КИТИ


Кити - найбільші істоти на Землі. Самка Кашалота із дитинчам. Джерело ілюстрації: http://www.arkive.org

Андрій М. ЗАМОРОКА

З-поміж усіх звірів, що подались у морські води, кити єдині, хто цілковито розірвали будь-які зв’язки із суходолом. Втрапивши на мілину чи викинувшись на беріг, вони гинуть від перегріву та ваги власного тіла. Їхня ніжна шкіра висихає на сонці й вкривається рубцями від опіків… З іншої сторони, кити, пірнувши під воду, змушені невдовзі виринути аби, як й інші ссавці, вдихнути повітря. Зона життя китів – це лише невеликий прошарок морських вод на межі з атмосферою.

Більшість китів - це мешканці океанічних і морських просторів. Джерело ілюстрації: http://nazhimy.ru

Ряд Китів чи Китоподібних (Cetacea) налічує понад 80 сучасних видів, які заселяють усі моря та океани, а декотрі, як от Дельфіни ґанґійський (Platanista gangetica (Roxburgh, 1801), янцзійський (Leipo vexillifer (Miller, 1918) та амазонський (Inia geoffrensis(de Blainville, 1817), – мешканці прісних рік… В ході еволюції у Китів розвинулась низка пристосувань до життя у воді – це обтічна форма тіла, пласкі горизонтальні лопаті на хвості, залозиста шкіра, яка виділяє слиз, дихальний отвір на маківці, ехолокація тощо. Проте, в усьому іншому Кити дуже неподібні одні на інших.

Виникнення Китів тривалий час залишалося великою загадкою для вчених. Однак, сучасна палеобіологія дала менш-більш прийнятну відповідь на це питання, звичайно, воно ще не до кінця розкрите й історія еволюції морських велетів приховує чимало таємниць, але вчені вибудували доволі струнку модель їх розвитку. Прабатьківщиною Китів є територія сучасних Пакистану та Індії, де понад 30 мільйонів років тому існували чисельні острови та архіпелаги. Тут науковці віднайшли безліч перехідних суходільних, земноводних та водних форм доісторичних китів – Археокитів (Archaeoceti Flower, 1883) віком 55-48 мільйоноліть. Жити у моря Кити перейшли в проміжку між 48-м та 33-м мільйоноліттями від нині, проте, тодішні ките лише віддалено нагадували сучасних, то були Першокити (Protocetidae Stromer 1908). Справжні Кити (Neoceti Fordyce et de Muizon 2001) з’явилися приблизно 33-28 мільйонів років тому, а сучасні – лише 11-5 млн. років назад…

Відповідно до наукової систематики, усі сучасні Кити поділяються на дві великі групи: Зубатих (Odontoceti Flower, 1869) та Вусатих Китів (Mysticeti Cope, 1891). Основною їх відмінністю є будова ротової порожнини. Як говорить сама назва – у Зубатих Китів щелепи всіяні зубами, а у Вусатих Китів зуби цілковито відсутні, а на верхній щелепі, по обидві її сторони, розміщені до 400-т рогових пластин – це, так званий, китовий вус. Відповідно Зубаті Кити є хижаками, вони живляться рибою, головоногими молюсками, а Косатки (Orcinus orca (Linnaeus, 1758) – ще й морськими котиками, тюленями та морськими левами. Вусаті Кити споживають кріль – дрібних ракоподібних, котрих відціджують за допомогою вуса.

Кашалот (Physeter catodon Linnaeus, 1758) - найбільший із зубатих китів, який досягає в довжину 20 метрів. Джерело ілюстрації: http://www.arkive.org

Зубаті Кити налічують шість родин і понад сім десятків видів. Вони вражають різноманітністю форм, розмірів, кольорів та багатством поведінки. Найбільший із них – це усім відомий за романом Гемана Мелвіна “Мобі Дік” Кашалот (Physeter catodon Linnaeus, 1758), який досягає в довжину 20 метрів. Він є третьою за розмірами твариною на Землі! Тіло Кашалота має досить незвичну форму – його третину становить голова! Її розміри справді вражають, одначе форма також незвична – притуплена спереду вона має квадратні обриси. Голова Кашалота заповнена особливою драглистою жироподібною речовиною, яку китобої минулого нарекли спермацетом, помилково прийнявши її за сперму… Досі достеменно невідомо призначення спермацету. Кашалоти єдині ссавці, які можуть на 1,5 години затримувати дихання і пірнати на глибину до 1,5-2 км, витримуючи колосальний тиск океану. На таких глибинах Кашалоти ще й примудряються полювати на Кальмарів велетенських (Architeuthis dux Steenstrup, 1875).

Чудернацький Нарвал (Monodon monoceros Linnaeus, 1758) привертає увагу своїм триметровим бивнем. Джерело ілюстрації: http://www.arcodiv.org

“Середняками” з-поміж Зубатих є білий кит Білуха (Delphinapterus leucas (Pallas, 1776), чудернацький єдинорог Нарвал (Monodon monoceros Linnaeus, 1758), кит-убивця Косатка, а також Дзьобоноси (Ziphiidae Gray, 1850). Найчудернацькішим із китів, безумовно, є Нарвал. У самців цього п’ятиметрового кита виростає непарний дво-триметровий бивень – один із двох зубів на верхній щелепі. У більшості особин розростається саме лівий зуб, а правий залишається звичайних розмірів. Але іноді може розростатися й він, тоді тварина має ще більш незвичайний вигляд – із двома бивнями… Бивні Нарвалів не відіграють жодної важливої ролі у житті тварини, одначе, саме той “ріг” став причиною практично цілковитого винищення китів. Китобої продавали бивні нарвалів як магічні роги міфічних єдинорогів і на цей товар свого часу був не аби який попит…

Косатка (Orcinus orca (Linnaeus, 1758) - кит-убивця - один із найтямущих та дружніх китів. Джерело ілюстрації: http://www.biolib.cz

Дельфіни (Delphinidae Gray, 1821) і Морські свині (Phocoenidae Gray, 1825) – найбільш чисельні і водночас найменші серед усіх Китів. Родина Дельфінових налічує понад 40 видів, найбільшим з котрих є Косатка – один із найтямущих та товариських китів. Однак, цей кит здобув ще й славу найжорстокішого кита-вбивці… Це єдиний кит, котрий полює на теплокровних тварин, здебільшого морських котиків та левів. Родина Косаток безстрашно може атакувати акул та великих китів. Вони оточують жертву, кусають її, після чого тварина стікає кров’ю, а Косатки відкушують від неї шматки. Тим не менше, ці кити надзвичайно дружні у відношенні до людини і ніколи не нападають на неї. Хоча у лютому 2010 року трапився прикрий випадок, коли Косатка в океанаріумі Орландо (США) напала на свого тренера…

Найбільш відомим представниками Дельфінів є Афаліна (Tursiops truncatus (Montagu, 1821) та Дельфін білобокий (Delphinus delphis Linnaeus, 1758). Афаліни найбільш чисельні вздовж східного узбережжя США та у Середземному і Чорному морях. Дельфін білобокий є звичайним мешканцем помірних і тропічних морів.

Кит синій (Balaenoptera musculus (Linnaeus, 1758) - найбільша тварина на Землі. Джерело ілюстрації: http://nauka.bg

До стану Вусатих Китів приналежні три родини і шість родів, що об’єднують майже півтора десятка видів. До Вусатих Китів відносяться найбільші тварини на нашій планеті. Наприклад, довжина Кита синього (Balaenoptera musculus (Linnaeus, 1758) становить 26-28 метрів, а найбільшою із виміряних була самка впольована китобоями у 1931 році у водах Антарктики – 29,3 метри і вагою 176 тон!

Кит синій належить до родини Китів-смугастиків (Balaenopteridae Gray, 1864). Він є найбільшим із роду Смугастик (Balaenoptera Lacépède, 1804), але інші його родичі, наприклад, Фінвал, він же Смугастик оселедцевий (Balaenoptera physalus (Linnaeus, 1758), Сейвал (Balaenoptera borealis Lesson, 1828), Смугастик Брайда або Ейдена (Balaenoptera edeni Anderson, 1878) і Смугастик малий, він же Мінке (Balaenoptera acutorostrata Lacépéde, 1804) теж мають значні габарити. Свою назву родина отримала за наявність смуг-складок, які простягаються від підгорля до черева. До цієї родини також приналежний вид Кит-горбань (Megaptera novaeangliae (Borowski, 1781) з однойменного роду.

Кит-горбань (Megaptera novaeangliae (Borowski, 1781) у теплих водах Гаваїв - єдиний живий представник свого роду. Джерело ілюстрації: http://www.cornforthimages.com

У 2003 році японські вчені відкрили новий вид Китів-смугастиків – Кита Омури (Balaenoptera omurai Wada et al., 2003). Його раніше сприймали за невеликих особин Фінвала, однак, аналіз мітохондріальної ДНК показав, що вони належать до окремого виду. Сьогодні вченим практично нічого не відомо про біологію, екологію та чисельність Кита Омури.

Кит сивий (Eschrichtius robustus (Lilljeborg, 1861) є єдиним представником своєї родини – Китів сивих (Eschrichtiidae Ellerman and Morrison-Scott, 1951). До ХІХ століття ці кити населяли Тихий та Атлантичний океани, одначе, активне полювання звело нанівець чисельність Китів сивих – станом на 1946 рік атлантична і західнотихоокеанська популяції зникли, а у східнотихоокеанській популяції залишилось лише 250 особин! Тоді було прийнято міжнародну заборону полювання на них. Сьогодні популяція відновилась і досягла 12-15 тисяч особин.

Третя родина Китів гладеньких (Balaenidae Gray, 1821) об’єднує великі види – 15-17 метрів завдовжки. Сюди належать: Кит ґренландський (Balaena mysticetus (Linnaeus, 1758), Кит південний (Eubalaena australis (Desmoulins, 1776), Кит північний (Eubalaena glacialis (Müller, 1776) та інших. Вони мають валькувату форму тіла із величезною головою, яка становить третину його довжини. Вражають розміри їх рота – 4-5 метрів у висоту, також незвичною є і його форма, наче застила у чудернацькій посмішці. На голові наявні численні індивідуальні нарости, наче відбитки пальців, за якими вчені розпізнають окремих особин.

Активне полювання на китів поставило їх на ґрань вимирання. Найбільше постраждав Кит ґренландський, уже у 1912 році він був найрідкіснішим із Китів і його промисел припинився. Популяція цього полярного мешканця відновлюється дуже повільно – до середини ХХ століття їх налічувалось заледве 2 тисячі голів, однак до ХХІ століття популяція збільшилась у десять разів і нині становить понад 20 тисяч особин. Катастрофічне скорочення через надмірне полювання торклося і найбільшого з-поміж китів – синього. Уявіть собі, що за сезон 1930-1931-го років китобоями всього світу було впольовано 29649 цих тварин, однак, уже через 30 років їх чисельність настільки скоротилась, що за сезон 1964-1965-го років усі світові китобійні флотилії здобули лише 372 кити! Загалом із 1946 по 1962 роки було знищено 9/10 чисельності популяції Китів синіх. У 1946 році було створено Міжнародну китобійну комісію, яка обмежила полювання на багато видів китів, а згодом, на декотрі, було цілковито заборонено. Сьогодні ситуація із відновленням популяцій різних видів Китів вселяє надію – вони зростають у чисельності. Однак, існує потреба у цілковитій забороні китового промислу…

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

5 Comments

  1. Грудень 6, 2010
    Reply

    “Родина Дельфінових налічує понад 40 видів, найбільшим з котрих є Косака” – треба додати “т”.

    “атлантична і західноокеанська популяції зникли,” – треба додати “тихо”.

  2. Грудень 7, 2010
    Reply

    Дякую, пане Shao, – виправив 🙂 .

  3. Михайло
    Серпень 26, 2012
    Reply

    Завжди цікавило, яке ж походження китового вуса у вусатих китів. Адже це рогова тканина, котра хоч і замістила собою зуби, але еволюційно не може бути похідною від них. Та й в інших ссавців, нібито, подібних аналогій не простежується. Може Ви мене, нарешті, просвітите?

  4. Серпень 29, 2012
    Reply

    Пане Михайле, китовий вус – це рогові пластинки, які замінюють зуби у вусатих китів. Ці утвори розвинулися із виступів піднебіння, тому не мають жодного стосунку до зубів.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + 1 =