ЖУКИ-ВУСАЧІ У КАРПАТАХ. РОЗМАЇТТЯ.

Жуки-вусачі приваблюють своєю неординарною зовнішністю, а особливо незвично довгими вусами. Джерело ілюстрації: http://biolib.cz

Андрій М. ЗАМОРОКА
 

Уже минуло більше десятка років, як я вперше розпочав свої наукові пошукування відносно таких милих і привабливих створінь, як жуки-вусачі. А вперше ми з ними “познайомилися” на польовій практиці із зоології у Карпатах, коли я був ще студентом-біологом на першому курсі в університеті. З тих пір я всіляко пізнав їх життя, і от тепер, як науковець і фахівець у цій сфері, можу розповісти про дивовижних “вусатих” жуків Українських Карпат читачам “Станіславівського натураліста”.

 

На противагу іншим родинам жуків, наприклад, Турунів (Carabidae Latreille, 1802), яких налічується понад 443 види, Вусачі (Cerambycidae Latreille, 1802) у Карпатах не є численними – всього 162 види. Вони, звичайно, входять у десятку найбільш розмаїтих, у видовому плані, жуків Карпат, але їх основне видове багатство сконцентроване все ж таки у тропічних районах Землі. Загалом же у всьому світі відомо уже понад 25 тисяч видів жуків-вусачів, тоді як у нас в Європі – незрівнянно менше – всього 625 видів, а в Україні і того менше – 282…

Основна ознака вусачів – це довгі вуса, за що вони й отримали свою українську назву. У інших мовах ця назва, з невеликими варіаціями, також зберігається. Наприклад у англійській вусачі відомі під назвою “Longhorn beetle” – довгорогі жуки, у польській – “Kózkowate”, що значить козячі жуки, а у російській мові окрім назви “Усачи” є ще й назва “Дровосеки” – дроворуби… Усі ці назви опираються на зовнішній вигляд – наявність довгих вус, або як у випадку із російською “Дровосеки” – із тим, що личинка гризе із середини деревину, висипаючи назовні тирсу. Цікаво, що в українській мові є ще одна їх назва – Скрипуни, яка пов’язана із характерним скриплячим звуком, що видається жуком, якщо його взяти руками. Цей звук виникає за рахунок тертя передньо- та середньоспинок і часто рятує життя комасі, коли її схопив який дрібний хижак. Перш за все, скрип лише на якусь мить спантеличує нападника, але цього достатньо аби він випустив скрипуна, а той встиг утекти.

А от наукова – латинська назва “Cerambycidae” походить від наукової назви Вусача дубового – Cerambyx Linnaeus, 1758, мабуть саме із нього і розпочну свою оповідь про карпатських вусачів. У Карпатах розповсюдженими є два види Вусача дубового: малий та великий. Вусач дубовий малий (Cerambyx scopolii Fuesslins, 1775) є звичайним мешканцем передгірських та гірських листяних лісів. Незважаючи на свою назву “дубовий”, він не є суворо прив’язаним до дубів, його личинка може оселятися у всохлих деревах та гіллі бука, граба, осики, берези тощо. Цей цілковито чорний жук і довшими за тіло вусами часто трапляється на квітах, де живиться нектаром і пилком, притому запилюючи рослини.

Вусач дубовий великий західний (Cerambyx cerdo cerdo Linnaeus, 1758) - найбільший вусачі в Україні. Джерело ілюстрації: http://biolib.cz

Вусач дубовий малий не приналежний до дрібних жуків, іноді може досягати, майже, 3-х сантиметрів довжини. Проте, свій видовий епітет він отримав у порівнянні із Вусачем дубовим великим (Cerambyx cerdo Linnaeus, 1758), який може досягати п’яти з половиною сантиметрів довжини – це найбільший вусач України, справжній велетень! До слова, Вусача дубового великого занесено до Червоної книги України і він знаходиться під охороною закону. Через терени України, приблизно на східній межі Галичини, пролягає межа між двома підвидами Вусача дубового великого: на захід від Збруча трапляється його номінативний підвид – західний (Cerambyx cerdo cerdo Linnaeus, 1758), а на схід – східний (Cerambyx cerdo acuminatus Motschulsky, 1852), відповідно у наших Карпатах розповсюджений Вусач дубовий великий західний. Личинки жука поселяються у старих, кількасот літніх, дубах. Власне, через вирубування старих дібров, жук став рідкісним і опинився на ґрані вимирання.

Вусач-Розалія альпійська (Rosalia alpina (Linnaeus, 1758) - найкрасивіший вусач у фауні України. Джерело ілюстрації: http://oiseauxprovence.free.fr

У гірських букових лісах, особливо у ще вцілілих пралісах Закарпаття, можна натрапити на найкрасивішого вусача у фауні України – Вусача-Розалію альпійську (Rosalia alpina (Linnaeus, 1758). Це великий жук завбільшки до 2,5-3,5 сантиметрів із ніжно-блакитним забарвленням та низкою чорних плям. Кольору Вусачу-Розалії надають густі прилеглі до тіла волоски, які власне так орґінально й забарвленні. Як і Вусач дубовий великий, Вусач-Розалія альпійська також знаходиться під охороною закону і внесена до переліку рідкісних видів Червоної книги України.

Вусачик дівочий (Carilia virginea Linnaeus, 1758). Джерело ілюстрації: http://aramel.free.fr
Вусачик дівочий (Carilia virginea Linnaeus, 1758). Джерело ілюстрації: http://aramel.free.fr

Від великих і рідкісних вусачів перейдемо до звичайних і дрібних. Мандрівник Карпатами, якщо зверне увагу на квіти, то безумовно зустріне найбільш звичайного і чисельного Вусачика дівочого (Carilia virginea Linnaeus, 1758). У липні-серпні цей дрібний вусач трапляється повсюдно від альпійських полонин до букових лісів низькогір’я. Розпізнати його доволі легко за блискучими синьо-зеленими надкрилами, хоча дуже часто трапляються особини забарвлені у фіалкові, сині, зелені, золотисті й навіть злотисто-чорні кольори. Така широка гама зумовлюється не пігментом наявним у хітині, а оптичним явищем, яке називається інтерференцією світла. Зовнішній шар надкрил Вусачика дівочого вкритий прозорою екзокутикулою, яка складається із семи різних за товщиною шарів. Коли світло проходить крізь ці шари, воно багаторазово заломлюється, розсіюється і розкладається на спектри, а у кінцевому результаті ми можемо обзервувати яскраве забарвлення із металічним блиском. Однак, у кожного жука товщина шарів екзокутикули різна, тому усі вони забарвлені по різному. А якщо глянути на них в ультрафіолетовому світлі, то побачимо, що вони цілковито зливаються із квітами, на яких харчуються – це рятує Вусачикам життя.

Темна форма Еводина виїмчастого (Evodinus clathratus Fabricius, 1792). Джерело ілюстрації: http://www.cerambyx.uochb.cz

З-поміж карпатських вусачів особливе місце займає невеличкий жук – Еводин виїмчастий (Evodinus clathratus Fabricius, 1792), який є ендеміком Карпатських гір. На відміну від Вусачика дівочого, Еводин виїмчастий не є настільки масовим видом, однак, він доволі часто трапляється у горах. Цікаво, що Еводин є дуже мінливим за забарвленням. Основний колір надкрил – бурий з чорними плямами, а ноги яскраво-червоні, проте, поруч із таким забарвленням жуків часто трапляються і практично бурі, без плям, і цілковито чорні із чорними ногами. Мінливість забарвлення свідчить про еволюційну молодість виду, тобто він продовжує активно еволюціонувати, виробляючи нові пристосування до умов середовища. Цікаво, що світлі форми найчастіше трапляються у буковому поясі на висотах близько 600-800 метрів над морем, а темні – у субальпійському поясі – понад 1500 метрів.

Вусачик-підонія жовта (Pidonia lurida Fabricius, 1792). Джерело ілюстрації: http://www.cerambyx.uochb.cz

Невеличкий Вусачик-підонія жовта (Pidonia lurida Fabricius, 1792), розповсюджений у Карпатах і Альпах, так само, як і Еводин виїмчастий, є молодим видом, який потрапив у Європу у часи льодовикової епохи, адже її родичі розповсюджені від Кавказу до Японії. В Україні Вусачик-підонія жовта поширена від Карпат до Розточчя та Поділля, утворюючи на цих територіях кольорові варіації за забарвленням не надкрил, а тіла. Якщо у горах трапляються виключно чорні форми, то на більш теплішому Прикарпатті – бурі, а на більш сухому Розточчі – жовті. Різниця між цими популяціями полягає у їх часовій та просторовій ізоляціях, адже імаґо (дорослі комахи – авт.) на Розточчі з’являються у травні, на Передкарпатті – у червні, а у Карпатських горах – у липні. Саме тому між ними немає обміну ґенами, а відповідно вони еволюціонують своїми власними шляхами.

Окрім “рідних” для Карпат видів, у наш реґіон у 2008 році проник центральноазійський вид Трихофер польовий (Trichoferus campestris (Faldermann, 1835). Первісний ареал Трихофера польового охоплював Закавказзя, країни Центральної Азії, Монголію, Корею, північні провінції Китаю та Японію. Сучасний ареал охоплює території від Далекого Сходу до Карпатських гір, а також схід Канади та США. Все більш очевиднішим стає факт, що ареал розширюється у західному напрямку і невдовзі окупує усю Європу. От тільки вченим, та й мені у тому числі, залишається незрозумілим чому вид раптово розпочав експансію на північ Азії та у Європу, бо у Америку Трихофер польовий втрапив разом із дерев’яними упаковками.

Трихофер світлий (Trichoferus pallidus (Oliver, 1790) - новий для Українських Карпат вид жуків-вусачів. Джерело ілюстрації: http://www.cerambycidae-hrbek.cz

У 2009 році на Закарпатті був вперше знайдений близький родич Трихофера польового – Трихофер світлий (Trichoferus pallidus (Oliver, 1790). Цей вид не просто новий для нашого реґіону, а й перша знахідка в Україні за 110 років. Раніше він був відомий лише за єдиним екземпляром з околиць м. Алушти у Криму, зібраним у 1900 році, та й той зберігається у одній із колекцій у Росії…

Розповісти в одній статті про усі види Вусачів чи навіть найбільш цікавих чи рідкісних з них є надто складним завданням, тому до теми моїх улюблених жуків я ще повертатимусь. Свого часу для українськоїнської Вікіпедії написав кілька статей про вусачів та вусачів у Карпатах, тож перейшовши за цими інтернетланками можете почерпнути для себе трохи наукової інформації про них. Сподіваюсь, що Вам – читачам, буде цікавим пізнання природи рідних теренів.

admin Written by:

12 Comments

  1. Вересень 30, 2010
    Reply

    Цікаво, дякую. Думаю, варто було б дати посилання на вашу статтю про вусачів на Вікіпедії.

  2. Жовтень 1, 2010
    Reply

    Пане Shao, гадаю, що Ви маєте рацію, то ж додаю інтернетланки на вікіпедійні статті 🙂 .

  3. Жовтень 1, 2010
    Reply

    Пане yAnTar, Ваш жук – це Турун шкір’яник-лісовий (Carabus coriaceus Linnaeus, 1758) – найбільший жук Карпатського реґіону.

  4. Листопад 30, 2010
    Reply

    О, на Вашій світлині зображені Лептура зелена (Lepturobosca viridis) та Вусачик-Карілія дівоча (Carilia virginea) 🙂 .

  5. максим
    Березень 30, 2011
    Reply

    я хочу бильше знаты биалогию

  6. Березень 30, 2011
    Reply

    Чудово, пане максим! Але спершу визначіться, якою мовою Ви її вивчатимете – так буде легше для Вас зокрема…

  7. Лютий 1, 2013
    Reply

    Вітаю, пане Максимусе! Красиві жуки – це дійсно вусачі, їх назва – Скрипун візерунковий (Saperda scalaris). Поширені повсюдно, але не часто трапляються. З’ява у Вас у кімнаті, найпевніше, пов’язана із новими меблями або виробами із дерева. Зазвичай, личинка цього виду розвивається у доволі трухлявій деревині вільхи, але може бути і в інших листяних породах.

    Якщо не знаєте, що з ними робити, то можете надіслати їх до нас, спершу заемейлувавши: st.naturalist@gmail.com

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − = 10