Ірена Москалюк
Саме так можна перефразувати вічне філософське питання про яйце і курку у нашому випадку, адже мова піде про розмноження динозаврів. Достовірно відомо, що динозаври розмножувались, як і птахи, безпосередніми предками яких вони є, за допомогою яєць. І, на кшталт, птахів, динозаври висиджували й доглядали за своїм потомством, чи то окремими парами, чи то величезними гніздовими колоніями.
Андрій Глов’як та Ігор Юркевич
Праця палеонтологів, в розумінні багатьох людей, є романтичною і навіть овіяною містикою. Їх уявляють людьми, які живуть у світі, яким він був мільйони років тому, людьми, що бачать речі непомітні і непідвладні іншим, людьми, що володіють самим часом. Проте їх справа далеко не є простою, а часом і дуже важкою: годинами навпочіпки під палючим сонцем, кропітке перебирання породи у пошуках скам’янілості, роки роботи з очистки та опису знахідок в лабораторії. Але яке щастя проходитись повз врочисті вітрини музею і дивитись на юрби людей, що в захопленні розглядають твою роботу…
Андрій М. ЗАМОРОКА
Характерною рисою біосфери є її високий рівень біологічного різноманіття та внутрішньої структурованості. Саме ці два основні параметри зумовлюють її надзвичайну стабільність і в часі, і в просторі, а їх зміна спричинює складні, часом, непередбачувані наслідки для всього живого. З часів Володимира Вернадського, вчені вибудовували стрункі моделі еволюції біосфери. Нині вважається, що біосфера розвивалася в напрямку ускладнення згаданих вище параметрів, аж до сьогодення, і нині вона має найскладнішу структуру і найвище різноманіття за всю її історію, але чи так це?… Схоже у міркування біологів закралася помилка…
Володимир Третяк
Певне ні один з Європейських видів денних метеликів (тай напевне нічних) не викликав до себе такого зацікавлення з боку колекціонерів, ентомологів, природознавців та й звичайних людей як аполлон (Parnassius apollo Linnaeus, 1758). Утворюючи, на всій протяжності свого ареалу, близько 600 форм, він став найбажанішим об’єктом кожного колекціонера. Водночас він став на ряду з пандою і символом того як діяльність людини може вплинути на природну систему. У ХХ столітті кожна популяція стала лакмусовим папірцем господарської діяльності та змін ландшафту людиною. Не витримавши конкуренції вид практично зник по всьому ареалу де не проводились заходи щодо його захисту.
Наталія Перхулин
Еволюція зле пожартувала із людиною – ми опинилися в пастці своїх відчуттів, невідаючи яким різнобарвним і насиченим є світ довкола нас. Річ у тім, що предки ссавців і перші звірі, які жили в тіні своїх грізних сусідів динозаврів, вели, практично, виключно нічний спосіб життя по глибоких норах і як наслідок втратили здатність розрізняти більшість кольорів. Ми живемо у сірому і блідому світі, а поруч нас істоти, що бачать куди більше кольорів за нас. Цими істотами є знайомі всім нам птахи.
Глібовицька Наталя
Коли в 867 році війська Людовіка Німецького почали наступ на Італію, в горах Калабрії їх спіткала загадкова хвороба, яка вбивала одного солдата за іншим. Спершу вони божеволіли, тоді корчилися в конвульсіях, а потім наступала смерть. Жодні ліки і жодні лікарі не в силах запобігти недузі. Тоді вирішили, що винуватцями хвороби є павуки-тарантули, що кусають солдатів, а недугу назвали тарантизмом. Зрештою лікарі приписали хворим лікування… музикою. Музиканти весело грали на флейтах, а хворий, якщо він ще міг дихати, мусив вставати й танцювати. На думку лікарів, з хворого разом із потом мала виходити й отрута і він повинен одужати. Хвороба під назвою тарантизм вже давно відійшла в минуле, а веселий народний танок тарантела, живе й донині.
Андрій М. Заморока
В останні роки на вулицях наших міст впадає в око те, що уже в липні каштани всихають і з них опадає листя. В народі подейкують, що то радіація, а одна обласна санепідемстанція навіть заявила про масове захворювання каштанів на іржасту росу. Проте, як завжди чутки мають надуманий характер і зовсім необґрунтований… Станіславівський Натураліст разом зі Студентським Науковим Ентомологічним Товариством “Тенакс-17” спробували розібратися у ситуації.
Андрій Глов’як та Ігор Юркевич
Був час, коли на Землі панували риби, цей час називають девонським періодом. Моря, озера і ріки девонського періоду населяли різноманітні риби, які далеко не були схожими на сучасних карасів і товстолобиків. Тут мешкали кистепері, дводишні, ганоїдні риби. У морях домінували риби з твердим шкіряним скелетом, з панцирними щитками, шкірними зубами. У відкладеннях великих внутрішніх морів девонського періоду знаходять представників досить крупних панцирних риб. Ці риби мешкали у воді, іноді ходили по дну за допомогою гострих плавникових шпильок. Окремі панцирні риби були дуже великими, одними з таких були представники Диніхтісових риб.
Дмитро БАЖАНСЬКИЙ
Всім нам відомі динозаври. їхні маленькі ґумові зображення забавляли нас в дитинстві, а їхній злегка модернізований брат Ґодзила утішав нас своїм ревом і вогненним диханням на екранах телевізорів. У чому ж секрет популярності цих “жахливих ящерів”, які не сходять зі сторінок книг і екранів телевізорів сьогодні і швидше за все не покинуть нас і завтра. Напевно всі зі мною погодяться, що найголовнішою причиною популярності динозаврів є їхні розміри. Чи зацікавили б нас динозаври розміром з нашу ящірку прудку? Напевно, що такий “палеонтологічний бренд” не отримав би належної популярності.
Більше століття тому, американський палеонтолог Отніел Марш вперше дослідив новий скелет гігантського динозавра, із здивуванням констатував: “Дуже малі розміри черепа і мозку свідчать про те, що ця рептилія була дурною і повільною твариною”. Висловлена ним думка вкорінилася на довгі десятиліття, і продовжує жити ще й сьогодні, навіть слово “динозавр” стало синонімом архаїчності і тупості. Але насправді така оцінка не справедлива, адже більшість динозаврів були надзвичайно рухливими і комунікабельними істотами, як на кшталт, невеликих м’ясоїдів чи качкодзьобих динозаврів.
