Author: admin

Серпень 8, 2007

Глібовицька Наталя

 

Коли в 867 році війська Людовіка Німецького почали наступ на Італію, в горах Калабрії їх спіткала загадкова хвороба, яка вбивала одного солдата за іншим. Спершу вони божеволіли, тоді корчилися в конвульсіях, а потім наступала смерть. Жодні ліки і жодні лікарі не в силах запобігти недузі. Тоді вирішили, що винуватцями хвороби є павуки-тарантули, що кусають солдатів, а недугу назвали тарантизмом. Зрештою лікарі приписали хворим лікування… музикою. Музиканти весело грали на флейтах, а хворий, якщо він ще міг дихати, мусив вставати й танцювати. На думку лікарів, з хворого разом із потом мала виходити й отрута і він повинен одужати. Хвороба під назвою тарантизм вже давно відійшла в минуле, а веселий народний танок тарантела, живе й донині.  

Серпень 7, 2007

showpic.jpg

Андрій М. Заморока

  В останні роки на вулицях наших міст впадає в око те, що уже в липні каштани всихають і з них опадає листя. В народі подейкують, що то радіація, а одна обласна санепідемстанція навіть заявила про масове захворювання каштанів на іржасту росу. Проте, як завжди чутки мають надуманий характер і зовсім необґрунтований… Станіславівський Натураліст разом зі Студентським Науковим Ентомологічним Товариством “Тенакс-17” спробували розібратися у ситуації.

Серпень 7, 2007

dunkleosteus_skull.jpg

Андрій Глов’як та Ігор Юркевич

   Був час, коли на Землі панували риби, цей час називають девонським періодом. Моря, озера і ріки девонського періоду населяли різноманітні риби, які далеко не були схожими на сучасних карасів і товстолобиків. Тут мешкали кистепері, дводишні, ганоїдні риби. У морях домінували риби з твердим шкіряним скелетом, з панцирними щитками, шкірними зубами. У відкладеннях великих внутрішніх морів девонського періоду знаходять представників досить крупних панцирних риб. Ці риби мешкали у воді, іноді ходили по дну за допомогою гострих плавникових шпильок. Окремі панцирні риби були дуже великими, одними з таких були представники Диніхтісових риб.  

Серпень 7, 2007

Аллозавр

 

 Дмитро БАЖАНСЬКИЙ 

Всім нам відомі динозаври. їхні маленькі ґумові зображення забавляли нас в дитинстві, а їхній злегка модернізований брат Ґодзила утішав нас своїм ревом і вогненним диханням на екранах телевізорів. У чому ж секрет популярності цих “жахливих ящерів”, які не сходять зі сторінок книг і екранів телевізорів сьогодні і швидше за все не покинуть нас і завтра. Напевно всі зі мною погодяться, що найголовнішою причиною популярності динозаврів є їхні розміри. Чи зацікавили б нас динозаври розміром з нашу ящірку прудку? Напевно, що такий “палеонтологічний бренд” не отримав би належної популярності.

Серпень 7, 2007

Гесперозавр Мійоші (Hesperosaurus mjosi)

Ірена МОСКАЛЮК 

Більше століття тому, американський палеонтолог Отніел Марш вперше дослідив новий скелет гігантського динозавра, із здивуванням констатував: “Дуже малі розміри черепа і мозку свідчать про те, що ця рептилія була дурною і повільною твариною”. Висловлена ним думка вкорінилася на довгі десятиліття, і продовжує жити ще й сьогодні, навіть слово “динозавр” стало синонімом архаїчності і тупості. Але насправді така оцінка не справедлива, адже більшість динозаврів були надзвичайно рухливими і комунікабельними істотами, як на кшталт, невеликих м’ясоїдів чи качкодзьобих динозаврів.

Журнал Станіславівський натуралісТ

Червень 25, 2007
Вусач-Розалія альпійська

Андрій М. ЗАМОРОКА

Вусач альпійський (Rosalia alpina Linnaeus, 1758) – рідкісний вид жуків-вусачів (Cerambycidae), який занесений до Червоної книги України і потребує охорони. В Івано-Франківській області цей вид є надзвичайно рідкісним і відмічався лише в околицях двох населених пунктів: м. Яремчі та с. Пасічна (Надвірнянський район).

Журнал Станіславівський натуралісТ

Червень 22, 2007
Паратріакіс тупоносий (Paratriakis curtirostris)
Паратріакіс тупоносий (Paratriakis curtirostris)

 Андрій ГЛОВ’ ЯК та Ігор ЮРКЕВИЧ

Коли хтось говорить слово “акула”, мимоволі виникає думка про страшного морського вбивцю, персонажа численних романів і фільмів жахів. І мало хто, напевно, замислюється: а звідки вони, “страшні людоїди”, з’явилися на Землі? Не могли ж вони з’явитись нізвідки? Учені вирішили розібратися в цьому питанні. Проводячи розкопки у всіх куточках світу, від Арктики до Антарктики, копіткі дослідники почали заповнювати книги про походження акул хитромудрими іменами – кладоселахія, томіобатіс, бандрінга, скапанорінхус. Пізнаючи походження акул, люди, можливо, зможуть таки знайти з ними спільну мову.

Журнал Станіславівський натуралісТ

Червень 22, 2007

karakurt.jpgkarakurt_samka1.jpg

 Наталя Глібовицька

З давніх-давен люди ставилися до цих членистоногих з острахом і тому недивно, що існує багато легенд, повір’їв та просто відвертих нісенітниць, пов’язаних з павуками. Так. у деяких місцевостях вважаться, що укус каракурта – це кара людині долею за скоєні гріхи. Тому думають, що хвороба від укусу каракуртом особлива і лікувати людину потрібно обов’язково з молитвами. Інше повір’я стверджує, що душі всіх скривджених людей після смерті переселяються в павука – каракурта для того, щоб помститися людям за завдані страждання.

Червень 21, 2007

Мар'ян Алоїз Ломницький

 Андрій М. ЗАМОРОКА

Життя – це короткий шлях із небуття до небуття. Як пройти цим шляхом і як скористатися з того відтинку часу, аби залишити помітний слід для наступних поколінь? Кажуть, що один в полі не воїн, що одна людина нічого не здатна вдіяти в байдужому людському світі, але ми, часом, помиляємось. На підтвердження цієї думки Станіславівський Натураліст розпочинає цикл “Одна людина”. Хочеться розповісти про видатних науковців сучасності й минулого, які своїм життям спростували цю вкорінену народну “мудрість”.

Червень 21, 2007

triceratops.JPG

 Ірена Москалюк

На основі викопних даних та припущень науковцями-палеонтологами було складено, так званий, фоторобот на динозавра. Вони наростили м’язи на скелеті – це було зовсім не складно, бо на кістках залишаються сліди у вигляді виїмок в місцях прикріплення м’язів, одягли їх у шкіру, дали їм очі, створили навіть віртуальні моделі, які бігають, крутять головами й розмахують хвостами. Але, незважаючи на всі зусилля, залишається так і нез’ясовано якого кольору вони були, яка у них була шкіра? Ці питання залишаються актуальними і зараз.