнастанно осипаються, тому тут нічого не росте. Рудуватий колір місцями змінюється червонуватим і все це так схоже на фотографії Марсу, зроблені Вояжером та Маринером…
Долина заглиблюється в край плато, облямована блідими скелями, а по її краях тулиться смарагдовий буковий ліс. Цей ліс – незвичний. З перших кроків мимоволі заглиблюєшся у казковий світ Дж.Р.Р. Толкієна, наче потрапив до Рівенделу – пристанища ельфів. Старезні буки звивистими коренями чіпляються скель, утримуючись в убогому ґрунті. Від постійних і пронизливих вітрів, їх гілля скрутилось, тулячись до землі, а зламані верхівки надають цим деревам неприродного фантастичного вигляду.
Є у плато Карабій-Яйли ще одне обличчя.
Заночувавши в ущелині, наступного ранку, з першими променями субтропічного сонця, ми подались на північ – в глибину плато, а звідти на схід до його окраїни, де розпочинається ріка Танасу. Дорога звивалася між невисоких пагорбів з приємними плавними обрисами, місцями, наче хребти міфічних драконів, рядочками виринали кам’яні пласти, і знову гублячись десь у схилах. Широкі долини, що мляво петляли між пагорбами, потопали у соковитих травах, таких несхожих на ті, що ми бачили в перший день на плато. Навесні, коли тане сніг, вода заповнює долини, перетворюючи їх на мілкі карстові озера. Ця місцина так і називається Еґіз-Тінах – “Долина Озер”. Влітку, коли озера висихають, долини поростають височезними травами, де буяє життя. Саме на сході Долини Озер і починається річка Танасу.
Східним краєм плато, понад ущелиною Танасу, ми спустились до загубленого в часі і просторі села Красносілки, а звідти до Азовського моря…
Продовження читайте тут…
[…] Закінчення. Початок. […]
Цікава місцина – це урочище Чигінітра, треба буде там побувати…
А може то був ліс Ентів ?
А чому автор вживає слово “Карабій-Яйлою”, а не “Карабі – Яйлою” ???
Ентів? Гм, пане Magnovskyi, я не помітив жодного – буки мовчали і не рухались, а от ельфи часом пробігали 😉 .
На татарській мові (ориґінал) назва плато звучить: “Къарабий” – звідси й українська транслітерація: “Карабій”. Звичайно, апостроф замість твердого знаку не ставлю, бо тоді це слово буде невимовним…
Схили Чиґінітри – просто супер виглядають.
Колись, у студентські літа, разів зотри туди мандрував. Хочу ще, та от напасть – не знаю коли наступного разу вдастся туди помандрувати, а місця, на правду, фантастичні.