Андрій М. ЗАМОРОКА
Лік кількості новоописаних у 2010 році видів рогатих динозаврів іде на півтора десятка. Вперше вченим вдалось знайти залишки цератопсів (Айкацератопс Козьмая (Ajkaceratops kozmai Ősi, Butler et Weishampel, 2010) із Європи (Угорщина), хоча досі вважалось, що вони були поширені лише у Північній Америці та Азії. Цілу низку нових видів було описано із території сучасних Мексики, США та Канади, а також Китаю та Кореї.
Андрій М. ЗАМОРОКА
Усім з дитинства відомі довгошиї динозаври, на кшталт, Диплодока. Саме вони і приналежні до Ящероногоподібних (Sauropodomorpha von Huene, 1932), які, окрім велетенських “довгошиїв”, об’єднують також древніших двоногих або частково двоногих динозаврів. Мабуть я не заглблюватимусь у наукові дебри – хто, від кого і як відрізняється, а лише пропоную почитати, що вчені накопали за минулий рік і як оте “що” виглядало.
Андрій М. ЗАМОРОКА
Тероподи – це динозаври, які об’єднують надзвичайно різних за поведінкою та виглядом тварин. За декотрими сучасними систематиками до тероподів також відносять і птахів, адже останні утворюють просторово-часовий континуум зі своїми вимерлими предками. На цю тему м ще обов’язково подискутуємо, хоча уже можу запропонувати почитати матеріали про походження птахів. А стаття, що презентується Вашій увазі, розглядає лише викопних динозаврів…
Андрій М. ЗАМОРОКА
Для палеонтологів, котрі вивчають динозаврів, 2010 рік був, направду, вдалим – вчені описали понад шість десятків видів з усіх частин світу, поповнивши наші знання про них. “Станіславівський натураліст” пропонує цикл ознайомчих статей про відкриття у цій галузі біології, які розпочинаємо загальними науковими тенденціями і досягненнями.
Андрій М. ЗАМОРОКА
У 1856 році робітники, котрі добували вапняк у долині Неандерталь, поблизу Дюзельдорфа, що у Німеччині, відкопали кістки якоїсь істоти. Хтось із них припустив, що кістяк належить давньому ведмедеві, то ж, довго не гадаючи, вони віддали їх місцевому натуралісту-аматору Йогану Карлу Фуглроту. Той, у свою чергу, показав знахідки анатому Герману Шафтгавзену. Шафтгавзен одразу упізнав людський скелет, однак, давність знахідки та деякі розбіжності у тілобудові із сучасною людиною дали підстави описати його у 1857-му році як вимерлу – найдавнішу расу Людини розумної.
Андрій М. ЗАМОРОКА
Не минуло й місяця після з’яви і шкандального відкликання законопроекту № 7288, який передбачав ведення мисливства у біосферних заповідниках, як 1-го грудня 2010 року той таки ж законопроект лише під номером 7421 знову надійшов до Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. От лише від імені інших депутатів…
Андрій М. ЗАМОРОКА
В уяві кожного морська зірка асоціюється із відпочинком на морі та “класичними” червоними зірками зі шкільних книжок чи туристичної реклами. Одначе, ці істоти настільки різноманітні, і як правило, далекі від “правильної” п’ятикутної форми, а частіше взагалі багатопроменеві… Морські зірки блакитні (Linckia Nardo, 1834) приналежні до когорти саме таких незвичних зірок…
Андрій М. ЗАМОРОКА
Нинішня влада, до болю, нагадує мародерську навалу комунарів 1939-го у Галичину, коли Сталін і Гітлер ділили Європу, аналогічно нищачи заповідники та усі надбання нації. Такого нахабства собі не дозволяла інша кривава напасть – фашистська окупація… Попри усі свої злочини, фашисти відновили заповідник у Чорногорі, зліквідований совєтами… Це лише увертюра до опери під назвою “Знищити заповідник “Розточчя”.
Андрій ГЛОВ’ЯК та Ігор ЮРКЕВИЧ
Ідея написання про плодову мушку Дрозофілу (Drosophila Fallén, 1823) з’явилась у нас у зв’язку із тривалою роботою пов’язаною із фізіологією старіння цієї комахи. Вчені всього світу кристально вивчають Дрозофіл, не в тому розумінні, що їх так цікавлять комахи, а тому, що результати досліджень можна перенести на нас – людей. Мабуть, жодна жива істота не дала людству стільки відкриттів, як маленька плодова мушка Дрозофіла – вона змінила світ.
Андрій М. ЗАМОРОКА
З-поміж усіх звірів, що подались у морські води, кити єдині, хто цілковито розірвали будь-які зв’язки із суходолом. Втрапивши на мілину чи викинувшись на беріг, вони гинуть від перегріву та ваги власного тіла. Їхня ніжна шкіра висихає на сонці й вкривається рубцями від опіків… З іншої сторони, кити, пірнувши під воду, змушені невдовзі виринути аби, як й інші ссавці, вдихнути повітря. Зона життя китів – це лише невеликий прошарок морських вод на межі з атмосферою.