ЗАВЕРЕСНИЛО…

Завереснило... Джерело ілюстрації: http://natures-desktop.smugmug.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

Перефразовуючи чи то пак перекладаючи на українську, слова із пісні однієї із доволі таки відомих співачок, скажу: “…завереснило за вікном…”. А хто ще не здогадався про що піде мова, то дам невеличку підказку – завдяки цвітінню цієї рослини отримав назву перший місяць осені – вересень. Певно, що так, розповідатиму про верес!

Класичний ландшафт поліського вересового бору. Джерело ілюстрації: http://www.deti.religiousbook.org.ua

Минулого тижня виїздив на дослідні ділянки у Галицькому національному парку, аж на одній із них помітив незвичайну рослину, яка квітла ліловим цвітом. То був Верес звичайний (Calluna vulgaris (L.) Hill.). І хоча його називають звичайним на теренах Галичини він зовсім незвичайний, даруйте за таку тавтологію, адже є мешканцем кислих ґрунтів, пісків і соснових лісів Полісся… Там він утворює справжнісінькі лілово-рожеві моря вересових пустищ. Але не тільки на Поліссі, а й взагалі по усій північній частині Європи – від Британських островів до Росії, від Фено-Скандинавії до Карпат – вересові пустища є звичайнісінькою справою. Всюди, де не росте ліс, або лише поодинокі сосни та рідколісся, де вологі піски і болота, справжнім господарем є Верес звичайний. Це невисокий, ба, навіть дрібний кущичок із мізерно-малими вічнозеленими листочками й такими ж невеличкими квітками, котрі, що правда, зібрані у густі китиці, зацвітаючи, перетворюють непримітну до того рослинку на справжній витвір природного мистецтва.

Вересові пустища є настільки типовою рисою ландшафту півночі Європи, що уявити собі щось інше на їх місці є надзвичайно важко. Але як показують дослідження палеоботаніків – вчених, які вивчають викопні рослини, – так було не завжди… Буріння на торфовищах та вивчення викопного пилку показали, що на місці сучасних вересових пустищ, ще у недавнім часі, зростали густі бори, світлі березняки та липові діброви… Зводити ліс людина почала ще у кам’яному віці, до середньовіччя від деревостанів залишилось небагато, зате були пасовища для овець, а потім угіддя для розплодження диких кролів і так далі. То ж ліси не змогли відновитись, уступивши місце маленькому Вересу.

Вересові пустища характерні для північної частини Європи. Джерело ілюстрації: http://4.bp.blogspot.com

У Європі Верес є звичним видом, однак, колонізуючи Америку, європейські поселенці завезли його й туди, правда, місцезростань на американському континенті не так вже й багато, одначе, для тамтешніх ботаніків він став справжньою несподіванкою та сенсацією. Відкритим залишалося лише питання: “хто і коли його завіз сюди?” Думок було багато, і немало списів поламано на цім поприщі. Одні висловлювали думку, що Верес звичайний втрапив у Америку ще у ранньому середньовіччі із вікінґами, інші, – що верес завезли шотландські військові підрозділи у XVII-XIX століттях, адже вони традиційно використовували вересові віники для підмітання, треті, – що його завезли із насінням інших рослин. Так чи інак, але усі сходяться на одному – у Північну Америку Верес звичайний втрапив випадково…

Цікаво, що Верес звичайний в Україні та декотрих суміжних слов’янських країнах, у народній медицині, вважають лікарською травою. Хоча, наукових досліджень, які б це підтверджували це немає, а декотрі поодинокі з них лише вказують на наявність певних біологічно активних речовин, які, зрештою, присутні й у інших рослинах. Одначе, народні цілителі приписують Вересу досить широкий спектр лікувальних властивостей: заспокійливу, протизапальну, сечогінну, антиалергічну… Ним лікують артрит, ревматизм, хвороби печінки, жовчного міхура, рахіт, екзему та багато чого іншого – справжня панацея! Але як і у будь-якому лікуванні, надзвичайно важливим фактором є самонавіювання та психотерапія – головне вірити, що лікування помічне…

Проте, повертаючись до Вересу, хотів би двома словами згадати деревовидні вереси: Вереса-Еріку іспанську (Erica lusitanica Rudolphi), Вереса-Еріку віникову (Erica scoparia L.) та Вереса-Еріку деревовидну (Erica arborea L.), які зростають дуже розкидано на Піренейському півострові, у Середземномор’ї, на Азорських островах, Мадейрі, у горах Півночі та Сходу Африки… Звичайно, цими трьома видами Вереси-Еріки не обмежуються – їх налічується понад 860 видів, з яких близько 660 – це ендемічні рослини Південної Африки. Раніше Вереси та Вереси-Еріки об’єднували разом, але згодом їх розділили за відмінностями будови та сезонності цвітіння – Вереси цвітуть восени, а Вереси-Еріки – навесні.

Вересовий ліс у горах Канарських островів. Джерело ілюстрації: http://www.biologie.uni-regensburg.de

Особливістю деревовидних Вересів-Ерік є їх розміри – часто-густо, вони виростають до 10 м заввишки, формуючи товсті стовбури та гілки. Їх зарості назвати “пустищами” просто язик не повертається, адже вони утворюють суцільні ліси. Особливо фантастичними виглядають вересові ліси у центральноафриканських горах Рувензорі, де Верес-Еріка деревовидна утворює власний висотний пояс, що здіймається вище лінії лісу, але передує криволіссю із деревовидних лобелій та жовтозілля. Вересові ліси Рувензорі займають, майже, кілометровий проміжок гір на висотах від 3-х до 4-х тисяч метрів. Ці ліси вражають своєю незвичністю, адже стовбури Вереса-Еріки деревовидної чудернацько покручені, вони переплітаються один з іншим, але надзвичайної казковості їм надають довгі бороди лишайника Уснеї (Usnea Dill. ex Adans.), які так щільно обплітають стовбури та звисають із гілля, що самого дерева зовсім не видно…

Вересовий ліс у високогір'ї Рувензорі. Джерело ілюстрації: http://panoramio.com

Вересовий ліс на Рувензорі – це царство вічного туману та дощу, адже понад 300 днів на рік він закутаний хмарами і тут безнастанно мрячить дуже дрібненький дощ – умови ідеальні для лишайників та мохів, особливо Сфаґнуму (Sphagnum L.). Останній, до речі, утворює потужні, майже метрової товщини подушки, які вбирають тонни води, даючи початок дрібнесеньким струмочкам, що збігають долів, утворюють величаву ріку Ніл… На прогалинах часом трапляються яскраво рожеві орхідеї Дізи (Disa stairsii Kraenzl.), котрі до болю нагадують наших рідних зозулинців… Взимку та навесні ліси із Вереса-Еріки цвітуть, високо підносячи свої білі, лілові та рожеві квіти, манячи до себе жителів рувензорійського високогір’я…

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

2 Comments

  1. Серпень 28, 2011
    Reply

    Гарна розповідь і гарні ілюстрації. Було цікаво дізнатися про інші, несхожі на наш, види вересу.

    А можливо верес завезли на американський континент не випадково. Може хтось захотів, щоб неподалік від його дому квітнув милий серцю європейський верес ….

  2. Серпень 28, 2011
    Reply

    Щодо вересу в Америці, пане Sehrg, то нікому не відомо, і навряд чи коли-будь стане відомим, яким чином він туди потрапив. Але факт залишається фактом – Верес зростає у Америці…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 1 = 2