МАРСІАНСЬКІ ХРОНІКИ: ОРҐАНІКА У МАРСІАНСЬКОМУ ҐРУНТІ

Андрій М. ЗАМОРОКА

14 липня 1965-го року американський космічний корабель “Моряк-4” (“Mariner-4”) досяг орбіти Марсу і передав на Землю низку світлин та відомостей про умови на планеті та довкола неї. Це, напевно, було найбільше розчарування за усю історію людства – планета, яку вважали населеною розумними істотами, виявилась мертвою холодною пустелею… Через десятиліття це підтвердили негативними мікробіологічними тестами і посадкові апарати “Вікінґ-1” та “Вікінґ-2”. Попри те, вчені не втрачають надії знайти життя на червоній планеті, посилаючи все нові апарати на дослідження далекого світу. І ось, майже, сенсація: марсохід “Цікавість”, більш відомий за його анґлійською назвою “Curiosity”, вперше виявив у марсіанському ґрунті орґанічні молекули.

Близько чотирьох мільярдів років тому, Марс дуже нагадував прадавню Землю: мав щільну атмосферу, наповнену вуглекислим газом, водяною парою та аміаком, поверхневий рідкий океан, і головне, був значно теплішим, ніж то є зараз. На тогочасній Землі зародилось життя, розпочавши свій непростий еволюційний шлях від простих молекул РНК до людського інтелекту… Цілком можливо, що те ж саме відбулось і на Марсі, проте, майбутні катастрофічні зіткнення із астероїдами перетворили планету у холодну мертву пустелю. Існує ймовірність того, що життя, якщо воно таки виникло на Марсі, не зникло безслідно, а перейшло із поверхні планети у її надра, на кшталт, глибинної біосфери Землі. Саме сліди цього життя намагаються віднайти вчені.

6-го серпня 2012-го року на Червону Пленету, в районі “Еолового Болота”, що у кратері Ґейла, здійснив успішну посадку марсохід “Цікавість”, завданням якого є встановлення теперішнього та минулого поверхні Марсу, пошук води, орґаніки та життя. Кратер Ґейла був обраний місцем висадки зовсім не випадково, адже вік цього астероїдного утворення, діаметром 154 км, оціюється щонайменше 3,5-3,8 мільярдів років. Саме цим часом, на Землі, датуються перші достовірні палеонтологічні знахідки слідів життєдіяльності одноклітинних істот.

Як показали дослідження, кратер Ґейла, після свого формування, заповнився водою і перетворився на прісноводне озеро, приязне для живих істот, за земними мірками… І як належиться озеру, на його дні повинні утворюватися осади намулу, які виникають лише у присутності значної кількості рідкої води. І дійсно, марсохід виявив типові озерні відклади у “Еоловому Болоті”, які, до слова, на 20% складені зі смектитових глин. Ці мінерали широко розповсюджені на Землі і пов’зані і перешаруванням багатих на орґаніку річкових чи озерних відкладів. То ж знаходження цього типу глин додає оптимізму у пошуках життя на Марсі.

Марсохід “Цікавість” здійснив низку бурінь ґрунту, відібравши проби для аналізу на вміст орґанічних речовин. Ці проби були завантажені у бортову лабораторію марсоходу, де піддалися спектро-хроматографічному аналізу. В результаті чого, було виявлено цілу низку орґанічних молекул: хлорбензен, дихлоретан, дихлорпропан та дихлорбутан. Звичайно, ці хлорпохідні орґанічних сполук, як і вони самі, не є компонентами живих орґанізмів (приймі на Землі – авт.), проте можуть свідчити про процес абіоґенезу – виникнення живої матерії із неживої. Ця орґаніка не є першою, яку знаходять на Марсі – ще далекого 1976-го бортові лабораторії “Вікінґів” зафіксували хлорпохідні метану у марсіанському ґрунті, а впродовж останнього десятиліття неодноразово виявляли присутність самого метану у атмосфері Червоної Планети…

Проте, в усіх випадках аналізу марсіанського ґрунту, було встановлено, що орґанічні речовини зв’язані із хлором. Виявляється, що перхлорати (солі аналогічні до дезінфікуючих розчинів речовин, які ми використовуємо для ванної кімнати – авт.) дуже розповсюджені на Марсі. Якщо б вони були у таких кількостях на Землі, то наша жива планета була б, практично, стерильною, адже вони дуже добре взаємодіють із орґанічними речовинами, окислюючи їх. Вчені не можуть з цілковитою впевненістю відповісти на питання чи хлорпохідні орґанічних речовин постійно існують у марсіанському ґрунті, чи їх виникнення є наслідком аналізу зразків бортовою лабораторією марсоходу “Цікавість”. Справа в тому, що метод спектро-хромографії передбачає розігрів зразків до 875°С до переведення їх у газоподібний стан, а вже тоді, за рахунок поглинання хвиль світлового спектру тієї чи іншої довжини, встановлюється хімічний склад. Так от, при нагріванні, реакційна здатність речовин, за звичай, збільшується, і цілком ймовірно, що саме у цей момент перхлорати провзаємодіяли із орґанікою. Чи так воно, то покажуть подальші дослідження. Однак, сам факт наявності на Марсі речовин орґанічного походження, може свідчити, що тут, дуже давно, відбувались процеси схожі на земні. Чи наближує це нас до остаточної відповіді на питання: “Чи є ж життя на Марсі?”, – покаже час і натхненні дослідження, а ми прискіпливо стежитимемо за марсіанськими хроніками…

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook, Google+, Вконтакті та Livejournal