ҐОРҐАНІАДА: ГОРИ КЛИЧУТЬ

Андрій М. ЗАМОРОКА

На південний схід від міста Станіславова  здіймаються Карпати. Подорожуючи власним автом, потягом чи автобусом, далеко на горизонті вам відкривається ламана лінія хребтів, яка біжить в синюватій димці від краю до краю обрію. Гострі вершини торкаються хмар. Та частина гір, що погожої ясної днини видніється з багатоповерхівок міста, є найсхіднішим масивом Українських Карпат – Ґорґанами.

В першому наближенні Ґорґани – то далека синя смуга, з якої вирізняється подвійна вершина Сивулі, грандіозний купол Ігровця, гострий пік Високої. Далі на північний захід, зрідка визирає Ґрофа, а на південний захід Короткан, Негрова і зовсім рідко Довбушанка. Як вибратись на Вовчинецькі Пагорби, що на схід від Станіславова, то годинами можна милуватися мальовничими краєвидами Ґорґан. А в надвечір’ї гори стають темними, як нічка, і лише на тлі багряного неба можна розрізнити їх величні силуети.

В другому наближенні Ґорґани починаються, від Передкарпаття, зовнішнім пасмом низькогір’їв, радше нагадуючи пагорби, ніж гори. З-поміж них на рівнину вириваються бурхливі потоки і ріки, які несуть кришталево чисті і зимні води до спокійного і могутнього Дністра. Підіймаючись вгору, проти течії річок, видно як пагорби ростуть, перетворюються на хребти, аж раптом з-за них, в далині, виринають кам’яні вершини, які гостро вп’ялись у низьке гірське небо. Заглиблюючись в гори, мимоволі ловиш себе на гадці, що довкола змінився не тільки рельєф. Широкі рівнини передір’їв перетворилися на вузькі долини річок, зусібіч обступлені горами. Дубові ліси рівнини якось непомітно змінились буковими, а ще вище – ялицевими, а десь там вгорі, де кам’яні вершини, ростуть густі смеречняки. І все таке контрастне, таке різноманітне і незвичне для мешканця мегаполісу.

І лише в третьому наближенні, коли важезний наплічник за спиною, а під ногами звивистий плай і далекий хребет попереду, стає зрозумілим чому ці гори названі Ґорґанами. І як за плечима залишиться ліс, позаду будуть, майже, непрохідні хащі гірської сосни, перед очима мандрівника постане дивовижна картина – істинна суть Ґорґан – безконечні поля жовтого грубого каменю порослого лишайником. Розсипи цих каменів називаються ґорґанами (наголос на перший склад) або ґрехотами (наголос також на перший склад). На місцевому діалекті слово “ґорґан” означає “великий камінь” або “скеля”; назва “ґрехот” походить від глухого звуку, який виникає підчас каменепадів – “камені ґрехочуть”. Саме в той момент стає зрозуміло, що Ґорґани направду то є дикі і норовливі гори. Нескінченний жовтий камінний океан, позбавлений рослинності – це риса, яка відрізняє ці гори від Бескидів, Чорногори, Свидівця, Мармаросів, Чивчин чи Гриняв. У спекотну погоду камені розпікаються і дихають жаром в обличчя мандрівника, а в дощ намоклий лишайник набрякає і стає слизьким, тоді іти дуже важко; нескінченні вітри над цими горами додають екстріму і дикості цьому краю…