КВІТИ РУСАЛОК

nymphaea_alba.jpg

Христина ВОЙТКІВ

Колись перший червневий тиждень у нас називали русалчиним. З давніх-давен існувало повір’я, що саме в ці дні загадкові створіння (не насмілюся назвати їх казковими) – русалки – із білосніжних лілей стають „простоволосими дівами” і водять танки біля річок. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці – щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку – це повинно було відлякувати русалок. Особливо небезпечним вважався так званий „мавський великдень” – четвер русального тижня. У цей день дівчата і жінки не працювали, щоб не розгнівати русалок. А вже про те, щоб у річці бовтатися, не могло бути й мови. Коли ж котрась змушена була ступити у воду, то мала обов’язково спершу кинути туди трохи полину. Що ж то за казкові „лілеї”, як їх називали в народі, з точки зору науки?

Латаття біле (Nymphaea alba L.) у народі ще називають водяна лілія, водяний лопух, збаночки, листоплуг, ломич, лопатник, русальний квіт, умич білий. Багаторічна водяна травяниста рослина родини Лататтєвих (Nymphaeaceae). До дна водойми рослина прикріплюється великим міцним кореневищем товщиною 10 см, вкритим бурими лусками. Листки довгочерешкові, цілокраї, плаваючі, серцеподібно-овальні, до 30 см завдожки. Великі красиві квіти сидять по одній на кінцях довгих бурих квітконіжок, що відходять від кореневища. Черешки і квітконіжки дуже міцні й еластичні. Всі частини квітки розміщуються по спіралі. Віночок з численних білих пелюсток, оточений зеленими (із зовнішнього боку) і білуватими (з внутрішнього) чашолистками. Пелюстки зменшуються до середини і переходять у численні тичинки з довгими жовтими пиляками. В центрі квітки – маточка з оранжевою променистою приймочкою. Цвіте у червні-серпні. Плід ягодоподібний, зелений, багатонасінний, вкритий рубцями. Достигає у серпні-вересні. Кореневища їстівні, нагадують за смаком каштан. Рослина медоносна, запилюється переважно нічними метеликами. Окремі екземпляри живуть до 22 років. Так про латаття каже енциклопедія.

Назва роду походить від кельтського слова, що означає „білий”. Можливо, що назва походить від римської назви цього роду. Видова ж назва пов’язана з тлумаченням алхіміків про те, що рослина нібито походить з Марсу. Наші предки – слов’яни – називали латаття одолень-травою. Її породила сира земля з живою водою, тому що однакова сила в неї на водяницю – нечисту силу у воді, і на поляницю – нечисту силу в полі. Сподівалися, що обереже одолень-трава від всяких бід і тому, збираючись в далеку дорогу, брали її з собою і носили на шиї, як амулет. А ще називали латаття русалчиним цвітом: в їх уяві білі квіти символізували холодну красу прекрасних звабливих німф – русалок, а гнучке плямисте змієподібне кореневище – русалчин хвіст. В Італії поширена легенда про красуню Мелінду, яку викрав болотяний цар-страховисько та одружився з нею. Від того шлюбу і народилося латаття біле, пелюстки якого нагадують колір обличчя Мелінди, а тичинки – золоті коси красуні. Кожного року красуня Мелінда вкриває трясовину квітами, нагадуючи своїй матері, що вона жива, вічно юна і царює над болотами.

Квіти Латаття білого мають цікаву біологічну особливість: в гарну погоду вони відкриваються десь годині о сьомій, а о пятій-шостій вечора починають повільно закриватися і занурюватися у воду. Занурення квітки у воду – це пристосування до захисту від надмірного випромінювання тепла у нічні години. Росте в стоячих та з повільною течією водах лісових і лісостепових районів. Кореневища латаття слугують кормом для багатьох тварин, зокрема, для бобрів, ондатр і навіть лосів. Одного разу спостерігали, як лось забрів у лісове озеро і буквально пірнав під воду, витягуючи звідти кореневища латаття.

Зустрічається латаття, порівняно, рідко тому потребує охорони.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

2 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − = 9