Category: Мандри

Вересень 17, 2019
Мединські скелі тягнуться суцільною стіною
Мединські скелі тягнуться суцільною стіною

Андрій М. ЗАМОРОКА

 

Спраглі різноманітних і свіжих атракцій, туристи із величезним захопленням їдуть на Скелі Довбуша у Бубнищі. Створені льодовиком кількасот тисяч років тому, вони манять до себе… Проте, є місця, де ще не ступала нога туриста, де все ще дика природа без полігонів пластикових пляшок, а предковічні камені без звичних ґрафіті… Ця місцина знаходиться поруч села Мединя у Галицькому районі Івано-Франківської оласті.

Вересень 17, 2019
На човнах вздовж Дністровського каньйону
На човнах вздовж Дністровського каньйону

Андрій М. ЗАМОРОКА

Цьогоріч мені випала рідкісна можливість приєднатися до групи львівських туристів, що мали намір відправитися на рафтах у мандрівку Дністровським Каньйоном. Я уже давно загадував собі про таку можливість, тому й не зміг не скористатися чудовою нагодою реалізувати свою мрію. Отож, у п’ятницю першого травня ми стартували із села Незвиська у Івано-Франківській області…

Вересень 17, 2019
Хаменерій цвіте на полонині Пожижевська
Хаменерій цвіте на полонині Пожижевська

 

Руслан М. Жирак

 

Часáми, коли сльотавий, зимний Станіславів, окутаний листопадовою мракою, дрімає в передчуванні перших морозів, а десь далеко за містом видніються засніжені обриси гір, закрадається відчуття якоїсь спустошеності і байдужості. Здавалося б, невідкладні справи, без всіляких докорів совісти (якщо така є), відкладаються до ліпших часів, і самі по собі вимальовуються в уяві десятки різноманітних варіацій аби лиш ніц не робити. Чим зайнятися у схожій ситуації, коли відчутний брак емоційності і приємних відчуттів, кожен ладен добирати на свій смак, жодної універсальності тут бути не може. Для себе, аби відігнати депресію і побороти сірі робочі будні, я знайшов просту за рецептурою, але помічну панацею – філіжанка моцної солодкаво-терпкої кави і альбом зі знимками, або на сучасний лад перегляд їх з монітору під улюблені переспіви. Якось в один з таких вечорів коли не було жодного натяку на робочий конструктив, пригадалася цікава літня мандрівка гірськими стежками Чорногори до відомого озера Несамовитого.

Вересень 17, 2019
Автор на вершині гори Кінабалу

English

Олександр БОЙКО


Якщо у Вас є час, зайві гроші і Вам подобається торгуватися буквально за все, Малайзія – місце для Вас. Маленька країна, розміщена на Малайському Півострові, тягнеться до Острова Борнео і численних острівців біля екватора; пропонує все, чого Ви лише можете забажати. Від дивовижних всесвітньо відомих скубадайвінґу i місць для пірнання, райських островів з пляжами, що простяглись на багато кілометрів, до найвищих піків в Південно-східній Азії, і найбільших у світі печер; від унікальних тропічних лісів і дерев Малайського Борнео, до великих природних популяцій орангутанґів; від древньої культури до найновіших досягнень сучасних технологій: тут є все.

Вересень 17, 2019
г. Довбушанка (1754 м над морем). Світлина Руслана Жирака
г. Довбушанка (1754 м над морем). Світлина Руслана Жирака

Андрій М. Заморока

Дорога плавно звивалась у підніжжі гір – понад бурхливими і зимними водами Зубрівки. Нам вслід бігли старезні ялиці і молоді смерічки, густі зарості папоротей та кремени, і весь світ наповнювався соковитими кольорами різнотрав’я. Довкола вирувало життя у його первозданному вигляді, нічим не потривожене і ніким не порушене.

Ще якась мить, і по чотирьох годинах неспішного сходження, ми досягли омріяної вершини – 1754 м над морем. Вітер тріпав скуйовджене волосся, а серце виривалося з грудей, й здавалося, що в тебе виросли крила ейфорії, і на радощах та піднесенні хотілося літати… Летіти високо, під хмарами, з вершини на вершину, тішачись неймовірною мальовничістю гірських хребтів.

 

Ще з вечора я налаштував свій мобільний телефон на сьому ранку, й піднявся з першим сигналом алярму – сьогодні ми йдемо на Довбушанку. Вранішнє сонце щедро заливало галявини і ще сонні смереки, виблискували і вигравали у міріадах крапель роси. Ватра заповзято облизувала казанок, а ліниві сьорбки кави швидко налаштовували на похід. Нарешті, зібравшись наш маленький загін вирушив у путь на підкорення найвищої вершини південних Ґорґан

 

Дорога плавно звивалась у підніжжі гір – понад бурхливими і зимними водами Зубрівки. Нам вслід бігли старезні ялиці і молоді смерічки, густі зарості папоротей та кремени, і весь світ наповнювався соковитими кольорами різнотрав’я. Довкола вирувало життя у його первозданному вигляді, нічим не потривожене і ніким не порушене. З крутосхилів збігали дрібні струмочки і потічки, гублячись в камінних руслах і височезних травах.

 

Ліс, на правому березі, змінився на розсипи каменів, які ознаменували початок хребта і нашого підйому. Вологі від роси і вчорашнього дощу, лишайники вкривали камені, усі можливі щілини й простори. Вони переливались всіма барвами веселки. Камені знову змінились лісом, а він знову каменями. З-за хребта, що навпроти, визирнула вершина Малого Ґорґану у всій своїй суворій красі. Поволі, переступаючи з каменю на камінь, ми підіймалися все вище і вище. Зрештою схил став вологішим і нам відкрився безмежний жовтий камінний океан з далекою вершиною попереду. Тепер іти було куди легше – хребет переходив у неглибоку сідловину, а далі нас очікував незначний підйом уже на саму вершину.

 

Ми стояли на краю хребта, а під нами, з півночі, відкривались два гігантські кари – мовчазні свідки давнього зледеніння. Льодовик, який сковував Довбушанку тисячі років тому, під власною вагою сповзав по схилу, тягнучи за собою камені і цілі скелі. Він, наче ножем, відкраював частини хребта і скидав їх у безодню. Кінець льодовикового періоду ознаменував танення вічних снігів, а світу відкрились оголені скелі…

 

Раптово над хребтом Малого Ґорґану розігралась гроза. Блискавиці раз-по-раз били у вершину і віддавали глухим відлунням грому. Хоча над нами й світило сонце, але ми стривожились і поспішно розпочали спуск. Вирішено було спускатись через урочище Новобудови, проте, що від тих новобудов уже й сліду не залишилось, відомо усім, але назва закріпилась. Поволі, дуже обережно, ми траверсували схил, по сипучих ґрехотах – вони були, наче живі, сунулись і гуркотіли в прірву з глухим гулом, а в повітрі завис стійкий запах викришеного вогню з кременю. Спустившись до заростей гірської сосни, ми ще кілька хвилин борсались у хитросплетіннях її стовбурів, аж поки не досягли лісу. Старезні смереки пралісу росли напрочуд далеко одна від іншої, створюючи неймовірно світлий ліс, який змінила гірська лука. Попід смереками буяли трави, – майже, в коліно осоки чергувались з височезними заростями щавлю, а на галявинах, наче свічки, підіймались чемериці Лобеля. Білими плямами вкраплювався жовтець платанолистий, жовтими мазками доронікум австрійський, арніка гірська, дзвоники, козельці, зміячка, одним словом довкола буяло різнотрав’я, розпарене полуденішнім сонцем.

 

Здалеку, десь з-за пагорба, долинув гуркіт грому, небом попливли хмари, а там, де в небо впираються Братківська та Чорна Клива, шуміла гроза – блискавиці протинали темну масу хмар і було чути приглушену луну грому. Наша стежина зміїлась між смереками, утікала до низу і знову збігала на хребет. Довкола у сонячному промінні, неосяжним різнобарв’ям цвіли полонини. Легкі серпантини, духмяні трави, запах живиці і велич Ґорґан сплелися з передчуттям близької грози…

 

Тихий липневий вечір всіяв небо міріадами зірок, гаряча ватра сипала у височінь цілі снопи іскор й весело потріскувала…

Вересень 17, 2019

Ситний збігає десятками великих і малих каскадів
Ситний збігає десятками великих і малих каскадів (світлина Андрія М. Замороки)

Андрій М. ЗАМОРОКА

Про ріку, яка збігає з гір і губиться десь у земних надрах, а потім виринає в низах, вперше я почув від одного з викладачів, ще як навчався в університеті. Все ніяк не вистачало часу щоб з’їздити в цей дикий край. Нарешті, зібравши когорту знайомих, – затятих туристів, ми подались в мандри. Маршрут з Яремчі через перевал Пересліп, вниз по Зелениці до місця впадіння в неї потоку Ситного, а відтак повільний підйом по ньому – нічим екстраординарним не відзначається, проте займає цілий день, – майже, двадцять кілометрів. За мету собі поставили пройти по дну ущелини у верхів’ях Ситного й за одне піднятись на вершину Поленської.

Вересень 17, 2019
Вигляд із гори Синяк на вершини Малого Ґорґану (спереду) і Довбушанки (позаду)

Андрій М. ЗАМОРОКА

На південний схід від міста Станіславова  здіймаються Карпати. Подорожуючи власним автом, потягом чи автобусом, далеко на горизонті вам відкривається ламана лінія хребтів, яка біжить в синюватій димці від краю до краю обрію. Гострі вершини торкаються хмар. Та частина гір, що погожої ясної днини видніється з багатоповерхівок міста, є найсхіднішим масивом Українських Карпат – Ґорґанами.

Вересень 17, 2019
Так виглядає Дністровський каньйон перед впадінням у нього ріки Стрипи
Так виглядає Дністровський каньйон перед впадінням у нього ріки Стрипи

Руслан ЖИРАК


…Ми захоплюємось природою Кавказу і Карпат, Уралу і Середньої Азії, Криму і Алтаю і прагнемо будь-що побувати там. Але не всі знають, що дністровська долина з її ландшафтами має свою неповторну красу. Найціннішою, наймальовничішою ділянкою Дністра є його відрізок близько 250 кілометрів від гирла Золотої Липи (Івано-Франківська обл.) до гирла Збруча (Тернопільщина). Тут Дністер тече по каньйоноподібній долині глибиною 80-200 м, утворюючи багато фантастичних звивів – меандр. Це наслідок геологічної будови терену, тектонічних рухів та процесів водної і вітрової ерозій. Турист, натураліст, археолог, географ, ботанік, гідролог, золог, іхтіолог знайде на території Дністровського каньйону величезну кількість пізнавальних матеріалів з історії розвитку живої і неживої природи. Тут, наче в природничому музеї під відкритим небом, “зібрані” геологічні, ботанічні, археологічні, гідрологічні пам’ятки, які вкупі творять неповторні ландшафти.  

Журнал Станіславівський натуралісТ