Author: admin

Андрій М. ЗАМОРОКА

Великий еволюційний сенс усілякої рябкуватості забарвленні тіла тварин полягає у тому, що вона дає можливість прожити довше і дати більше потомства. Природний добір постійно відсіює тих, хто менш пристосований до середовища існування і гірше маскується. І якщо у макроеволюційному контексті це цілком зрозуміло, то питання про клітинні і молекулярні механізми формування смуг, плям і цяток, залишається досі відкритим.

2004-го року у порт Гавр, що на північному заході Франції, увійшов суховантаж із Китаю, який перевозив контейнери наповнені посудом та іншою керамікою. Кінцевим пунктом вантажу був департамент Лот-і-Ґарона на півдні країни, де він повинен був потрапити у місцеві торгівельні мережі. Як потім виявилось, у контейнерах, окрім фарфору і фаянсу, були й гонконґзькі гості – азійські шершені, відомі у науці за назвою Шершень оксамитовий (Vespa velutina Lepeletier, 1836).

Андрій М. ЗАМОРОКА

Спільна еволюція комах і квіткових рослин, які вони запилюють, – факт відомий, напевно, ще з часів Чарльза Дарвіна. Взаємини цих живих істот, часом, набувають настільки химерних форм, що існування обох партерів стає неможливим один без іншого. І цілком логічним висновком є припущення, що запилювачі виникли разом із квітковими рослинами – своїми господарями. Однак, постає питання не цілком філософського характеру: хто був перший: квітка чи запилювач? Якщо квітка, то звідки, навіть у найпримітивніших покритонасінних, з’явилися нектарники та пристосування до запилення комахами, а якщо запилювач, то що вони запилювали до з’яви квіткових? Палеонтологічний літопис розкриває декотрі секрети, і скидається на те, що екологічна ніша запилювачів виникла значно раніше, ніж з’явилися квіткові рослини…

Андрій М. ЗАМОРОКА

У відомому романі Івана Єфремова “Година Бика”, автор розповідає фантастичну історію про ізольовану людську цивілізацію на планеті Торманс, яка в наслідок неконтрольованої експлуатації ресурсів та перенаселення, зіткнулася із проблемою з’яви нових смертоносних вірусів і катастрофічних пандемій. І, дійсно, еволюція вірусів, як й інших істот, залежить від кількості поколінь та накопичення мутацій, що особливо прискорюється при перенаселенні популяцій їх господарів. Тільки за першу декаду ХХІ століття людство зіткнулося із новими вірусними пандеміями, на кшталт, свинячого чи пташиного грипу, а сьогодні, провідні медичні центри світу б’ють на сполох – з’явився новий смертоносний вірус…

Андрій М. ЗАМОРОКА

На початку листопада 2013-го, мене надзвичайно обурило трактування результатів дослідження, яке, незадовго перед тим, було опубліковане групою науковців з Університету Колорадо. Власне, я мав низку критичних арґументів, які, практично, нівелювали їх твердження стосовно зв’язку між спричиненим людиною глобальним потеплінням, таненням льодовиків і знайденим підльодовиковим мохом… Свою незгоду тоді вибудував на невеликому дослідженні канадійських вчених, які виявили факт реґенерації підльодовикових мохів віком близько 400 років. Арґумент, звичайно, був вагомий, однак не абсолютний, бо мова у колорадських дослідників велась про десятки тисяч років, а мох, який би ожив бодай через тисячу років, був невідомим… Але, яка вдача (!), кілька тижнів тому, у журналі “Сучасна Біологія” (“Current Biology”) опубліковано статтю про оживання мохів, які пролежали замороженими під льодовиком близько 1500 років! Тож пропоную короткий огляд цього дослідження.