Станіславівський Натураліст Posts

Червень 22, 2007

karakurt.jpgkarakurt_samka1.jpg

 Наталя Глібовицька

З давніх-давен люди ставилися до цих членистоногих з острахом і тому недивно, що існує багато легенд, повір’їв та просто відвертих нісенітниць, пов’язаних з павуками. Так. у деяких місцевостях вважаться, що укус каракурта – це кара людині долею за скоєні гріхи. Тому думають, що хвороба від укусу каракуртом особлива і лікувати людину потрібно обов’язково з молитвами. Інше повір’я стверджує, що душі всіх скривджених людей після смерті переселяються в павука – каракурта для того, щоб помститися людям за завдані страждання.

Червень 21, 2007

Мар'ян Алоїз Ломницький

 Андрій М. ЗАМОРОКА

Життя – це короткий шлях із небуття до небуття. Як пройти цим шляхом і як скористатися з того відтинку часу, аби залишити помітний слід для наступних поколінь? Кажуть, що один в полі не воїн, що одна людина нічого не здатна вдіяти в байдужому людському світі, але ми, часом, помиляємось. На підтвердження цієї думки Станіславівський Натураліст розпочинає цикл “Одна людина”. Хочеться розповісти про видатних науковців сучасності й минулого, які своїм життям спростували цю вкорінену народну “мудрість”.

Червень 21, 2007

triceratops.JPG

 Ірена Москалюк

На основі викопних даних та припущень науковцями-палеонтологами було складено, так званий, фоторобот на динозавра. Вони наростили м’язи на скелеті – це було зовсім не складно, бо на кістках залишаються сліди у вигляді виїмок в місцях прикріплення м’язів, одягли їх у шкіру, дали їм очі, створили навіть віртуальні моделі, які бігають, крутять головами й розмахують хвостами. Але, незважаючи на всі зусилля, залишається так і нез’ясовано якого кольору вони були, яка у них була шкіра? Ці питання залишаються актуальними і зараз.

Травень 24, 2007
Пігментація зумовлена меланіном
Меланін - пігмент шкіри, очей, волосся... Він відповідає також й за засмагу. Джерело ілюстрації: Марта Чорна

Марта ЧОРНА

Меланін – пігмент, що надає нашій шкірі красивого бронзуватого кольору засмаги, має не лише естетичну, а й дуже важливу фізіологічну функцію. Інтенсифікація утворення меланіну в шкірі відбуваєтся за дії ульрафіолетового опромінення, що зумовлює і засмагу, і появу ластовиння тощо. Він відіграє світлозахисну функцію, особливо за шкідливого впливу надлишку жорстких ультрафіолетових променів, які, ушкоджуючи ДНК клітин шкіри, і ствовюють передумови для розвитку раку шкіри.

Травень 23, 2007

araneusdiadematus0001.jpg

Наталія Глібовицька

Шовк павуків – незвичайний матеріал. Одна з його особливостей – величезна міцність. Нитка товщиною з олівець здатна зупинити літак, що летить на повній швидкості. У павука є кілька залоз, розташованих у черевці, які виробляють павутинний шовк. Кожна залоза виробляє шовк для особливої мети. Відомі сім різних залоз. Але різні види павуків володіють тільки декількома із цих залоз, а не всіма відразу.

Травень 23, 2007
г. Довбушанка (1754 м над морем). Світлина Руслана Жирака
г. Довбушанка (1754 м над морем). Світлина Руслана Жирака

Андрій М. Заморока

Дорога плавно звивалась у підніжжі гір – понад бурхливими і зимними водами Зубрівки. Нам вслід бігли старезні ялиці і молоді смерічки, густі зарості папоротей та кремени, і весь світ наповнювався соковитими кольорами різнотрав’я. Довкола вирувало життя у його первозданному вигляді, нічим не потривожене і ніким не порушене.

Ще якась мить, і по чотирьох годинах неспішного сходження, ми досягли омріяної вершини – 1754 м над морем. Вітер тріпав скуйовджене волосся, а серце виривалося з грудей, й здавалося, що в тебе виросли крила ейфорії, і на радощах та піднесенні хотілося літати… Летіти високо, під хмарами, з вершини на вершину, тішачись неймовірною мальовничістю гірських хребтів.

 

Ще з вечора я налаштував свій мобільний телефон на сьому ранку, й піднявся з першим сигналом алярму – сьогодні ми йдемо на Довбушанку. Вранішнє сонце щедро заливало галявини і ще сонні смереки, виблискували і вигравали у міріадах крапель роси. Ватра заповзято облизувала казанок, а ліниві сьорбки кави швидко налаштовували на похід. Нарешті, зібравшись наш маленький загін вирушив у путь на підкорення найвищої вершини південних Ґорґан

 

Дорога плавно звивалась у підніжжі гір – понад бурхливими і зимними водами Зубрівки. Нам вслід бігли старезні ялиці і молоді смерічки, густі зарості папоротей та кремени, і весь світ наповнювався соковитими кольорами різнотрав’я. Довкола вирувало життя у його первозданному вигляді, нічим не потривожене і ніким не порушене. З крутосхилів збігали дрібні струмочки і потічки, гублячись в камінних руслах і височезних травах.

 

Ліс, на правому березі, змінився на розсипи каменів, які ознаменували початок хребта і нашого підйому. Вологі від роси і вчорашнього дощу, лишайники вкривали камені, усі можливі щілини й простори. Вони переливались всіма барвами веселки. Камені знову змінились лісом, а він знову каменями. З-за хребта, що навпроти, визирнула вершина Малого Ґорґану у всій своїй суворій красі. Поволі, переступаючи з каменю на камінь, ми підіймалися все вище і вище. Зрештою схил став вологішим і нам відкрився безмежний жовтий камінний океан з далекою вершиною попереду. Тепер іти було куди легше – хребет переходив у неглибоку сідловину, а далі нас очікував незначний підйом уже на саму вершину.

 

Ми стояли на краю хребта, а під нами, з півночі, відкривались два гігантські кари – мовчазні свідки давнього зледеніння. Льодовик, який сковував Довбушанку тисячі років тому, під власною вагою сповзав по схилу, тягнучи за собою камені і цілі скелі. Він, наче ножем, відкраював частини хребта і скидав їх у безодню. Кінець льодовикового періоду ознаменував танення вічних снігів, а світу відкрились оголені скелі…

 

Раптово над хребтом Малого Ґорґану розігралась гроза. Блискавиці раз-по-раз били у вершину і віддавали глухим відлунням грому. Хоча над нами й світило сонце, але ми стривожились і поспішно розпочали спуск. Вирішено було спускатись через урочище Новобудови, проте, що від тих новобудов уже й сліду не залишилось, відомо усім, але назва закріпилась. Поволі, дуже обережно, ми траверсували схил, по сипучих ґрехотах – вони були, наче живі, сунулись і гуркотіли в прірву з глухим гулом, а в повітрі завис стійкий запах викришеного вогню з кременю. Спустившись до заростей гірської сосни, ми ще кілька хвилин борсались у хитросплетіннях її стовбурів, аж поки не досягли лісу. Старезні смереки пралісу росли напрочуд далеко одна від іншої, створюючи неймовірно світлий ліс, який змінила гірська лука. Попід смереками буяли трави, – майже, в коліно осоки чергувались з височезними заростями щавлю, а на галявинах, наче свічки, підіймались чемериці Лобеля. Білими плямами вкраплювався жовтець платанолистий, жовтими мазками доронікум австрійський, арніка гірська, дзвоники, козельці, зміячка, одним словом довкола буяло різнотрав’я, розпарене полуденішнім сонцем.

 

Здалеку, десь з-за пагорба, долинув гуркіт грому, небом попливли хмари, а там, де в небо впираються Братківська та Чорна Клива, шуміла гроза – блискавиці протинали темну масу хмар і було чути приглушену луну грому. Наша стежина зміїлась між смереками, утікала до низу і знову збігала на хребет. Довкола у сонячному промінні, неосяжним різнобарв’ям цвіли полонини. Легкі серпантини, духмяні трави, запах живиці і велич Ґорґан сплелися з передчуттям близької грози…

 

Тихий липневий вечір всіяв небо міріадами зірок, гаряча ватра сипала у височінь цілі снопи іскор й весело потріскувала…

Травень 23, 2007
Турун Гампея з околиць містечка Виноградів, Закарпатська область, Україна (фото Руслана Паніна)
Турун Гампея з околиць містечка Виноградів, Закарпатська область, Україна (фото Руслана Паніна)

Володмир ПУШКАР і Андрій М. ЗАМОРОКА

Ще з часів описання Туруна Гампея, у 1846 році, довкола нього виникло стільки різних ентомологічних міфів, легенд, плутанини, що не один досвідчений ентомолог з європейським іменем наламав списів. Carabus (Morphocarabus) hampei Küster 1846 – це ендемік східної частини Карпатської дуги, поширений на північному сході Угорщини, північному заході Румунії та заході України. Східна межа ареалу цього виду проходить по головному вододілі Українських Карпат.

Журнал Станіславівський натуралісТ

Травень 23, 2007

extinct.JPG
Андрій М. ЗАМОРОКА

За оцінками науковців, на Землі проживає близько десяти мільйонів видів, тоді як на нинішній день біологам відомо лише два мільйони. Темпи вимирання, в глобальному масштабі, складають більш, ніж 30 тисяч видів щороку і спостерігається тенденція до зростання цієї загрозливої цифри. Більше сімдесяти відсотків науковців вважають, що в найближчі 30 років з лиця нашої з вами планети зникне п’ята частина всіх живих організмів, а близько третини біологів беруться стверджувати, що за цей час зникне не менше половини всіх існуючих видів.

Квітень 19, 2007

bombus.JPG

Руслан М. Жирак

Bombus pomorum Pamzer, 1805 або Джміль яскравий – вид занесений до Червоної книги України (ІІ категорія). Територія поширення Джмеля яскравого є дуже великою – він заселяє всю Європу, Південний Урал, Туреччину, але повсюдно цей вид зникає через зменшення придатних для гніздування місць. Це спричинено розорюванням цілинних земель, випасом худоби, рекреацією та глобальним потеплінням.

Квітень 18, 2007

sinisauro.JPG

Наталія ПЕРХУЛИН

 

Близько ста років тому Томас Гекслі назвав птахів “піднятими в небо плазунами”. З еволюційної точки зору, вважають, одною із важливих груп мезозойських плазунів були текодонти. Вони були невеликими хижаками тріасового періоду, що дали початок найрізноманітнішим групам: крокодилам і динозаврам, і нарешті, птахам. Найдавніша із відомих викопних птиць жила в пізньому юрському періоді, близько 150 мільйонів років тому, і хоча, безсумнівну, існували і ранні птахи, або праптахи саме їй судилося зіграти роль важливу за значенням. Її залишки знайдені у верхньоюрських сланцях Золенґофену в Баварії у 1961 р., і вона скоріше всього, була б віднесена до плазунів, якщо б не ясні відбитки пір’я. Викопана птиця отримала назву «археоптерикс», що в перекладі з грецькою означає «древнє крило».