ІСТОРІЯ КИТІВ

Кити - древня і численна група ссаців. Джерело: http://www.hickerphoto.com
Кити - древня і численна група ссаців. Джерело: http://www.hickerphoto.com

 

Андрій М. ЗАМОРОКА

 

Кілька днів тому, ми усі мали змогу бути свідками скандалу, який розгорнувся довкола київського дельфінарію. Його підхопили ЗМІ, різного ґатунку Інтернет-видання, блоґи і звичайнісінькі користувачі соціальних мереж, сформувавши громадську думку у ставленні до цього інциденту. Бродіння довкола дельфінів у дельфінарії невдовзі згаснуть, усі усе забудуть, проте зелені активісти готуватимуть нові акції… “Станіславівський натураліст” не збирається давати оцінку подіям, а пропонує своїм читачам ознайомитись із історією китів і дельфінів.

 

Біологи-еволюціоністи, палеонтологи та зоологи дуже довго ламали собі голови над питанням, як проходила еволюція китів, хто є їхніми предками і взагалі чому вони змінили наземне середовище на водне… Питань було багато, і науковий світ ряснів гіпотезами та припущеннями. До кінця ХХ століття усталеною була гіпотеза походження Китоподібних (Cetacea Brisson, 1762) від хижих копитних (!) Мезоніхій (Mesonychia), які вимерли у ранньому олігоцені (33,9-28,7 млн. р. тому). Мезоніхії виявились сестринською групою Парнокопитних (Artiodactyla Owen, 1848), з якими мали спільних предків-хижаків. На спільність походження Мезоніхій та Китоподібних вказує будова зубів – у обох рядів зуби мають конічну, у поздовжньому перетині, трикутну форму, яка не властива іншим ссавцям. А як виявилось, будова зубів є достатньо консервативною ознакою, яка не змінюється впродовж мільйоноліть.

Бегемот або Гіпопотам (Helioctamenus hipopotamus Schaufuss, 1882) - найближчий із сучасних родичів китів! Джерело: http://www.fotodelo.ru
Бегемот або Гіпопотам (Helioctamenus hipopotamus Schaufuss, 1882) - найближчий із сучасних родичів китів! Джерело: http://www.fotodelo.ru

За останні 20 років накопичилась велика кількість викопних решток вимерлих китів, а біологам стали доступні новітні молекулярні методи дослідження. Аналіз рибосомальної ДНК сучасних китів та інших ссавців показав, що перші дуже близькі до парнокопитних, і зокрема Бегемотів (Hippopotamidae Gray, 1821)! Було навіть запропоновано об’єднати ряди Парнокопитних і Китоподібних у ряд Китопарнокопитні (Cetartiodactyla). Проте, якщо найдревніші палеонтологічні знахідки предків китів датуються раннім еоценом – 55-48 млн. років тому, то для бегемотів – лише середнім еоценом – 40-37 млн. років тому. Учені все ще шукають ланку, яка була б для них спільним предком…

Мапа Землі Палеогену - Еоцену (65-40 млн. років тому). Червоним позначено область виникнення сухопутних предків китів. Джерело: Андрій М. Заморока
Мапа Землі Палеогену - Еоцену (65-40 млн. років тому). Червоним позначено область виникнення сухопутних предків китів. Джерело: Андрій М. Заморока

Батьківщиною китів є Азія, точніше групи островів і архіпелагів на місці сучасних Пакистану, Афганістану та півночі Індії, які омивались океаном Тетіс. Ці острови проіснували впродовж Палеоцену–Еоцену – 60-30 млн. років тому, а опісля з’єдналися із континентом, що було спричинено приєднанням до Лавразії острова Індії і початку активного підняття Гімалаїв. Перші Китоподібні виникли у річках і лише згодом міґрували у океан, розселившись по усій Землі. Очевидно, що одним із основних факторів переходу предків китів до земноводного, а відтак і до цілком водного способів життя, була вільною екологічна ніша крокодилів. Цю нішу вони й зайняли. Формування китів як окремої групи чи ряду ссавців відбулось дуже швидкими темпами. У ранньому еоцені (55-48 млн. років тому), коли їх наземні предки були представлені широким спектром видів. А уже у середньому еоцені (48-37 млн. років тому) з’явилися прісноводні й морські Першокити, які широко розселились у північній півкулі вздовж берегів колишньої Лавразії. До кінця еоцену (37-33 млн. років тому) першокити еволюціонували у цілком морських тварин, а більшість наземних і земноводних предкових форм вимерла. Одночасно, починаючи із кінця еоцену і впродовж раннього олігоцену (33-28 млн. років тому), з’являються перші зубаті кити і дельфіни, які розвинули примітивні навики ехолокації. Разом з ними, у ранньому олігоцені, виникають примітивні вусаті кити, які у міоцені набувають значної різноманітності. У кінці міоцену (11-5 млн. років тому) й на початку пліоцену (5-3 млн. років тому) повсюдно поширюються сучасні таксони китоподібних.

Реконструкція Пакіцетуса (Pakicetus inachus Gingerich et Russell, 1981). Джерело: http://www.electricedge.com
Реконструкція Пакіцетуса (Pakicetus inachus Gingerich et Russell, 1981). Джерело: http://www.electricedge.com

Найдревнішим відомим предком китів є Пакіцетус (Pakicetus inachus Gingerich et Russell, 1981), знайдений на півночі Пакистану, який жив у ранньому еоцені, близько 55-53 млн. років тому. За зовнішнім виглядом і розмірами він скидався на великого собаку або вовка, з ратицями і товстим довгим хвостом – така незвична комбінація. Пакіцетус вів присмерковий та нічний спосіб життя, полюючи у тропічних лісах на дрібних ссавців (зрештою великих тоді ще не існувало, а панівною групою на той час були птахи). Будова скелету Пакіцетуса, а зокрема внутрішнього вуха та зубів, вказує на те, що Мезоніхії лише є опосередковано – через Парнокопитних – є предками Китів. На нині відомо два види Пакіцетусів, а до родини Пакіцетусових (Pakicetidae) належать ще два оди і два види.

Реконструкція Індогіуса Індіри (Indohyus indirae Ranga Rao, 1971)
Реконструкція Індогіуса Індіри (Indohyus indirae Ranga Rao, 1971)

Неподалік від пакистанських знахідок скам’янілих Пакіцетусових, але уже у індійському штаті Кашмір, були знайдені залишки іншої дивовижної істоти з родини Раеліди (Raoellidae Sahni 1981) – Індогіуса Індіри (Indohyus indirae Ranga Rao, 1971), що жила 48 млн. років тому. Індогіус – це невеличка тварина – завбільшки з кішку, у якої були копита. Як стверджують палеонтологи, Індогіус був травоїдною істотою, яка вела напівземноводний спосіб життя – у випадку небезпеки тварина ховалася під водою, а більшу частину часу проводила на суші у пошуках їжі. Із сучасних тварин такий спосіб життя притаманний лише Мишовидним оленям. Індогіус був далеко не єдиним представником родини Раелід – це була чисельна група ссавців, з якої у викопному стані нині відомо уже 5 родів і 10 видів.

Амбулоцетус плаваючий (Ambulocetus natans Thewissen et cet., 1996). Джерело: http://www.templeton.cambridge.org
Амбулоцетус плаваючий (Ambulocetus natans Thewissen et cet., 1996). Джерело: http://www.templeton.cambridge.org

У тому ж таки Пакистані, палеонтологи виявили безліч скелетів найрізноманітніших напівземноводних, земноводних й цілком водних Археокитів (Archaeoceti Flower, 1883), які датувались середнім та пізнім еоценом. Найбільш примітивні із них були схожі на крокодилів, як от Амбулоцет плаваючий (Ambulocetus natans Thewissen et cet., 1996), декотрі нагадували тюленів, як Родоцет Карсана (Rhodocetus kasrani), чи морських видр, як Кутхіцет малий (Kutchicetus minimus Bajpai et Thewissen, 2000). До кінця еоцену, звичними у прибережних водах Лавразії стають Першокити (Protocetidae Stromer 1908), скелети яких знаходять від Пакистану та Індії до Європи, Африки й Північної Америки. Це була велика й чисельна родина морських ссавців. Найбільш типовим її представником був Протоцет вкорочений (Protocetus atavus Fraas, 1904) завдовжки лише 2,5 м. Він все ще мав задні кінцівки, проте які були уже вкорочені, довгий хвіст із горизонтальними лопатями і полював на рибу та морських безхребетних.

Протоцет вкорочений (Protocetus atavus Fraas, 1904). Джерело:  http://www.natuurinformatie.nl
Протоцет вкорочений (Protocetus atavus Fraas, 1904). Джерело: http://www.natuurinformatie.nl

Поруч із невеликими Першокитами з’являються справжні велетні – Базилозавриди (Basilosauridae Cope, 1868) – 18-20 метрові примітивні китоподібні, які вимерли в ранньому олігоцені. Їх залишки знайдені на усіх материках, окрім Антарктиди, що свідчить про всепланетарне розповсюдження. І якщо Першокити займали екологічні ніші сучасних дельфінів, то Базилозариди – Косаток, Нарвалів і, можливо, Кашалотів.

Перші справжні Кити (Neoceti Fordyce et de Muizon 2001) з’явилися наприкінці еоцену – початку олігоцену – це були зубаті кити (Odontoceti Flower, 1869)і, на відміну від усіх своїх попередників, мали одну унікальну здатність – ехолокацію. Це давало їм значну перевагу над Першокитами у пошуці їжі, орієнтації у просторі та спілкуванні між собою. У них суттєво збільшилась маса мозку, що стало поштовхом до поглиблення соціалізації у їх групах. Впродовж всього кількох мільйонів років вони витіснили усіх Археокитів, захопивши їхні екологічні ніші. Разом із зубатими китами розвинулись примітивні вусаті кити (Mysticeti Cope, 1891). Причиною їх появи був перехід від живлення рибою та іншою здобиччю, яка активно рухається, до поїдання планктону. Ця екологічна ніша виявилась незайнятою, то ж спеціалізація щодо фільтрації виявилась дуже сприятливою для подальшої еволюції цієї гілки китоподібних.

Сучасні Китоподібні з’явилися у середньому міоцені – близько 15 млн. років тому, а цілком пануючою групою стали до початку пліоцену – 5 млн. років тому. Їх еволюційним стрибком стало чергове збільшення розмірів мозку і виникнення складної соціальної структури.

Сьогодні Китоподібні налічують понад 80 видів, проте, вчені продовжують віднаходити все нові та нові… Незважаючи на таке різноманіття людська цивілізація спричинилася до критичного скорочення чисельності більшості із китів, а у декотрих випадках – цілковитого їх вимирання, як, наприклад, Янцзійського річкового дельфіна (Lipotes vexillifer (Miller, 1918). Зникнення китів призведе до дисбалансу усієї екосистеми Світового океану, а це негативно вплине на саму людську цивілізацію. То ж задумаймось – ми пиляємо гілку, на якій сидимо…

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

8 Comments

  1. Вересень 25, 2009
    Reply

    Дякую, цікаво. Чи вірно я зрозумів, що з еволюційної точки зору сучасні зубаті кити – більш давня група, ніж вусаті? Чи вони розвивались паралельно?

  2. Вересень 25, 2009
    Reply

    Пане Сергію-Shao, з тієї інформації, що я віднайшов, то так. Зрештою, за логікою речей, зубаті кити повинні бути древнішими, але не набагато – 1-2 млн. років, від вусатих. Принаймні, вони походять від одного предка, а їх подальша еволюція, безперечно, відбувалась паралельно. Не здивуюсь, що чергова палеонтологічна знахідка підтвердить або спростує це твердження, адже у історі китів щетак багато невідомого…

  3. Ігор
    Жовтень 7, 2009
    Reply

    Як би зара виглядали кити коли б повернулися знову на землю (хочу почути ваші думки)

  4. Жовтень 7, 2009
    Reply

    Пане Ігоре, у природі існує закон необоротності еволюційних змін. Тобто, якщо якийсь організм, а у даному випадку кити, в результаті еволюції – пристосування до умов середовища – втратив якусь певну ознаку, наприклад задні кінцівки, то вона уже не відновиться. Хоча є винятки – атавізми, але такі органи не є функціональними. Загалом, кити уже не зможуть вийти на сушу…

  5. Amy
    Березень 23, 2010
    Reply

    ох і цікава ж штука Еволюція.Хто б міг подумати, що такими близькими до китів виявляться бегемоти, хоч вони, здавалося б, абсолютно несхожі..

  6. Amy
    Травень 13, 2010
    Reply

    Підкажіть будь-ласка, де можна знайти таку ж як у вашій статті мапу Землі тільки для Неогену?

  7. Травень 14, 2010
    Reply

    Пані Amy, радий знову чути Вас 🙂 . Для перегляду різноманітних палеонтологічних мап покопайтесь на цьому сайті: http://jan.ucc.nau.edu/~rcb7/globaltext2.html , гадаю Вам пощастить.

  8. […] Виникнення Китів тривалий час залишалося великою загадкою для вчених. Однак, сучасна палеобіологія дала менш-більш прийнятну відповідь на це питання, звичайно, воно ще не до кінця розкрите й історія еволюції морських велетів приховує чимало таємниць, але вчені вибудували доволі струнку модель їх розвитку. Прабатьківщиною Китів є територія сучасних Пакистану та Індії, де понад 30 мільйонів років тому існували чисельні острови та архіпелаги. Тут науковці віднайшли безліч перехідних суходільних, земноводних та водних форм доісторичних китів – Археокитів (Archaeoceti Flower, 1883) віком 55-48 мільйоноліть. Жити у моря Кити перейшли в проміжку між 48-м та 33-м мільйоноліттями від нині, проте, тодішні ките лише віддалено нагадували сучасних, то були Першокити (Protocetidae Stromer 1908). Справжні Кити (Neoceti Fordyce et de Muizon 2001) з’явилися приблизно 33-28 мільйонів років тому, а сучасні – лише 11-5 млн. років назад… […]

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 + 2 =