Андрій М ЗАМОРОКА
Коли у 1726 році швецький натураліст Йоганн Якоб Шайхцер з-поміж різноманітних скам’янілостей знайшов відбиток більш, ніж метрового розміру скелета, то перед спраглою на різні чуда і атракції публікою бюрґерів XVIII століття постала дивовижна картинна Господнього втручання у людське життя. Шайхцер оголосив, що скелет належить людині часів Усесвітнього потопу. Він так і назвав свою знахідку: Людина допотопна (Homo diluvii testis)…
З часів Шайхцера минуло майже століття, аж допоки Музей Тейлера (Гаарлем, Нідерланди) не викупив для своєї експозиції екзотичний скелет. До слова, цю дивовижну знахідку і нині можна побачити у Музеї Тейлера. Оскільки відбиток істоти неповний, а відсутніми є хвіст та задні кінцівки, то вчені XVIII століття вбачали у ньому розтиснений скелет дитини. У розпал наполеонівських воєн, Голландія була окупована Францією і у 1812 році французький натураліст Жорж Кюв’є зміг прискіпливо вивчити скам’янілості. До подиву наукового світу і обивателів, він оголосив, що скелет належить не людині, а якійсь тварині…
Знадобилось два десятиліття, аби у 1831 році Гол констатував, що тварина знайдена Шайхцером є велетенською саламандрою, якій він присвоїв наукове ім’я Саламандра Шайхцера (Salamandra scheuchzeri Holl, 1831). Через 6 років швейцарський вчений Йоганн Якоб фон Чуді переглянув систематичне положення Саламандри Шайхцера і виділив її у окремий рід – Андріас (Andrias Tschudi, 1837), що з латині перекладається як: “людське зображення”. У такому вигляді назва дійшла до наших днів Андріас Шайхцера (Andrias scheuchzeri Holl, 1831).
Одночасно із перипетіями, що розгорнулсь довкола Андріаса Шайхцнера, у Національний природознавчий музей у Лейдені, Нідерланди, надходить величезна колекція тварин і рослин із Японії, зібрана німецьким натуралістом Філіпом Францом Бальтазаром фон Зібольдом. У 1837 році директор музею нідерландський натураліст Конрад Якоб Теммінк виявив у матеріалах із Японії велетенську саламандру, яка дивовижним чином була схожа на Андріаса Шайхцера. Він назвав новий вид Саламандра велетенська японська (Andrias japonicus Temminck, 1837). Інший сучасний вид – Саламандру велетенську китайську (Andrias davidianus (Blanchard, 1871) було відкрито більш, ніж через 30 років опісля японської.
Обидва види Саламандр велетенських схожі як ззовні, так і за способом життя. Їх виокремлюють у різні види лише на підставі кольору та розташування горбиків на шкірі голови і лап, однак найбільш вагомим критерієм є їх ґеографічна ізоляція та значна віддаленість. Спільність походження обох видів сягає епохи зледенінь – понад 11 тис. років тому, коли рівень океану був нижчим за сучасний майже на 200 м, а дно Жовтого та Південно-китайського морів були суходолом. Очевидно, що саме у той час холодолюбні Саламандри-Андріаси заселяли широкі простори від Гімалаїв до Японії, а із закінченням льодовикового періоду та підняттям рівня океану опинились у ізоляції за тисячі кілометрів одна від іншої. Різке глобальне потепління близько 9-го тисячоліття від наших днів зумовило вимирання рівнинних популяцій цих тварин, а вижити їм вдалось лише у гірських районах.
Саламандра велетенська китайська є найбільшою на Землі. Її максимальна довжина становить 180 см, тоді як японська є дещо меншою – максимум до 150 см. Однак, розміри більшості особин що одного, що іншого видів, в середньому, становлять 100-120 см, дуже рідко трапляються екземпляри, які досягають максимальної довжини. Їх тіло валькувате, по обидві сторони якого розміщені дві пари коротких ніг. Вони нездатні підтримувати його масу, яка може сягати, в середньому, 25-30 кг. Через товсте тіло та короткі ноги, тварина виглядає дуже незграбною, проте у воді вона таки досить прудка, адже полює на рибу, а також більш повільнішу та дрібнішу живність. Більшу частину довжини велетенської саламандри становить сплющений з боків хвіст, який дозволяє робити тварині швидкі ривки на полюванні із засідки.
Саламандра велетенська японська розповсюджена лише на півдні Японії, проте, тут зустрічається тільки у горах південно-західної частини острова Хонсю, по всьому острові Сікоку й у кількох локалітетах на острові Кюсю. У той же час китайська має куди більше розповсюдження: від гірських потоків гірської частини Центрального Китаю до середній та нижніх течій приток найбільших китайських рік Янцзи, Хуанхе та Чжуцян. Саламандра велетенська китайська знайдена також на Тайвані, однак, вважається, що її туди завезли.
Живуть Саламандри велетенські у швидких холодних гірських ріках та струмках. Вони заселяють глибокі заводі та ями у кам’янистому руслі, ховаючись у невеликих печерах, ґротах, в ущелинах між великими каменями. Тварини повільно пересуваються по дну у пошуках їжі. Оскільки зір у Саламандр велетенських поганий, то вони покладаються на нюх та чутливі нервові закінчення на голові, які дозволяють вловлювати слабкі електромагнітні імпульси, що йдуть від потенційної здобичі. Живляться переважно рибою, іншими земноводними, не гребують комахами та їх личинками, молюсками, ракоподібними тощо. Обмін речовин у цих саламандр дуже сповільнений, тому вони можуть досить тривалий час обходитись без їжі. З метаболізмом пов’язана і довговічність велетенських саламандр – максимально зафіксована тривалість життя 52 роки!
У період розмноження самка підшукує принагідну для виводку печеру, куди відкладає до 500 яєць, які запліднюються самцем. Самець залишається охороняти кладку від непроханих гостей, які могли б з’їсти ненароджене потомство. Приблизно через 2 місяці із яєць виходять пуголовки, які розселяються по всій ріці. На цьому батьківська місія самця завершується і він знову отримує свободу від сімейних обов’язків…
Саламандрам велетенським загрожує вимирання, що пов’язано із забрудненням річок, будівництвом гребель та електростанцій, полюванням на них. Наприклад, у Японії їх вживають у їжу, а у Китаї використовують для традиційної китайської медицини. На всій території розповсюдження Саламандри велетенські охороняються як національним, так і міжнародним законодавством. У Японії створені спеціальні ферми із розведення цих тварин, які задовольняють попит на їх м’ясо і убезпечують диких саламандр від цілковитого винищення.
Дякую за цікавий матеріал!!
Використала для реферату.
Пані Єлизавето, дуже тішуся, що “Станіславівський натураліст” став Вам у пригоді. Залишайтесь із нашим журналом – дізнаєтесь ще дуже багато цікавого.
Неймовірні цікавинки знаходжу на сторінках вашого журналу. Дуже вдячна!
Дуже цікаво було читати.
ДЯКУЮ!=)
Дуже прошу, пане Богдане. Залишайтесь із нашим журналом.
[…] Косар малий (Platalea minor Temminck & Schlegel, 1849) трапляється на Далекому Сході – від Японії і Кореї до Тайваню; Косар рожевий або […]