Author: admin

Травень 23, 2007
г. Довбушанка (1754 м над морем). Світлина Руслана Жирака
г. Довбушанка (1754 м над морем). Світлина Руслана Жирака

Андрій М. Заморока

Дорога плавно звивалась у підніжжі гір – понад бурхливими і зимними водами Зубрівки. Нам вслід бігли старезні ялиці і молоді смерічки, густі зарості папоротей та кремени, і весь світ наповнювався соковитими кольорами різнотрав’я. Довкола вирувало життя у його первозданному вигляді, нічим не потривожене і ніким не порушене.

Ще якась мить, і по чотирьох годинах неспішного сходження, ми досягли омріяної вершини – 1754 м над морем. Вітер тріпав скуйовджене волосся, а серце виривалося з грудей, й здавалося, що в тебе виросли крила ейфорії, і на радощах та піднесенні хотілося літати… Летіти високо, під хмарами, з вершини на вершину, тішачись неймовірною мальовничістю гірських хребтів.

 

Ще з вечора я налаштував свій мобільний телефон на сьому ранку, й піднявся з першим сигналом алярму – сьогодні ми йдемо на Довбушанку. Вранішнє сонце щедро заливало галявини і ще сонні смереки, виблискували і вигравали у міріадах крапель роси. Ватра заповзято облизувала казанок, а ліниві сьорбки кави швидко налаштовували на похід. Нарешті, зібравшись наш маленький загін вирушив у путь на підкорення найвищої вершини південних Ґорґан

 

Дорога плавно звивалась у підніжжі гір – понад бурхливими і зимними водами Зубрівки. Нам вслід бігли старезні ялиці і молоді смерічки, густі зарості папоротей та кремени, і весь світ наповнювався соковитими кольорами різнотрав’я. Довкола вирувало життя у його первозданному вигляді, нічим не потривожене і ніким не порушене. З крутосхилів збігали дрібні струмочки і потічки, гублячись в камінних руслах і височезних травах.

 

Ліс, на правому березі, змінився на розсипи каменів, які ознаменували початок хребта і нашого підйому. Вологі від роси і вчорашнього дощу, лишайники вкривали камені, усі можливі щілини й простори. Вони переливались всіма барвами веселки. Камені знову змінились лісом, а він знову каменями. З-за хребта, що навпроти, визирнула вершина Малого Ґорґану у всій своїй суворій красі. Поволі, переступаючи з каменю на камінь, ми підіймалися все вище і вище. Зрештою схил став вологішим і нам відкрився безмежний жовтий камінний океан з далекою вершиною попереду. Тепер іти було куди легше – хребет переходив у неглибоку сідловину, а далі нас очікував незначний підйом уже на саму вершину.

 

Ми стояли на краю хребта, а під нами, з півночі, відкривались два гігантські кари – мовчазні свідки давнього зледеніння. Льодовик, який сковував Довбушанку тисячі років тому, під власною вагою сповзав по схилу, тягнучи за собою камені і цілі скелі. Він, наче ножем, відкраював частини хребта і скидав їх у безодню. Кінець льодовикового періоду ознаменував танення вічних снігів, а світу відкрились оголені скелі…

 

Раптово над хребтом Малого Ґорґану розігралась гроза. Блискавиці раз-по-раз били у вершину і віддавали глухим відлунням грому. Хоча над нами й світило сонце, але ми стривожились і поспішно розпочали спуск. Вирішено було спускатись через урочище Новобудови, проте, що від тих новобудов уже й сліду не залишилось, відомо усім, але назва закріпилась. Поволі, дуже обережно, ми траверсували схил, по сипучих ґрехотах – вони були, наче живі, сунулись і гуркотіли в прірву з глухим гулом, а в повітрі завис стійкий запах викришеного вогню з кременю. Спустившись до заростей гірської сосни, ми ще кілька хвилин борсались у хитросплетіннях її стовбурів, аж поки не досягли лісу. Старезні смереки пралісу росли напрочуд далеко одна від іншої, створюючи неймовірно світлий ліс, який змінила гірська лука. Попід смереками буяли трави, – майже, в коліно осоки чергувались з височезними заростями щавлю, а на галявинах, наче свічки, підіймались чемериці Лобеля. Білими плямами вкраплювався жовтець платанолистий, жовтими мазками доронікум австрійський, арніка гірська, дзвоники, козельці, зміячка, одним словом довкола буяло різнотрав’я, розпарене полуденішнім сонцем.

 

Здалеку, десь з-за пагорба, долинув гуркіт грому, небом попливли хмари, а там, де в небо впираються Братківська та Чорна Клива, шуміла гроза – блискавиці протинали темну масу хмар і було чути приглушену луну грому. Наша стежина зміїлась між смереками, утікала до низу і знову збігала на хребет. Довкола у сонячному промінні, неосяжним різнобарв’ям цвіли полонини. Легкі серпантини, духмяні трави, запах живиці і велич Ґорґан сплелися з передчуттям близької грози…

 

Тихий липневий вечір всіяв небо міріадами зірок, гаряча ватра сипала у височінь цілі снопи іскор й весело потріскувала…

Травень 23, 2007
Турун Гампея з околиць містечка Виноградів, Закарпатська область, Україна (фото Руслана Паніна)
Турун Гампея з околиць містечка Виноградів, Закарпатська область, Україна (фото Руслана Паніна)

Володмир ПУШКАР і Андрій М. ЗАМОРОКА

Ще з часів описання Туруна Гампея, у 1846 році, довкола нього виникло стільки різних ентомологічних міфів, легенд, плутанини, що не один досвідчений ентомолог з європейським іменем наламав списів. Carabus (Morphocarabus) hampei Küster 1846 – це ендемік східної частини Карпатської дуги, поширений на північному сході Угорщини, північному заході Румунії та заході України. Східна межа ареалу цього виду проходить по головному вододілі Українських Карпат.

Журнал Станіславівський натуралісТ

Травень 23, 2007

extinct.JPG
Андрій М. ЗАМОРОКА

За оцінками науковців, на Землі проживає близько десяти мільйонів видів, тоді як на нинішній день біологам відомо лише два мільйони. Темпи вимирання, в глобальному масштабі, складають більш, ніж 30 тисяч видів щороку і спостерігається тенденція до зростання цієї загрозливої цифри. Більше сімдесяти відсотків науковців вважають, що в найближчі 30 років з лиця нашої з вами планети зникне п’ята частина всіх живих організмів, а близько третини біологів беруться стверджувати, що за цей час зникне не менше половини всіх існуючих видів.

Квітень 19, 2007

bombus.JPG

Руслан М. Жирак

Bombus pomorum Pamzer, 1805 або Джміль яскравий – вид занесений до Червоної книги України (ІІ категорія). Територія поширення Джмеля яскравого є дуже великою – він заселяє всю Європу, Південний Урал, Туреччину, але повсюдно цей вид зникає через зменшення придатних для гніздування місць. Це спричинено розорюванням цілинних земель, випасом худоби, рекреацією та глобальним потеплінням.

Квітень 18, 2007

sinisauro.JPG

Наталія ПЕРХУЛИН

 

Близько ста років тому Томас Гекслі назвав птахів “піднятими в небо плазунами”. З еволюційної точки зору, вважають, одною із важливих груп мезозойських плазунів були текодонти. Вони були невеликими хижаками тріасового періоду, що дали початок найрізноманітнішим групам: крокодилам і динозаврам, і нарешті, птахам. Найдавніша із відомих викопних птиць жила в пізньому юрському періоді, близько 150 мільйонів років тому, і хоча, безсумнівну, існували і ранні птахи, або праптахи саме їй судилося зіграти роль важливу за значенням. Її залишки знайдені у верхньоюрських сланцях Золенґофену в Баварії у 1961 р., і вона скоріше всього, була б віднесена до плазунів, якщо б не ясні відбитки пір’я. Викопана птиця отримала назву «археоптерикс», що в перекладі з грецькою означає «древнє крило».

Квітень 17, 2007
dino.jpg
Королівський тиранозавр

 

Ірена Москалюк

У своїй книзі “Парк юрського періоду”, відомий американський письменник Майкл Крайтон, якось несвідомо чи може навмисне оспівав, повернувши із небуття, таких древніх істот, що людям і не снилося. Він оживив, хоча й на сторінках роману, динозаврів, тим самим спричинивши небачену до того “динозавроманію”. Ці істоти, вимирання яких дало можливість народитись Homo sapiens, якось так органічно влились у наше життя: від маленьких сувенірчиків до героїв серіалів та модернових блокбастерів, що уже більшість з нас й не уявляє свого життя без цих істот. Але хто ж вони, ці загадкові і незбагненні тварини?

Квітень 17, 2007
Ппіймана Латимерія
Впіймана Латимерія

Ігор ЮРКЕВИЧ та Андрій ГЛОВ’ЯК

До 1997 року районом розповсюдження целакантів вважався тільки південний захід Індійського океану (з центром на Коморських островах), але після відкриття другого виду (Latimeria menadoensis) ряд Целакантоподібні отримав розірваний ареал з відстанню між частинами приблизно 10 000 кілометрів. Зразок, що був виловлений біля устя річки Халумна в 1938 р. був пізніше визначений як занос із коморської популяції, з району островів Гран Коморо або Анжуан. Вилови в районі Малінді (Кенія) та знаходження сталої популяції в бухті Содвана (ПАР) розширили карту розповсюдження виду коморський целакант вздовж східноафриканскього узбережжя.

Квітень 17, 2007

Ситний збігає десятками великих і малих каскадів
Ситний збігає десятками великих і малих каскадів (світлина Андрія М. Замороки)

Андрій М. ЗАМОРОКА

Про ріку, яка збігає з гір і губиться десь у земних надрах, а потім виринає в низах, вперше я почув від одного з викладачів, ще як навчався в університеті. Все ніяк не вистачало часу щоб з’їздити в цей дикий край. Нарешті, зібравши когорту знайомих, – затятих туристів, ми подались в мандри. Маршрут з Яремчі через перевал Пересліп, вниз по Зелениці до місця впадіння в неї потоку Ситного, а відтак повільний підйом по ньому – нічим екстраординарним не відзначається, проте займає цілий день, – майже, двадцять кілометрів. За мету собі поставили пройти по дну ущелини у верхів’ях Ситного й за одне піднятись на вершину Поленської.

Квітень 13, 2007

Наталя Глібовицька

За стародавньою грецькою легендою, Арахну, дочку красильника пурпуром Ідмана, Атена Паллада навчила мистецтва ткати тонкі візерункові тканини. Незабаром Арахна так удосконалила ткацьку справу, що викликала богиню на змагання. Після чого розгнівана Атена перетворила Арахну в павука. Ось так давня легенда розповідає про з’яву павуків. Звичайно, красивий міф про створінь, які наганяють ляку на дуже багатьох людей, до певної міри облагороджує павуків та їх походження.

 

Березень 7, 2007
Турун Фабра український (Carabus fabricii ucrainicus Lazorko, 1951). Джерело: Руслан Панін
Турун Фабра український (Carabus fabricii ucrainicus Lazorko, 1951). Джерело: Руслан Панін

Андрій М. ЗАМОРОКА

Турун Фабра український – реліктовий вид льодовикового періоду, який зберігся у високогірних районах Карпат та Західних Альп. У зв’язку з диз’юнктивністю ареалу, утворює численні підвиди і форми. Ендемічний підвид Carabus (Platycarabus) fabricii ucrainicus Lazorko, 1951 або Турун (Плоскотурун) Фабра Український поширений виключно у гірському масиві Ґорґани на території Івано-Франківської області.