ПАРК ЮРСЬКОГО ПЕРІОДУ БУВ КВІТУЧИМ САДОМ

Творці фільму "Прогулянки з динозаврами" оселили їх у світі позбавленому квітів, між голонасінних та папоротей... Як виявилось, - помилково... Джерело ілюстрації: http://pixhost.info

Андрій М. ЗАМОРОКА

У світлі новітніх досліджень у палеоботаніці, стає зрозуміло, що творці фільму “Прогулянки із динозаврами” неправильно відтворили їх світ. Виявляється, мезозойська ера – час існування динозаврів, – аж ніяк не була ерою голонасінних, оскільки квіткові рослини були звичайними і повноправними господарями суходолу…

В останні дні березня 2011-го року, журнал “Природа” (“Nature”) опублікував результати дослідження китайсько-американської групи палеонтологів, які віднайшли добре збережений скам’янілий відбиток найдревнішої (125 мільйонів років), із відомих досі, дводольних рослин. Вони назвали її Ліплідник дивовижний (Leefructus mirus Sun, Dilcher, Wang et Chen, 2011).

Скам'янілі відбитки Ліплідника дивовижного (Leefructus mirus Sun, Dilcher, Wang et Chen, 2011) із Китаю. Джерело ілюстрації: http://www.eurekalert.org

Згідно сучасної молекулярної систематики, усі Квіткові рослини (Angiospermae Lindley [Cantino et Donoghue]) належать до п’яти великих еволюційних гілок: Хлорантових (Chloranthaceae R.Br. ex Sims), Маґноліїд (Magnoliidae Novák ex Takht.), Однодольних (Monocotyledoneae de Candolle), Куширових (Ceratophyllaceae Gray) та Дводольних (Rosopsida Batsch). Усі вони мають дуже древнього спільного предка, одначе, кожна з них розвивалась своїм унікальним шляхом. Але пануючими у рослинному покриві Землі, на нинішній день, з-поміж них усіх, є саме Дводольні – вони представлені найбільшою кількістю видів і формують основу усіх суходільних екосистем.

Квіткові рослини пройшли тривалий і складний еволюційний шлях, який і досі залишається не цілком зрозумілим, адже вченим так і не вдалось, наразі, знайти якогось перехідного предка чи то від голонасінних, чи то від насінних папоротей… Свого часу, Чарльз Роберт Дарвін дуже влучно висловився про загадку походження покритонасінних, назвавши її “Жахливою таємницею“… Цю “таємницю” й досі не розкрито, проте, у вчених є значний поступ у цьому питанні. Якщо у минулому столітті вчені вважали, що Квіткові виникли в кінці мезозою, коли трапилось крейдово-третинне вимирання, то уже на початку нинішнього століття зібрано колосальний багаж даних про домінування Покритонасінних у крейдовому періоді, а у наукових колах прийнято вважати, що квіткові “раптово” розповсюдились по Землі приблизно 100 мільйонів років тому. Саме з того часу вони досить часто трапляються у скам’янілому стані. Логічно припустити, що десь незадовго до того й виникли покритонасінні…

Одначе, палеопалінологічні дослідження – вивчення скам’янілого пилку – свідчать, що покритонасінні відігравали вагому роль у екосистемах уже 125-127 мільйоноліть тому назад. А молекулярне датування часу їх виникнення відносить нас аж до 215-го мільйоноліття назад – у кінець тріасового періоду… Але факт залишається фактом – скам’янілих залишків покритонасінних рослин, і тим паче дводольних, давніших за 125 мільйонів років, не знаходили.

Чинне ж дослідження, про яке мовилося на початку статті, дає матеріальні докази існування у той час квіткових рослин. Скам’янілість була знайдена китайським любителем природи Лі Шімінґом у відкладах древнього озера засипаного вулканічним попелом у сучасній провінції Ляонінґ, Китай. Він подарував знахідку місцевому музею, де її й вивчили науковці. Називаючи новий викопний вид, вчені вирішили увіковічнити ім’я ентузіаста – латинізоване “Leefructus” означає “плід Лі”.

Як Ви можете бачити на світлині, скам’янілість являє собою наземну частину дорослої рослини, заввишки близько 16 сантиметрів. Рослина мала висхідне стебло, у вузлах якого наявно по 3-4 простих глибоко трилопатевих листків. Для листків характерне сітчасте жилкування за палінактиноморфним типом, тобто, наявна одна центральна основна жилка, яка поступово галузиться на дрібніші. Квітка п’ятичленна – має п’ять пелюсток, і розміщена на довгому пазуховому квітконосі. Плід характеризується наявністю п’яти вузьких довгих несправжньо-синкарпних плодолистиків, тобто таких, які характеризуються неповним або ж несправжнім зростанням між собою. Такі морфологічні характеристики рослини притаманні для представників родини Жовтецевих (Ranunculaceae Juss.) – найдревнішої родини Дводольних, до якої, на думку науковців, й приналежний Ліплідник дивовижний.

Екологічна характеристика Ліплідника дивовижного залишається сферою теоретизацій і припущень вчених, одначе, він міг утворювати зарості на вологих і часом заболочених луках, як то властиво нинішнім видам Жовтеців (Ranunculus L.). Також вчені вважають, що квіти Ліплідника були привабливими для комах-запилювачів, хоча, 125 мільйонів років тому бджіл та ос ще не існувало, натомість була безліч інших комах, котрі успішно справлялись із цим завданням.

Так чи інакше, але у часи динозаврів світ був куди зеленішим і квітучішим, ніж то собі уявляли досі!

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

One Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

48 + = 58