ПАВУК-ДОВГОЖИТЕЛЬ

Глібовицька Наталя

 

Коли в 867 році війська Людовіка Німецького почали наступ на Італію, в горах Калабрії їх спіткала загадкова хвороба, яка вбивала одного солдата за іншим. Спершу вони божеволіли, тоді корчилися в конвульсіях, а потім наступала смерть. Жодні ліки і жодні лікарі не в силах запобігти недузі. Тоді вирішили, що винуватцями хвороби є павуки-тарантули, що кусають солдатів, а недугу назвали тарантизмом. Зрештою лікарі приписали хворим лікування… музикою. Музиканти весело грали на флейтах, а хворий, якщо він ще міг дихати, мусив вставати й танцювати. На думку лікарів, з хворого разом із потом мала виходити й отрута і він повинен одужати. Хвороба під назвою тарантизм вже давно відійшла в минуле, а веселий народний танок тарантела, живе й донині.  

Усім відомі павуки-тарантули (Lycosa), яких часом можна побачити в домашніх екзотаріумах, є одними з найбільш древніх на планеті. Перші відомі представники цього роду з’явились більше 360 мільйонів років тому, відбитки яких знайдені у відкладах кам’яновугільного періоду палеозойської ери. Серед цих павуків є справжні рекордсмени-довгожителі – самки тарантулів Афонопельм (Aphonopelma), які живуть до 30 років!

Ви можете придбати друкований журнал “Станіславівський натураліст”, клацнувши на цей лінк

Справжніх тарантулів можна зустріти тільки на півдні Європи, а свою назву вони отримали за іменем італійського міста Таранто. Найбільшим павуком фауни Криму й України є Тарантул південноруський (Lycosa singoriensis). Довжина його тіла досягає 35 мм. Живе тарантул у вертикальних норах глибиною до 60 см. Уночі вилазить для полювання за комахами. Укус тарантула по хворобливості нагадує жалення оси, викликає місцеве запалення, і дуже рідко загальне отруєння організму людини.

Тарантули – це великі, рухливі, волохаті павуки. Доросла самка має довжину 2-5 см і вагу 5-8 грамів. Самець значно менший. У павука коричневе тіло із жовтогарячими плямами на лапках і на черевці. Як і павуки деяких видів, вони не плетуть павутини. Натомість мешкають в глибоких норах недалеко від води. Тому їх найчастіше можна зустріти в долинах річок, озер та боліт, де волога земля. Взимку вони закриваються в своїх домівках, відгороджуючись валиком із трави, переплетеної павутиною, і сплять там до весни.

Тарантули вичікують своїх жертв, як тигри. Вони ховаються серед листя, сміття або в своїх норах. Коли поблизу з’являється яка-небудь комаха, вони доганяють її, кусають хеліцерами, вводячи отруту й екзоферменти, і затягують до себе в нору. Укус паралізує і вбиває комаху, а також перетравлює її внутрішній вміст. Тарантули не жують і не проковтують свою жертву, вони висмоктують частково перетравлений вміст, а тверді рештки викидає по віддаль від нори.

Тарантули дуже турботливі батьки, правда самець не бере участі у вихованні потомства, і взагалі, йому дуже щастить, якщо самка його не з’їсть після спарювання. А от самка, після відкладання яєць, закутує їх у шовковий кокон, які бережно охороняють у своїх норах, а йдучи кудись, беруть їх з собою. Коли на світ з’являються маленькі тарантули, то вони їздять на спині своєї матері впродовж кількох днів, а мати годує їх напівперетравленим вмістом своїх жертв.

Що ж треба робити, коли павук все ж таки вкусив? Існує один народний метод лікування, який, на перший погляд, видається доволі дивним – місце укусу треба змастити роздавленим тарантулом. Проте, якщо взяти до уваги, що кров самців тарантулів містить протиотруту – може таке лікування і має сенс. Але краще видавити ранку та змастити її йодом чи спиртом. Ще надійніше – звернутися до лікаря та отримати кваліфіковану медичну допомогу.

До честі тарантула, треба сказати, що, розуміючи міць своєї отрути, він демонстративно попереджає тих, хто його потурбував – стає на задні лапки, а передні – смугасті розставляє в боки. Зазвичай собаки та вівці, реагують на загрозу та йдуть геть. А туристам чи мешканцям районів, де зустрічаються ці павуки, можна порадити бути уважними! Тарантул ніколи не нападе першим. Він може вкусити, якщо, наприклад випадково на нього наступити.

Останнім часом із-за кордону в Україну потрапляє велика кількість екзотичних тварин. Серед них трапляються і павуки. Один з найцікавіших серед них – павук-птахоїд або тропічний тарантул. Саме його можна найчастіше побачити в домашніх тераріумах любителів незвичайного. Цей павук невибагливий, тож утримувати його нескладно, а дивитися на таке восьминоге диво досить цікаво. Але коли дикі тарантули мешкають десь на нейтральній території – в степах та ярах, то птахоїд – безпосередньо в людському житлі. Чи не загрожує таке сусідство господарю? Все залежить від того, які умови створені для птахоїда. Нині є достатньо інформації про те, як утримувати членистоногих. Тож, думаю, що в недбалого натураліста павук ризикує життям більше, ніж його господар. Але є один момент, коли загроза, як кажуть, обопільна або взаємна. Якщо птахоїда надто турбувати, він починає перебирати лапами по своїй щетині. Щетинки дуже гострі, вони легко ламаються, утворюючи над павуком хмару мікроскопічних “стріл”-ворсинок. Якщо нападник вдихне повітря, насичене зламаними щетинками, то дуже пошкодує, що роздратував павука. Така захисна поведінка членистоногого може викликати у людини алергію, а сам птахоїд трошки облисіє. Тож не варто турбувати зайвий раз свого «квартиранта» і не слід надто низько над ним нахилятися.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

One Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 28 = 35