У попередній частині статті ми розповідали Вам про небіологічні небезпеки, з якими пов’язані підводні занурення на кораловому рифі. Про небезпечних тварин рифу розповідалось раніше, тому на цьому ми не акцентуватимемо уваги. Нині мова піде про трудомісткі дослідження коралового рифу морськими біологами, адже вивчення однієї із найскладніших екосистем потребує значних затрат і людських, і матеріальних ресурсів.
Актинії - морські анемони заселяють нижню частину коралового рифу у зоні субліторалі
Дмитро БАЖАНСЬКИЙ
Дослідники коралових рифів, працюючи на глибині, під водою, як і сто років тому, продовжують стикатися з цілою низкою проблем, і перш за все, – безпекових. Безумовно, у розпорядженні сучасних морських біологів є куди більший арсенал інструментів і методів дослідження: важкі скафандри замінили легкі гідрокостюми, незручні шланги та компресори – акваланги і навіть самих вчених – роботи, але є нюанси, які може зреалізувати лише людина. Як досліджують коралові рифи і з чим доводиться стикатися вченим, про це читайте далі…
Два дні тому, у “New York Times” прочитав репортаж про “нові джунґлі”. Авторка задається тим самим питанням що й я: “Чи можливе відновлення дощових тропічних лісів?”. Як арґумент, вона наводить цифри, зі звітів ООН та Смітсонівського Інституту (США). Виявляється, що по всій тропічній частині планети, відбувається наступ тропічних лісів – на противагу одному гектару вирубаного лісу, припадає 80,9 гектарів територій, що захоплюються лісом. Ним заростають кавові, какаові, бананові, манґові та інші плантації тропічних фруктів. Для того аби віднайти істину, я зняв з книжкової полиці, уже трохи припилений, тритомник “Основи екології” авторства Юджина Одума (на український манір – Євген Одум). Він пише: “Те, що при поверхневому огляді видається тропічним пралісом, насправді може виявитись дуже видозміненою, у далекому минулому, екосистемою”…
“Двічі в одну річку не ввійдеш, бо все тече і міняється, і ніщо не залишається незмінним…” – отаку цікаву закономірність спостерігали колись давні греки. Нічого на світі не залишається незмінним і, на превеликий жаль, стосується це й чудового творіння природи – морської оази – коралового рифу. Подібно до всього живого, він народжується, росте і квітне, згасає і помирає …
У доісторичні часи в печерах проживали великі хижаки, наприклад, печерні ведмеді. Ці природні утворення також слугували укриттями для наших предків. У наші дні біля входу в печеру можна зустріти безліч дрібних тварин. У темніших її куточках, де не вистачає світла і не ростуть рослини, тварин зовсім небагато. Проте деякі з них відмінно пристосувались до життя в печері. Їх населяють кажани, павуки, ракоподібні і деякі види комах, а у підземних водоймах іноді трапляються сліпі риби, як от сліпі мексиканські астианакси. Тут також живуть земноводні і навіть плазуни. Печери утворюють цілу екосистему.
Направду, загублений світ Тепуїв лежить на межі Бразилії, Венесуели та Ґвіани. Око мандрівника здалеку привертають велетенські кам’яні плато, закутані у хмари, що високо здіймаються над зеленими лісовими рівнинами у піднебесся. Саме тут поселив своїх доісторичних істот Артур Конан Дойль, написавши захоплюючий пригодницький роман “Загублений світ”. Насправді, динозаври та інші первісні істоти давно вимерли, а дикі і жорстокі племена тут ніколи не жили, але тварини і рослини у цьому тропічному царстві холоду і вічного дощу, насправді, наче на іншій планеті, жодним чином не зв’язані із зовнішнім світом. Спробуємо пробратись у таємничий світ Тепуїв…
Спрагла до всяких атракцій публіка ХІХ століття, з величезним захопленням читала книги про тропічну Африку великого мандрівника і шукача пригод Генрі Мортона Стенлі. Він першим із європейців перетнув “Чорний Континент” зі сходу на захід у найскладнішому місці – тропічному лісі великої ріки Конґо. Від експедиції Стенлі, що на початку налічувала понад 300 чоловік, до свого завершення – у дельті Конґо, залишилось лише кілька десятків зубожілих і зголоднілих людей. Другий за розмірами на планеті ліс жорстоко обійшовся із мандрівниками, але й приніс славу. Проте, нині ми мало що знаємо про цю величну і складну екосистему у серці Африки. “Станіславівський натураліст” по крихтах збирав матеріал для цієї публікації, що з того вийшло читайте далі…
У листопаді завершилась спільна американо-новозеландська глибоководна експедиція, яка проводила широкомасштабні дослідження океанічного дна поблизу східного узбережжя Нової Зеландії. У зону експедиції було скероване новозеландське дослідницьке судно “Таґанроа” на борту з 21-м біологом та глибоководною технікою. Впродовж трьох тижнів науковці проводили інвентаризацію живих істот на глибинах близько 1000 метрів і виявили рідкісні екосистеми холодних метанових джерел.
Букові ліси у Кузівському масиві Карпатського біосферного заповідника, Закарпаття
Андрій М. ЗАМОРОКА
Є у наших Карпатах місця, де ще ніколи не замахувалась сокира, не гуркотіли тягачі та лісовози – це не метафора – це реальність. Правда, таких місць залишилось небагато, але вони є, і саме тим цінні. Особливо це стосується букових пралісів Закарпаття, які приналежні до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. 28 червня 2007 року, Комітет у справах Світової спадщини ЮНЕСКО, на 31 сесії в місті Крістчьорч (Нова Зеландія) одноголосно, без жодних зауважень, прийняв рішення про включення українсько-словацької номінації “Букові праліси Карпат” до Списку об’єктів світової природної спадщини.
Напевне, не знайдеться жодної оповіді про мандри тропічними морями, де б в усіх можливих барвах не змальовувались овіяні романтикою і пригодами коралові рифи. Хтось із захопленням розповідає про теплі води прозорих морських лагун, на дні яких ростуть незвичайні, за своєю красою, коралові сади з кольоровими екзотичними рибками. Інші мистці пера повідують про небезпеки, що підстерігають необачних мореплавців у цих, направду, райських краях. Так чи інакше, але всі захоплюються дивовижними кам’яними фортецями, що зведені мікроскопічними і таємничими істотами – кораловими поліпами.