
Журнал “Станіславівський натуралісТ” – перейти

Журнал “Станіславівський натуралісТ” – перейти
Ірена Москалюк
Саме так можна перефразувати вічне філософське питання про яйце і курку у нашому випадку, адже мова піде про розмноження динозаврів. Достовірно відомо, що динозаври розмножувались, як і птахи, безпосередніми предками яких вони є, за допомогою яєць. І, на кшталт, птахів, динозаври висиджували й доглядали за своїм потомством, чи то окремими парами, чи то величезними гніздовими колоніями.
Андрій Глов’як та Ігор Юркевич
Праця палеонтологів, в розумінні багатьох людей, є романтичною і навіть овіяною містикою. Їх уявляють людьми, які живуть у світі, яким він був мільйони років тому, людьми, що бачать речі непомітні і непідвладні іншим, людьми, що володіють самим часом. Проте їх справа далеко не є простою, а часом і дуже важкою: годинами навпочіпки під палючим сонцем, кропітке перебирання породи у пошуках скам’янілості, роки роботи з очистки та опису знахідок в лабораторії. Але яке щастя проходитись повз врочисті вітрини музею і дивитись на юрби людей, що в захопленні розглядають твою роботу…
Андрій Глов’як та Ігор Юркевич
Був час, коли на Землі панували риби, цей час називають девонським періодом. Моря, озера і ріки девонського періоду населяли різноманітні риби, які далеко не були схожими на сучасних карасів і товстолобиків. Тут мешкали кистепері, дводишні, ганоїдні риби. У морях домінували риби з твердим шкіряним скелетом, з панцирними щитками, шкірними зубами. У відкладеннях великих внутрішніх морів девонського періоду знаходять представників досить крупних панцирних риб. Ці риби мешкали у воді, іноді ходили по дну за допомогою гострих плавникових шпильок. Окремі панцирні риби були дуже великими, одними з таких були представники Диніхтісових риб.

Дмитро БАЖАНСЬКИЙ
Всім нам відомі динозаври. їхні маленькі ґумові зображення забавляли нас в дитинстві, а їхній злегка модернізований брат Ґодзила утішав нас своїм ревом і вогненним диханням на екранах телевізорів. У чому ж секрет популярності цих “жахливих ящерів”, які не сходять зі сторінок книг і екранів телевізорів сьогодні і швидше за все не покинуть нас і завтра. Напевно всі зі мною погодяться, що найголовнішою причиною популярності динозаврів є їхні розміри. Чи зацікавили б нас динозаври розміром з нашу ящірку прудку? Напевно, що такий “палеонтологічний бренд” не отримав би належної популярності.

Більше століття тому, американський палеонтолог Отніел Марш вперше дослідив новий скелет гігантського динозавра, із здивуванням констатував: “Дуже малі розміри черепа і мозку свідчать про те, що ця рептилія була дурною і повільною твариною”. Висловлена ним думка вкорінилася на довгі десятиліття, і продовжує жити ще й сьогодні, навіть слово “динозавр” стало синонімом архаїчності і тупості. Але насправді така оцінка не справедлива, адже більшість динозаврів були надзвичайно рухливими і комунікабельними істотами, як на кшталт, невеликих м’ясоїдів чи качкодзьобих динозаврів.
Ірена Москалюк
На основі викопних даних та припущень науковцями-палеонтологами було складено, так званий, фоторобот на динозавра. Вони наростили м’язи на скелеті – це було зовсім не складно, бо на кістках залишаються сліди у вигляді виїмок в місцях прикріплення м’язів, одягли їх у шкіру, дали їм очі, створили навіть віртуальні моделі, які бігають, крутять головами й розмахують хвостами. Але, незважаючи на всі зусилля, залишається так і нез’ясовано якого кольору вони були, яка у них була шкіра? Ці питання залишаються актуальними і зараз.
Наталія ПЕРХУЛИН
Близько ста років тому Томас Гекслі назвав птахів “піднятими в небо плазунами”. З еволюційної точки зору, вважають, одною із важливих груп мезозойських плазунів були текодонти. Вони були невеликими хижаками тріасового періоду, що дали початок найрізноманітнішим групам: крокодилам і динозаврам, і нарешті, птахам. Найдавніша із відомих викопних птиць жила в пізньому юрському періоді, близько 150 мільйонів років тому, і хоча, безсумнівну, існували і ранні птахи, або праптахи саме їй судилося зіграти роль важливу за значенням. Її залишки знайдені у верхньоюрських сланцях Золенґофену в Баварії у 1961 р., і вона скоріше всього, була б віднесена до плазунів, якщо б не ясні відбитки пір’я. Викопана птиця отримала назву «археоптерикс», що в перекладі з грецькою означає «древнє крило».

У своїй книзі “Парк юрського періоду”, відомий американський письменник Майкл Крайтон, якось несвідомо чи може навмисне оспівав, повернувши із небуття, таких древніх істот, що людям і не снилося. Він оживив, хоча й на сторінках роману, динозаврів, тим самим спричинивши небачену до того “динозавроманію”. Ці істоти, вимирання яких дало можливість народитись Homo sapiens, якось так органічно влились у наше життя: від маленьких сувенірчиків до героїв серіалів та модернових блокбастерів, що уже більшість з нас й не уявляє свого життя без цих істот. Але хто ж вони, ці загадкові і незбагненні тварини?