ЦИХЛІДИ ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ

Цихліди Південної Америки
Цихліди Південної Америки

Андрій М. ЗАМОРОКА

 

Останнє десятиліття відзначилось популяризацією утримання риб-цихлід на теренах України, особливо африканських. Акваріуми, декоровані під африканські озера Малаві чи Вікторія, стали звичним явищем у офісах великих компаній, готелях, приватних клініках тощо. Африканські цихліди вражають різноманіттям кольорів та форм, і є величезною атракцією для клієнтів згаданих установ. А підприємливі акваріумісти пропонують їм саме таких риб, зважаючи на їх дороговизну. Проте, якщо цихлові риби центральної Африки лише-лише досягли свого піку популярності, то південноамериканські цихліди давно завоювали серця акваріумістів.

Журнал Станіславівський натуралісТ

Амазонка - дім для двох сотень цихлід
Амазонка - дім для, майже, трьох сотень видів цихлід

Родина Цихліди є однією із найбільших і найбагатших родин прісноводних риб – кількість їх видів, на сьогодні, складає понад 1 300, проте іхтіологи прогнозують відкриття ще 600-700. Ґеографічне розповсюдження цих риб характеризується найбільшою кількістю видів на двох континентах: у Африці – 900, та Південній Америці – 290, в інших частинах світу – значно менше: у Мезоамериці – 95, на Мадаґаскарі – 17, на Кубі та Гіспаньйолі – 4, Близькому Сході – 4, Ірані – 1, Південній Індії та Шрі-Ланці – 3.

Ви можете придбати друкований журнал “Станіславівський натураліст”, перейшовши за цим лінком

Найбільше поширення цихлід у Африці та Південній Америці пов’язане з тим, що більше 200 млн. років тому – у тріасовому періоді – обидва континенти складали єдиний материк. Після розколу Пангеї, еволюція цихлід відбувалась в ізоляції, а проникнення риб на інші материки відбулось лише 35-50 млн. років тому. Як бачите цихліди – це дуже древні риби, хоча, їх найдавніші викопні рештки датуються лише третинним періодом – 30-60 млн. років назад.

У болотах амазонських дощових тропічних лісів живуть численні види цихлід
У болотах амазонських дощових тропічних лісів живуть численні види цихлід

Розміри цихлід у неотропіках коливаються від 20-30 мм у дорослих Апістоґрам (Apistogramma) і Теніакар (Taeniacara), до метрової довжини риб Цихла темензійська (Cichla temensis), але основна маса видів досягає в довжину 20-30 см. Більшість південноамериканських цихлід живуть у тропічних річках з повільною течією, проте, багато видів пристосовні до швидкоплинних потоків, що стікають з Бразильського та Ґвіанського плоскогір’їв. До таких риб належать Креніцихла (Crenicichla), Телеоцихла (Teleocichla) та Ретрокулюс (Retroculus). Більшість цих риб є всеїдними: живляться безхребетними, дрібними хребетними та рослинами. Декотрі, як от Цихла, Петенія (Petenia), Парахроміс (Parachromis), Какветая (Caquetaia) чи Астронотус (Astronotus), є типовими хижаками, що полюють на інших риб і великих безхребетних. А от Хетобранхопсис (Chaetobranchopsis), Хетобранх (Chaetobranchus) чи Сатаноперка колюча (Satanoperca acuticeps) харчуються планктоном.

Цихла темензійська - одна із типових неотропічних цихлід
Цихла темензійська - одна із типових неотропічних цихлід

Для більшості неотропічних цихлід властивий статевий диморфізм та турбота про потомство. Вони формують моногамні пари, тобто самець і самка не спарюються з іншими. Зазвичай, ікру відкладають на якийсь підводний субстрат – камені, листки рослин чи корчі, попередньо очистивши їх від мулу та водоростей. Батьки охороняють кладку та мальків впродовж кількох тижнів, аж поки ті не почнуть самостійне життя. На відміну від африканських цихлід, у південноамериканських виношування ікри та мальків у роті виявлено лише у кількох видів. Зокрема, Ґеофаґусів (Geophagus), Ґімноґеофаґусів (Gymnogeophagus) та Сатаноперки, а от у родів Еквіденс (Aequidens) та Герос (Heros) – так виховують потомство лише по одному виду.

Птерофілюм скалярія
Птерофілюм скалярія

Оскільки, майже, усі цихліди мають яскраве забарвлення, то свого часу більшість із них намагалися розводити у акваріумах. Проте, найбільшого розповсюдження набули два-три види цихлід з Південної Америки – це скалярії та дискуси. У природі вони живуть у болотах та річках густо порослих рослинністю, тому їх тіло надзвичайно сплющене з боків, а черевні плавці перетворилися у довгі “вуса” – дуже витягнені й виконують функцію стабілізації вузького тіла. У забарвленні переважають темні вертикальні смуги, що дозволяють добре маскуватися серед густої рослинності. Якщо скалярії мають однотипне чорно-біле забарвлення, то дискуси, направду, розфарбовані у яскраві сині, жовті, зеленкуваті та оранжеві кольори.

Птерофілюм високий
Птерофілюм високий

Науці відомо лише три види скалярій – це власне, Птерофілюм скалярія або прісноводна риба-янгол (Pterophyllum scalare), Птерофілюм високий або орінокська риба-янгол (Pterophyllum altum) та Птерофілюм Леопольда або довгоноса риба-янгол, чи риба-янгол, що плаче (Pterophyllum leopoldi). Звичною для акваріумістів є саме Птерофілюм скалярія, від предкової форми якої виведено безліч акваріумних порід з найрізноманітнішим забарвленням. Розповсюджений Птерофілюм скалярія на величезній території амазонського затоплюваного дощового тропічного лісу – від андійських передгір’їв до Ґвіанського плоскогір’я. У різних частинах свого ареалу цей вид утворює відмінні одна від іншої форми за забарвленням, що дало підставу багатьом вченим-іхтіологам описати їх як різні види, проте, як виявилось це все один вид.

Птерофілюм Леопольда
Птерофілюм Леопольда

Птерофілюм високий розповсюджений у басейні ріки Оріноко та верхній частині Ріу-Неґру, яка сполучена протокою із першою. Це найбільший із трьох видів Птерофілюмів – досягає до півметра у довжину! Для акваріумістів цей вид менш відомий, проте у США його досить часто утримують разом із Птерофілюмом скалярією, з якою утворюють гібриди.

Симфізодон дискус відрізняється широкою чорною вертикальною смугою на середині тіла
Симфізодон дискус відрізняється широкою чорною вертикальною смугою на середині тіла

Довгоноса риба-янгол – це найменший вид Птерофілюмів, який розповсюджений від передгір’їв Анд до Ґвіани. Цей вид дуже рідко утримують в акваріумах.

Симфізодон зебра або зелений дискус відрізняється великою кількістю кольорових варіацій
Симфізодон зебра або зелений дискус відрізняється великою кількістю кольорових варіацій

У акваріумі дискуси виглядають особливо ефектно – для них характерна неймовірна варіація кольорів і малюнків, проте, мало хто знає, що існує всього два види дискусів: Симфізодон зебра або зелений дискус (Symphysodon aequifasciatus) та Симфізодон дискус (Symphysodon discus). Довкола їх видів існує дуже багато казусів, оскільки дискуси є мінливими і виокремлення нових видів чи підвидів є справою ризикованою, особливо після ґенетичних досліджень, які звели усе різноманіття до двох видів. Симфізодон дискус має доволі обмежене розповсюдження – це Ріу-Неґру та дрібні ріки її басейну, а от Симфізодон зебра поширений на значних територіях басейну Амазонки від рівнинних Перу і Колумбії до Центральної Бразилії.

Автору буде корисно та цікаво знати Вашу думку про написану розповідь. Залишіть свій відгук про статтю у вікні нижче. Вкажіть своє ім’я чи нік, емейл, напишіть текст, введіть два слова запропоновані програмою у віконечку нижче і натисніть submit

admin Written by:

4 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

57 − = 47