Наш Станіславів

Станіславівська ратуша
Станіславівська ратуша

 

Текст Андрія М. ЗАМОРОКИ

Наш Станіславів розпочинається з ратуші – вона його серце, вона його душа, вона його історія, вона ж його майбутнє… Як і будь-яке класичне європейське місто, без різниці, чи то в Польщі, чи то в Чехії, чи то в Баварії, чи то в Саксонії, чи то ще де інде, Станіславів – то дитя філософської концепцієї Томазо Кампанелли “Місто Сонця”. Його зводили як місто-фортецю – самодостатню і незалежну, а центром світобудови Станіславова стала ратуша, що шпилем впирається в піднебесся посеред Ринкового Пляцу. В усі сторони від ратуші, наче промені сонця, розбігаються вулиці, а крила сомої ратуші точно вказують на сторони світу. Її призначення в різні часи було різним: у первинному задумі вона була маґістратом, пізніше тут розмістився військовий ґарнізон і склад боєприпасів, а тепер музей.

Брама палаці Потоцьких
Брама палацу Потоцьких

Давня станіславівська легенда оповідає, що ще за незапам’ятних часів, титан Ревера, який орав поле, йдучи за плугом, окреслив контури майбутнього міста. Легенда легендою, а Ревера – то цілком реальна людина – перший власник Станіславова, чи то пак села Заболоття, на місці якого син Ревери – краківський каштелян і польський коронний гетьман маґнат Андрій Потоцький звів свій маєток і збудував місто. Як каже та сама легенда, назвав Андрій місто на честь свого сина Станіслава. Сталася ця подія 7 травня 1662 року. Цьогоріч нашому Станіславову виповнюється 350 років!

Для будівництва міста Андрій Потоцький запросив знаного італійського архітектора Франсуа Корасіні, який в центрі міста звів квадратний пляц з ратушею, в кутах якого розмістилися чотири храми: українська катедра, польська колеґіата, вірменська церква та єврейська синагога. В стороні від цього ансамблю зведено палац Потоцьких, а довкола місто оточили мури і вали з гарматами та рів наповнений водою. Фортифікація до нинішнього дня збереглась лише у вигляді фраґменту мурів XVII століття у Фортечному Провулку та валів поруч вулиці Шопена.

Це раритетне фото міських мурів Станіславова, порослих чагарниками. Зараз Фортечний Провулок і мури відреставровані і перетворені в сквер.
Це раритетне фото міських мурів Станіславова, порослих чагарниками. Зараз Фортечний Провулок і мури відреставровані і перетворені в сквер.

Сучасний Станіславів – то нашарування культур і цивілізацій, тут тісно переплелися українські, польські, єврейські, вірменські, австрійські та російські корені. Це місто завжди було багатокультурним котлом, де кипіли і шкварчали пристрасті у взаєминах різних націй і етносів. Світові війни і кожен зайшлий новий володар міста, змінювали і перекроювали його на свій лад і смак, і від старого доброго Станіславова лишились лише німі, але такі промовисті атланти на карнизах міських кам’яниць. Із заходом сонця, вони сходять зі своїх кам’яних постаментів і влаштовують нічні шпацери міськими пляцами, пиятики по рестораціях і кнайпах, та шабаші у занедбаних дворах і провулках…

Станіславів – то місто в місті. Він існує, такий реальний, до нього можна торкнутись рукою, і в той же час його немає, він віртуальний парадокс і недолугий жарт історії… Смішно, але навіть на в’їздній таблиці назва теперішнього Івано-Франківська написана зі скороченням. А що говорити про залізничні станції? У Станіславові кажуть: “Ми народилися у Станіславові, живемо у Івано-Франківську, а хочемо померти у Станіславові”. Повернімо ж йому його ім’я!

Вечірня зоря над Станіславовом
Вечірня зоря над Станіславовом

 Станіславів можна вважати глухою провінцією, таким же віддаленим ментально і культурно  від Відня, як від Києва чи Варшави, але він самодостаній, динамічний і з претензіями на європейськість. Хоча, власне, чому з претензіями? Станіславів – це ворота до Українських Карпат, це місто в центрі Європи, тож претензії не такі вже й безпідставні…

Станіславів – Місто в липах. Липу, по праву, можна вважати символом Станіславова. Ще з часів Австрійської Імперії найвідомішою і найбагатшою вулицею міста була Липова Алея (тепер вулиця Тараса Шевченка), з її розкішними віллами і дворами. Усе місто засаджене липами, вони повсюдно: обабіч доріг, у скверах і параках. Влітку місто наповнюється запахом меду і повітря набуває солодкавого присмаку. Так гарно в надвечір’ї пройтися парком в затінку лип.