ЯКІ Ж ВОНИ, ЖАХЛИВІ ЯЩЕРИ?

triceratops.JPG

 Ірена Москалюк

На основі викопних даних та припущень науковцями-палеонтологами було складено, так званий, фоторобот на динозавра. Вони наростили м’язи на скелеті – це було зовсім не складно, бо на кістках залишаються сліди у вигляді виїмок в місцях прикріплення м’язів, одягли їх у шкіру, дали їм очі, створили навіть віртуальні моделі, які бігають, крутять головами й розмахують хвостами. Але, незважаючи на всі зусилля, залишається так і нез’ясовано якого кольору вони були, яка у них була шкіра? Ці питання залишаються актуальними і зараз.

Вченим про динозаврів відомо багато: вони розрізняють різні їх види, знають будову скелету, чим вони харчувались і навіть дещо про поведінку, але виникає питання, – а як же виглядали динозаври зовні? На основі викопних даних та припущень науковцями-палеонтологами було складено, так званий, фоторобот на динозавра. Вони наростили м’язи на скелеті – це було зовсім не складно, бо на кістках залишаються сліди у вигляді виїмок в місцях прикріплення м’язів, одягли їх у шкіру, дали їм очі, створили навіть віртуальні моделі, які бігають, крутять головами й розмахують хвостами. Але, незважаючи на всі зусилля, залишається так і нез’ясовано якого кольору вони були, яка у них була шкіра? Ці питання залишаються актуальними і зараз. Спробуємо розглянути все по порядку. Шкіра відносилася до тих частин тіла, які не перетворюються в скам’янілості і не зберігаються у віках. Але палеонтологам – людям терплячим і скурпульозним, все-таки поталанило знайти декілька її відбитків. Так, наприклад, було знайдено оматозавра (качкодзьобий динозавр), який потрапив у піщану бурю і живцем був похований під сухим піском. В таких умовах його тіло перетворилось на мумію, а згодом скам’яніло й на спресованому піску збереглись вдбитки шкіри. Шкіра оматозавра була гладкою, сухою і еластичною, між її м’якими частинами розташовувались невеликі випуклі частинки більш товстої рогової шкіри. Під цими потовщеннями розміщувалися кісткові пластинки. Схожі пластини мали також предки динозаврів (текодонти), а також їхні родичі – крокодилоподібні ящери, від яких виникли сучасні крокодили (Crcodilia). Можна припустити, що саме такий тип шкіри був широко розповсюджений у динозаврів. У панцерних ящерів кісткові пластини розвинулися найкраще – їх товщина доходила до 5 см, вони щільно прилягали одна до іншої. Зверху і збоків тіла, вони утворювали міцний, але еластичний панцир. Його покривав шар рогової шкіри, що створював малюнок, схожий на мозаїку. На гостроконечних чи вигнутих кісткових пластинках рогова шкіра підсилювала ці форми, створюючи товсті гостроконечні роги чи горбики. Скоріш за все, шкірні покриви нагадували за своєю будовою шкіру трьох груп сучасних рептилій – черепах: (Chelonia), крокодилів (Crocodilia), і дзьобоголових (Rhyhciophalia), але достовірно невідомо, чи мали вони лускатий покрив як у ящірок та змій.З точки зору анатомії, у сучасних плазунів, шкірні покриви представлені двома шарами: верхній шар епідермісу роговіє і постійно злущується, його підстилає нижній – регенеративний, живий шар, а в глибині розташовується кутис – власне шкіра. Зовні тіло покрите роговими лусками, як здувалося вище. Ороговіння епідермісу і утворення лусок чи пластинок відіграє важливе значення, адже оберігає тварин від зневоднення. У деяких видів під роговими лусками існують кісткові бляшки, що розвиваються як окостеніння кутису. Шкіра щільно прилягає до тіла. Шкірних залоз у рептилій немає. Нез’ясованим залишається витання про колір шкіри і її малюнок. Всі кольорові зображення – це лише припущення дослідників і уява художників. Слід сказати, що в природі забарвлення тіла має пристосувальний характер, чи то до маскування, чи то для захисту від сонячної радіації. Наприклад, зебри та газелі в африканській савані мають смугасте та плямисте забарвлення, яке їх маскує в оточуючому середовищі. Такеж маскувальне забарвлення мають і леви, і гепарди, і леопарди, що допомагає їм упішно полювати із засідки. Великі ж ссавці, такі як слони, бегемоти й носороги не потребують маскування, оскільки їх від хижаків захищають великі розміри, а також роги, бивні та ікла, а колір їхньої шкіри обергає їх від обпалення високим рівнем сонячної радіації. Цілком логічно припустити, що у динозаврів були такі ж пристосування і малюнок на шкірі дрібних травоїдних складався з плям та смуг, у дрібних хижаків також мали бути смуги, тоді як у великих забарвлення було, очевидно, буре або темне й одноманітне.Найбільш цікавої різноманітності набули динозаври з ряду птахотазові (орнітомії), вага яких примушувала пересуватися на чотирьох лапах, вони були озброєні найрізноманітнішими шипами, рогами, пластинами і вкриті панцирами. До них належали такі динозаври як у стегозаври. На відміну від динозаврів-орнітоміїв, динозаври-заурімії мали шкіру, яка анатомічно була схожа на шкіру птахів. Вона була суха, тонка, зі слаборозвиненим епідермісом, позбавленим кісткових утворень і залоз. Знахідки динозаврів-заурімій вражають своїми фантастичними формами і різноманітністю до них належали такі відомі тварини як тиранонозаври, компсогнатуси чи велоцираптори. Цікаво, що в убльшості, або навіть і у всіх дрібних і середніх видів шкіра була вкрита пір’ям чи пухом, на скам’янілих рештках різних видів чітко видні відбитки пухового і контурного пір’я. Саме ця група тварин дала початок птахам, з якими у них надзвичайно багато спільного, ба, останніх навіть можна ототожнювати з зауріміями. В цих динозаврів в ході еволюції розвинулося таке важливе пристосування як пір’я, яке спочатку оберігало від холоду, а потім допомогло злетіти у небо. Як відомо, попередником піря була луска; в процесі ембріонального розвитку у птахів, воно утворюється як лускоподібний горбик шкіри, покритий ззовні епідермісом. Проводячи анології із сучасними птахами, у динозаврів, напене, пір’я також лало різноманітне яскраве забарвлення, особливо у тих, які опанували політ, а також, напено, у таких великих тварин як овіраптори чи велоцираптори. Можливо навіть тиранозавр був вкритий дрібненьким пухом…Починаючи заглиблюватися у незвіданий світ минулого, де ще стільки білих плям, згадується уривок із вірша Омара Хайяма: “…я знаю, що нічого я не знаю, в найглибші таємниці проникаю, я думаю вже роки і знаю, нічого я не знаю…”. Адже на основі теперішніх даних можна лише припускати, будувати і спростовувати гіпотези, а наша уява може малювати незнаних тварин такими, якими вони для кого є симпатичнішими.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

4 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

97 − = 93