ҐЕНОФОНД НАЦІЇ

Андрій М. ЗАМОРОКА

Є у маленькому закарпатському містечку Рахів пам’ятник із промовистим написом: “Знаймо – хто смо”… Дійсно, хто ми є, українці, – велика, єдина і неподільна нація, чи може малороси і недополяки?… Інсинуації довкола нашої української нації існували завжди, і багато хто хотів би, щоб її не було взагалі, бо ж вона, як болюча рана, нагадує їм про їх неслов’янське, а окупаційне походження. Римський принцип “Розділяй і владарюй” працює проти нас – “Галичани не українці” – кожен зайшлий міністр перекроює підручники з історії на догоду своїм хазяям, що смикають за невидимі ниточки ззовні країни… Історія стала заручницею (чи може продажною дівицею?) політичної доцільності і сьогоденної вигоди для владної верхівки. Але, як то завше буває, підмога поспіла з неочікуваної сторони, й усі крапки над “і” у питанні про українську націю розставила… молекулярна біологія! Тут уся правда про те хто ми і звідки наш український рід.

Молекулярна біологія – річ непроста, і уже напевно, пересічний українець не володіє термінологією та методиками досліджень у цій галузі науки. Тому, доцільним буде спершу ввести читача у суть підходів до вивчення ґенофондів, а уже тоді розповісти про результати досліджень. Отож, усім добре відомо, що діти схожі на своїх батьків, їх батьки – на своїх, а ті, у свою чергу, – на своїх і так далі. Загалом, існує тяглість поколінь, коли ґени передаються у спадок. Але, наскільки діти схожі на своїх батьків, настільки вони й відрізняються від них. Це пов’язано з перекомбінуванням батьківських ґенів між хромосомами, що отримало назву “рекомбінація”, а іноді тут задіяні також мутації (але це зовсім інша історія – авт.). Кожна хромосома (спіралізована ДНК, у якій містяться ґени – авт.) має два плеча, котрі з’єднані центромерою; і у кожної хромосоми існує своя аналогічна пара – інша хромосома. Наприклад, у людини 46 хромосом – це 23 пари. Але у цьому правилі є один виняток – чоловіча статева хромосома, відома за назвою “Y-хромосоми”, у якої відсутнє одне плече. Цей маленький “дефект” призводить до того, що одне із її трьох плечей не може перекомбіновуватись з іншими (називається “не рекомбінованою ділянкою Y-хромосоми” або скорочено “NRY”), тому у ньому, з плином багатьох поколінь, накопичуються мутації, які траплялись у кожного предка чоловіка. Це справжній подарунок для науковців, – розшифровуючи послідовність ДНК у цьому плечі, вони можуть розповісти які зміни відбувались у далеких предків якогось конкретного чоловіка, а вивчивши їх десятки і сотні – можуть розповісти історію цілого народу!

Отож, для вивчення генофонду українців, вчені зібрали мазки крові від корінних галичан, подолян, надніпрян та слобожан (дослідження можна завантажити тут). І після низки молекулярно-ґенетичних аналізів розшифрували послідовність ДНК не рекомбінованої ділянки Y-хромосоми. Як результат, виявилося що в українських чоловіків найчастіше трапляються такі гаплогрупи: R1a – 47%, І2 (до 2008 – I1b) – 15%, E1b1b (до 2008 – E3b1) – 7%, N3 – 5%, І1 (до 2008 – I1a) – 5% (гаплогрупа – це наявність у кількох осіб ґенів (алелів), які містять однакові мутації – авт.). Окрім цих гаплогруп наш ґенофонд складають ще десятки інших, які фігурують у різних дослідженнях, щоправда, їх частка мізерно мала.

Про що можуть сказати ці малозрозумілі пересічному українцю абревіатури гаплогруп? Виявляється, що, знаючи частоту стрічі певної гаплогрупи у сусідніх народів, їх можна порівняти, і говорити про спорідненість між ними, адже, передаючись у спадок, гаплогрупа свідчить про те, чи були змішані шлюби, чи ні… А з іншої сторони, – дають можливість оцінити спорідненість між різними частинами нації. І тут виявляється найцікавіше – усі українці є надзвичайно близько спорідненими між собою! Ґенетичні відмінності між корінними галичанами і корінними слобожанами настільки мізерні, що ними, у кінечному результаті, можна знехтувати, і ствердно говорити про єдину українську націю. Але це навіть ще не половина історії. Біологи встановили, що населення Кубані, Південно-Західної Росії, Східної Польщі та Південної Білорусі, за своїми ґенетичними характеристиками, є ідентичним до українців! Фактично, мова йде про велику націю “…Від Сяну до Дону…” – усі ті етнічні українські землі, які сьогодні належать іншим державам! У той же час, російський ґенофонд базується (понад половину) на угро-фінських гаплогрупах, сліди яких лише присутні в українському!

Але історія була б неповною, якби молекулярна біологія не повідала б нам про історію українців. Бо запитання: “Хто ми?” і “Звідки прийшли?” – залишаються відкритими. З цього приводу є ще одне дослідження (детально тут…) ґенофонду українців, на цей раз лише слобожанців, але то абсолютно не применшує його ваги, бо як ми бачили вище, українці дуже однорідна нація. За тією ж методою, що й попереднє, це дослідження розглянуло розподіл ґенів (алелів) у 11-ти локусах (ділянках) не рекомбінованої частини Y-хромосоми. Результат – дані про співвідношення 6-ти гаплогруп: E – 4,2%, F – 21,3%, J – 11,7%, N3 – 9,6%, P – 9,6%, R1a1 – 43,6%.

Як бачимо, найчисельнішою, як і у попередньому дослідженні, є гаплогрупа R1a1. Вона притаманна для балто-слов’ян (українців, білорусів, західних росіян, поляків, словаків, словенів, литовців, латвійців) 40-50%, угро-фінів (естонців, угорців, карелів, фінів, саамів) – 3-20%, але найвища її концентрація у Центральній та Східній Європі. За межами Європи вона поширена у Середній Азії, на Алтаї, Близькому Сході та в Індії. Але ґрадієнти частоти гаплогрупи R1a1 наростають в напрямку до України, то ж вчені вважають, що вона виникла саме тут – в невеликому ізольованому соціумі, який замешкав наші терени ще у льодовиковий час, а по його закінченню, почав свою експансію, давши початок індо-європейським народам. Ці дані добре асоціюються із пізнім неолітом та раннім бронзовим віком і розквітом Курґанної культури (7,5-5,4 тис. р. тому). Цікаво, що в Індії ця гаплогрупа притаманна (30%) для вищих каст, які у ті далекі часи становили Оріанську правлячу еліту.

Одним словом, гаплогрупа R1a1 є автохтонною саме для українців, оскільки виникла у тутешнього люду тисячі років тому і розповсюдилась на пів стародавнього світу. Але разом з тим українці зазнали впливу інших народів, про що свідчить решта гаплогруп. Зокрема, у наш ґенофонд значний вклад зробили міґранти із Середнього Сходу, які принесли із собою ґени макрогаплогрупи F, яка об’єднує гаплогрупи H, G та І. Якщо перша, на противагу двом другим, розповсюджена лише в Азії, а гаплогрупа G становить лише близько 3%, то для гаплогрупи І притаманна висока частота трапляння у ґеномі українців – 15-20%. Остання, була привнесена міґрантами із Середнього Сходу близько 22-ох тисячоліть тому назад.

Свій внесок у наш ґенофонд зробили і західні народи, про що свідчить наявність у ньому гаплогрупи Р, яка у британців, французів та іспанців становить до 80%. Ця гаплогрупа пов’язується із археологічною культурою Оріяк (35-40 тис. р. тому), коли перші сучасні люди почали освоювати Європу, витісняючи та асимільовуючи неандертальців.

Більш молоде вливання ґенів (до 10%) відбулося у пізньому неоліті (10 тис. р. тому), коли після закінчення льодовикового періоду, відбулась чергова хвиля міґрації населення із Середнього Сходу. Переселенці принесли із собою землеробство (у льодовиковій Європі було лише мисливство і скотарство), нові методи обробітку каменю, кераміку та цілий пул ґенів, які нині представлені в українському ґеномі гаплогрупами J та Е. І нарешті угро-фінський слід у нашому ґеномі – 5-10%, є впливом північних народів, який датується періодом між 8,4-4,2 тисячі років тому.

Загалом гаплогрупи P, R1a1, та І є дуже древніми і вважаються характерними для автохтонного населення Європи, тому їх наявність у генофонді українців, як європейської нації, є логічним і закономірним явищем. Відтак, незважаючи ні на орди загарбників, ні на тяжкі поневіряння, ми живемо на землі наших прадідів – своїй, богом даній, землі.

Але залишається ще одне запитання, на яке слід відповісти: “Звідки взялись слов’яни?” Тут знову на допомогу приходить молекулярна біологія. Одне із досліджень (читайте в ориґіналі тут…), безпосередньо і без зайвих церемоній вказує на місце виникнення слов’ян – Середнє Наддніпров’я!

Вчені використали маркери мікросателітів (прості повтори у ДНК, які є унікальними для кожної людини, але за подібністю також об’єднуються у гаплогрупи) не рекомбінованої частини Y-хромосоми. Вони виявили, що усі слов’яни поділяються на дві великі ґенетично відмінні групи: 1) східні та західні включно зі словенцями та західними хорватами; і 2) південні слов’яни. Більше того, за мікросателітними гаплогрупами існує менш-більш гомоґенний континуум слов’ян першої групи – від Альп до Волги, у якому відмінності між окремими народами є незначні. Аналіз відмінностей між націями, показав відсутність ґенетичного вкладу племен, що населяли терени теперішньої Польщі у античні часи, у загальний слов’янський пул. Це навело вчених на думку, що виникнення і розселення слов’ян розпочалось саме із теренів теперішньої України – найдавнішої батьківщини усіх слов’ян.