Андрій М. ЗАМОРОКА
На початку листопада 2013-го, мене надзвичайно обурило трактування результатів дослідження, яке, незадовго перед тим, було опубліковане групою науковців з Університету Колорадо. Власне, я мав низку критичних арґументів, які, практично, нівелювали їх твердження стосовно зв’язку між спричиненим людиною глобальним потеплінням, таненням льодовиків і знайденим підльодовиковим мохом… Свою незгоду тоді вибудував на невеликому дослідженні канадійських вчених, які виявили факт реґенерації підльодовикових мохів віком близько 400 років. Арґумент, звичайно, був вагомий, однак не абсолютний, бо мова у колорадських дослідників велась про десятки тисяч років, а мох, який би ожив бодай через тисячу років, був невідомим… Але, яка вдача (!), кілька тижнів тому, у журналі “Сучасна Біологія” (“Current Biology”) опубліковано статтю про оживання мохів, які пролежали замороженими під льодовиком близько 1500 років! Тож пропоную короткий огляд цього дослідження.
