ЖАХ ДЕВОНСЬКИХ МОРІВ

meaneurypterid.gif

Андрій М. Заморока

Наприкінці осені 2007 року двоє британських вчених – Симон Брейді та Марк Пошмен, з Брістольського університету повідомили світу про відкриття найбільшого за всю історію Землі членистоного. Цим членистоногим виявився гігантський ракоскорпіон, якого дослідники назвали Єкелоптерус рейнський (Jaekelopterus rhenaniae) на честь визначного німецького палеонтолога Отто Макса Йоганна Єкеля, тим паче, що знахідка була зроблена саме на території Німеччини…

 

Ще кілька років тому, Марк Пошмен знайшов цікаву скам’янілість в скелях поблизу західнонімецького містечка Прюм. На ідентифікацію та препарування скам’янілості, яка представляла собою лише одну хеліцеру (те що у скорпіонів називають “клешнею”), знадобилось кілька років і врешті-решт науковий світ дізнався про новий вид дивовижної тварини, яка жила 400-390 мільйонів років тому у Девонському періоді. Взагалі, науковцям, не аби як поталанило, адже тіла ракоскорпіонів були доволі м’якими з тонким шаром хітину, а от їхні хеліцери, які виконували функцію захоплення здобичі, мали міцний хітиновий скелет, тому власне й добре збереглись. Найскладнішою була оцінка справжніх розмірів Єкелоптерусу рейнського, адже у палеонтологів у руках була лише хеліцера довжиною 46 см. Задля справедливості, варто сказати, найбільші відкриті науковцями ракоскорпіони сягали лише 75-80 см. Науковці проаналізували десятки видів, з метою встановлення закономірностей співвідношення довжини хеліцер до довжини тіла і були вражені своїми розрахунками. Виявляється, що Єкелоптерус досягав 2,5 м! А це є найбільша з усіх відомих тварин, які належать до членистоногих.

Як не парадоксально, але гучне відкриття породило цілу низку запитань, і найголовніше з них це розміри. Проблема ось у чім: у всіх членистоногих наявний зовнішній скелет, кровоносна система дуже сильно редукована і кров просто “хлюпається” в порожнині тіла, а відсутність значної її циркуляції зумовлює проблеми із диханням. Дрібні членистоногі цієї проблеми не мають, оскільки об’єм їх тіла малий і кисень вільно потрапляє до всіх внутрішніх органів. З іншої сторони збільшення розмірів тіла тварин із зовнішнім скелетом призводить до того, що той скелет втрачає свою міцність. Саме тому розміри Єкелоптерусу є більш ніж дивовижними. З цього приводу існує багато міркувань. Дехто стверджує, що в Девонському періоді кисню в атмосфері було більше, а ніж зараз. Проте, це очевидно є неправдою, адже основними постачальниками кисню на той період були, хіба, лише водорості, а суходільні рослини тільки-тільки почали розвиватись і у більшості з них навіть не було ще листків, тому не доводиться говорити про їх якийсь значний внесок у хімізм атмосфери девонської Землі. Правда, уже в кам’яновугільному періоді, коли з’явились дощові тропічні ліси з папоротей та плаунів, вміст кисню в атмосфері справді був більшим за нинішній. Тут дискусію потрібно повертати в інше русло – до анатомії самих ракоскорпіонів. Найближчими їх родичами і сучасниками, п’ять видів яких дожили до нині, є мечохвости. У мечохвостів, а слід гадати, що й у ракоскорпіонів, дуже добре розвинена кровоносна система – вони мають довге трубкоподібне, ззаду сліпо замкнене, серце, передню аорту, короткі бічні артерії, великі дуже розгалужені поздовжні артерії, черевну артеріальну судину, яка з’єднана з передньою аортою. Гемолімфа (кров) у кінцевих ділянках судин виливається в міксоцель (змішана порожнина тіла), де надходить до зябер. Окрім того, у всіх хеліцерових, а сюди належать також павуки, скорпіони, кліщі та ін., властивий ще й справжній внутрішній скелет – ендостерніт, який представлений видовженою пластинкою з відростками в грудному відділі тіла. Схоже, що проблема розмірів Єкелоптерусу прояснюється, очевидно у цього виду, а може й у всіх ракоскорпіонів, була дуже добре розвинена, хоча й незамкнена, кровоносна система і внутрішній скелет. Саме останній перебрав на себе функцію підтримки органів при збільшенні розмірів тіла у Єкелоптерусу рейнського, що й дозволило йому досягти гігантських розмірів.

Причини такого збільшення ракоскорпіонів пов’язані із “гонкою озброєнь” – девонський період є періодом домінування риб. У цей час широко розповсюджуються і бурхливо еволюціонують акули та панцирні риби, які досягають величезних розмірів, наприклад Дунклеостей Террела, про якого Станіславівський Натураліст уже писав 07.08.2007. Риби постійно збільшувались у розмірах, нарощували “броню” – кістяні пластинки панцира, і таким хижакам як ракоскорпіони конкурувати з ними було дуже важко. Тому еволюція пішла трьома шляхами: перший – це вихід на сушу і перетворення на павуків, сольпуг і скорпіонів; другий – це зменшення розмірів і переходу до прихованого способу життя; третій – це значне збільшення розмірів і жвава конкуренція з рибами.

Невідомим залишається і життєвий цикл ракоскорпіонів. Дуже цікавим є те, що мечохвости, будучи суто водними тваринами, виходять на сушу для розмноження – вони відкладають яйця на пляжах у пісок. Можливо, й ракоскорпіони розмножувались так само. Це виглядає логічним ще й з тієї точки зору, що вони далі еволюціонували у сухопутних павукоподібних…

Як би там не було, але я переконаний, що в недалекому майбутньому нас чекають ще більш вражаючі і значущі відкриття з глибини мільйоноліть.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

3 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 + 1 =