#17 ОСТРІВ-КОСА БИРЮЧИЙ – 100 ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ

Острів-коса Бирючий з висоти пташиного польоту. Джерело ілюстрації: http://www.kirillovka-azov.com.ua

Андрій М. ЗАМОРОКА

25-й річниці незалежності України присвячується

[Херсонська область]

Є на півдні місце, де на мілководді безтурботно хлюпотять теплі хвилі Азову-Меотиди, лежить один із найбільших та наймальовничіших островів України – Бирючий. Цей чудовий заповідний морський закуток розбурхано-пінно переповнений життям, яке ллється через край. Однак, острів-коса Бирючий є й вісником глибокої старості і неминучою смерті Азовського моря…

Піщані мілини острова-коси Бирючого. Джерело ілюстрації: http://www.panoramio.com

Ще зовсім недавно, кілька десятиліть тому, Бирючий був повноцінним островом, який відділявся від суходолу глибокою протокою. Однак, час і стихії невблаганно намивали пісок і черепашки молюсків, з’єднавши острів Бирючий із косою Федотова. Так море поступово відступає на схід і на південь. Мине якесь тисячоліття і на місці Азову буде інше море – ковилове, сріблясті хвилі якого гнатимуть нестримні вітри. Так було уже кілька разів…

Бирючий утворився в аслідок намиття хвилями піску і черепашок молюсків. Джерело ілюстрації: http://www.panoramio.com

У часі останнього зледеніння 100-10 тисячоліть тому, знайомого нам Азовського моря не існувало, а рівень Чорного моря був на 60-80 метрів нижчим за нинішній. А на теренах теперішньої Меотиди, тоді простягалась суха і прохолодна солончакова низовина, яку зі сходу на південь перетинав Дон. Сучасний Азов утворився приблизно 11-10 тисячоліть тому, коли талі води льодовика, через Середземне море, затопили Босфор і потужним потоком бухнули у Чорне море. Це спричинило стрімке і катастрофічне затоплення сучасного чорноморського шельфу, а через Керченську протоку – Азовського моря.

Море, намиваючи пісок та черепашки, поступово розширює острів-косу Бирючий. Джерело ілюстрації: http://www.plantarium.ru

Формування Бирючого розпочалося значно пізніше, мабуть, лише кілька століть тому. Базою для сучасного острова-коси є значний шар із глинистого та алевритового намулу, який накопичувався у місці річкових виносів Малим та Великим Утлюгами. А уже у сучасну епоху відбувся намив піску і черепашкових уламків. Буріння показують, що товща піщано-черепашкових наносів Брючого становить 10-12 метрів, що співставно із сучасною максимальною глибиною Азовського моря.

Багатотисячні стада ланей, оленів, муфлонів та інших копитних населяють острів-косу Брючий. Джерело ілюстрації: http://www.genichesk.co.ua

Спершу, ще до виникнення Бирючого, утворився вузький і довгий Утлюцький лиман, який, по суті, є продовженням спільного русла Малого і Великого Утлюгів. Річкова течія, що продовжувалась у море, створила турбулентний водний бар’єр для накопичення морського піску в усті лиману. Однак, цей пісок почав відкладатись на азовському узбережжі, утворюючи довгу косу, а турбулентні закрути течій створили основу для майбутнього острова Бирючого. Впродовж кількох століть років хвилі наносили осадовий матеріал, відкладаючи його паралельними валами. Вали утворювались із черепашок змертвілих молюсків, а улоговини між ними засипались піском. Так постав із вод морських острів Бирючий.

Майже так виглядали доіндустріальні степи півдня України - трави зі стадами великих копитних... Джерело ілюстрації: http://www.blog.uu-travel.com

І хоча виникнення острова Бирючого має виключно природне походження, проте, туристам, які відвідують Азово-Сиваський національний природний парк (у віданні якого перебуває острів Бирючий), екскурсоводи розповідають пропаґандистську перверзію, буцімто острів було насипано за наказом московитського царя Петра І, аби перекрити шлях турецьким галерам. Ця нахабна і кричуща вигадка є не просто нісенітницею чи історичним невіглаством, а цілеспрямованою спробою закріплення у свідомості українців приналежності півдня України Росії… Насправді ж, Петро І помер у 1725-му році, за 11 років до першої окупації півдня України і Криму Росією, тому вести, щонайменше, будь-які земляні роботи, а тим паче, насипати цілий острів на теренах Османської імперії у нього не було жодної можливості… У 1736-му році московська армія захопила усе східне та північне узбережжя Азовського моря і прорвалася у Північний Крим, де до ноги вирізала місцеве кримсько-татарське населення, захопивши і спаливши їх столицю – Бахчисарай. І тільки жахлива епідемія холери у лавах загарбників, спричинена масовим гниттям трупів кримських жителів (їх просто не було кому хоронити – авт.), зупинила їх просування на Керченський півострів та південний беріг Криму…

На Бирючому можна натрапити на доволі екзотичних тварин, яких тут інтродукували у радянську епоху. Джерело ілюстрації: http://www.mutheland.livejournal.com

Але, незважаючи навіть на такі неприємні моменти ворожої пропаґанди, все одно, острів Бирючий вартує відвідати! Це приклад того, яким має бути справжній степ – не тільки з ковилою і типчаком, а й зі стадами сайгаків, тарпанів та інших великих копитних ссавців. Саме такими були українські степи до часу їх тотального освоєння у ХІХ і ХХ століттях.

Бирючий є оселищем для розмаїтого птаства. Джерело ілюстрації: http://www.discoverkherson.com.ua

Слід сказати, що до початку ХХ століття, острів Бирючий, хіба, оселищем для розмаїтого птаства – від лебедів і фламінґів до пеліканів і усіляких куликів. Активне заселення острова копитними розпочалось у 1928-му році, коли сюди завезли перших оленів, а згодом ланей, муфлонів, сайгаків і навіть лам та верблюдів. І уся ця звірина докорінно змінила Бирючий, перетворивши його, хоча не без людського втручання, на зразок доіндустріальних степів півдня України. Єдиною проблемою тут завше було безконтрольне розмноження поголів’я копитних, що загрожувало загибелі усієї екосистеми, тому тут за радянських часів здійснювався, як то тепер кажуть, активний менеджмент – тварин відловлювали і переправляли у мисливські господарства, а також у інші заповідники. Сьогодні, острів Бирючий перебуває під управлінням Азово-Сиваського національного природного парку, який здійснює тут наукову та природоохоронну діяльність.

Попередня стаття циклу 100 природних чудес України: #16 Джау-Тепе. Наступна стаття – #18 Реліктові кедрини Ґорґан.

Перелік: 100 природних чудес України.

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook, Google+, Вконтакті та Livejournal

admin Written by:

One Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + 5 =