СПЛАВ ДНІСТРОВСЬКИМ КАНЬЙОНОМ

Андрій М. ЗАМОРОКА

Цьогоріч мені випала рідкісна можливість приєднатися до групи львівських туристів, що мали намір відправитися на рафтах у мандрівку Дністровським Каньйоном. Я уже давно загадував собі про таку можливість, тому й не зміг не скористатися чудовою нагодою реалізувати свою мрію. Отож, у п’ятницю першого травня ми стартували із села Незвиська у Івано-Франківській області…

Впродовж 1-3 травня 2009 року, за підтримки Галицького центру туризму, двома групами по 6 чоловік ми відірвались від берега і віддались волі хвиль та вітрів Великої ріки. Перед нами на 72 кілометри простягся незвіданий світ Дністровського каньйону…

Повз, наче у кольоровому сні, пропливали береги, села, поля і ліси, веселі вигуки дітлахів і спокійні погляди рибалок… Неторкана природа дністровських стрімчаків зачаровувала своєю непересічністю – там дуби і липи чіпляються корінням за голі уступи скель, а подекуди згори зриваються дрібні струмки, розбиваючись на міріади дрібних бризок, спадають у Дністер.

То тут, то там, вздовж берега, зачаївшись, непорушно стоять чаплі. Вони чатують на необачну рибину, що загаявшись, підпливе близько до птаха, й тут же буде спіймана… Іноді, із середини дністровського плеса помітні колонії цих птахів, що скупчуються десятками і сотнями пар на гніздах. Неймовірний лемент, який здіймають на гніздах ці трохи незграбні птахи, дивує мандрівників.

Дністер мільйонами літ уже вгризається у травертинові і мерґелеві скелі Поділля, звивається, наче змія, тихо зносячи береги. Тут Дністер і друг, і ворог, і годувальник, і вбивця – він створює і руйнує водночас. Він наймогутніша стихія берегів, на яких виплекана Галичина.