Андрій М. ЗАМОРОКА
Уявіть собі квітку завбільшки метр у діаметрі і вагою 10 кілограм! Вважаєте, що таке неможливе?.. Так само гадали й учасники експедиції сера Томаса Стамфорда Бінґлі Рафлеза, коли один із місцевих провідників, з острова Суматра, їм розповідав про небачену рослину у непрохідних джунґлях. Зрештою, коли експедиція досліджувала внутрішні райони Суматри, провідник показав доктору Джозефу Арнольду свою дивовижну рослину.
Андрій М. ЗАМОРОКА
Туристичний сезон у розпалі, і тисячі відпочивальників, хто з наплічниками, а хто на курорти, тягнуться до зелених Карпат, аби посеред спекотного літа зануритись у прохолоду їх річок та смарагдове море смерекових та букових лісів. Для жителів рівнин і далеких східних меґаполісів тут усе незвичне – і природа, і традиції, і побут… У липні – серпні Карпати буяють цвітом, ягодами і грибами. Туристи часто їх збирають, варять і споживають, не завжди знаючи, чи не є вони отруйними. Ця стаття є бліц-екскурсом щодо найбільш небезпечних рослини Українських Карпат.
Андрій М. ЗАМОРОКА
Кетцалькоатль та Тескатлипока – одвічні супротивники – удвох створили землю і небо, ріки і моря, тварин і рослин, а на кінець людину. Кетцалькоатль вибрав кілька рослин, які зростали у горах, і приготував з них божественний напій – какахоатль, який п’янив розум і звільняв душу. Так оповідають письмена ацтеків. Великий і щедрий бог Кетцалькоатль подарував людям найдорожчий скарб – божественний плід…
Андрій М. ЗАМОРОКА
Коли у Станіславові старі австрійські бруківки пахнуть липовим медом, а повітря смакує солодко-густим нектаром, то значить, що прийшло літо. Млосні червневі дні стають особливо насиченими, як зацвітають липи, а у Станіславові їх, направду, багато. Недарма ж його називають “Містом в липах”… Я розповім Вам про таке звичне, і таке незвичайне дерево нашого міста.
Христина ВОЙТКІВ
Як солодко спиться вранці! У теплому ліжку додивляємося солодкі сни; з горням гарячого вранішнього напою та сонним поглядом доходимо до вікна… А там?… А там вона! Така чарівна і неповторна заглядає у вікно, пестить уже зовсім весняним вітром та чарує передчуттями. Вони виникають спонтанно, немовби той самий вітерець приносить їх на своїх крилах з далеких країв! Весна!… Якими б ще словами не намагався описати цю красу, та те, що коїться на душі – незбагненне. І не дивно. Це ж весна! І її провісники – первоцвіти…
В другій половині літа – на початку осені, в час, коли сонечко все швидше ховається за обрій, скорочуючи день, настає пора хризантем. Історія цієї квітки почалася на Сході ще 2000 років тому. Садові хризантеми шанувалися в Японії за їх красу і витривалість, символізуючи перемогу над силами зими. Хризантема стала національною квіткою Японії й до початку ХХ ст. була квіткою Японського імператора. Її іменем навіть назвали дев’ятий місяць року. Тут вірять, що квітка, зірвана в дев’ятий день цього місяця, має магічну силу і з неї можна приготувати чудовий засіб, що зберігає вічну молодість.
Христина ВОЙТКІВ
Завдяки гіпнозу орхідей, тропічні ліси видаються пишними і яскравими. Їх разюче барвиста зовнішність і нескінченне розмаїття форм впадає в око при першому знайомстві. Стираються спогади, притуплюються відчуття і загасають дзвінкі звучання тропіків у пам’яті, але яскраві барви орхідей залишаються. Забуваються темні стіни лісу, багно під ногами, укуси комах, а ти лише бачиш прекрасні, наче неземні квіти. Вони приковують до себе увагу мандрівника і створюють на серці якийсь тривожний стан.
Ірина БОДНАРУК
Горіх грецький, або, як його ще називають, волоський відомий людству кілька тисяч років років. Теофраст називав його перським, римські вчені Варрон і Плітій – грецьким. Його опис зустрічається у працях Ціцерона, Вергілія, Овідія, Діоскорида та інших. Жерці древнього Вавілону забороняли простолюдинам вживати горіхи в їжу, бо застерігались фізичного та розумового розвитку пригноблених народів. Горіх грецький в дослівному перекладі з латини означає кісточковий плід Юпітера царський. За римською міфологією Юпітер – верховний бог – цар неба, богів та людей. А якщо він вживався головним богом , то він і є “їжа богів”.
Христина ВОЙТКІВ
Колись перший червневий тиждень у нас називали русалчиним. З давніх-давен існувало повір’я, що саме в ці дні загадкові створіння (не насмілюся назвати їх казковими) – русалки – із білосніжних лілей стають „простоволосими дівами” і водять танки біля річок. А дівчата й хлопці не ходили тоді купатися поодинці – щоб русалки не залоскотали. Наймарновірніші носили при собі стебла полину і любистку – це повинно було відлякувати русалок. Особливо небезпечним вважався так званий „мавський великдень” – четвер русального тижня. У цей день дівчата і жінки не працювали, щоб не розгнівати русалок. А вже про те, щоб у річці бовтатися, не могло бути й мови. Коли ж котрась змушена була ступити у воду, то мала обов’язково спершу кинути туди трохи полину. Що ж то за казкові „лілеї”, як їх називали в народі, з точки зору науки?
Олена СЛОБОДЯН
Світанком із села вийшла процесія. Босі жінки, чоловіки і діти, зодягнені в білі одежі, з релігійними співами, прямують до дерева із вибудуваним біля нього помостом. Старший друїд у супроводі незайманих дівчат, під співи урочистих гімнів, сходить помостом на дерево і проголошує молитви. Двох білих волів принесено в жертву богам – тільки тепер золотим серпом можна відтяти гілку священної омели. Саме так давні Ґалли обожнювали омелу. Часи пройшли, а омела продовжує привертати нашу увагу. Що ми знаємо про цю незвичайну рослину?