ДЕНЬ САРАНИ

Григорій ПОПОВ

В 2021 році сталася подія, на яку чекали ентомологи на сході США аж 17-ть років. Мова йдеться про появу червоноокої співочої цикади (Magicicada septendecim), яку описав Карл Лінней у 1758. Тоді він отримав колекційний екземпляр та цікаві розповіді свого друга, Пера Калма, завзятого мандрівника та одного з “апостолів Ліннея”.

Так ось, кілька тижнів тому, від Іллінойсу до Делаверу, теплим квітневим вечором, коли ґрунт прогрівся до 18 градусів, з землі почали вилазити дивні, а для когось навіть огидні істоти, зовнішній вигляд яких найкраще підходить для позування митцям, що творять у стилі біопанку. Мільярди за мільярдами з півметрової глибини вилазили юрби личинок 17-річної цикади, майже одразу перетворюючись на дорослих комах. Ну як “одразу”, дамо їм кілька днів на перетворення в процесі линьки та затвердіння зовнішнього скелету, ховаючись у кронах дерев, – але у порівнянні з 17-тьма роками під землею це дрібниці.

Проживуть вони ще кілька тижнів, розмножуючись, в липні сконають останні. Так закінчить своє надземне життя Великий Східний Розплід X (brood X). Позначати римськими числами розплоди, тобто масові появи цих неймовірних комах, колись започаткував американський ентомолог Чарльз Марлатт. Не варто й казати, що бенефіс “чарівних” цикад вніс корективи у плани багатьох людей, від журналістів до лісоводів. Птаство та звірі, навпаки, були в захваті від неочікуваної “гуманітарки”. Таких цикад ентомологи нараховують сім видів, всі вони мешкають в США, та є або 13-, або 17-річними, й всі іхні назви звучать як музика. Найближчими для нашого виду є Magicicada tredecim (Walsh and Riley, 1868) та нещодавно відкрита Magicicada neotredecim Marshall & Cooley, 2000. Останню “вполювали”, ретельно вивчивши їхнє поширення, забарвлення черевця, ДНК та спів, пронизливіший, ніж у близьких видів.

Найцікавіша річ у “магічних” цикад це існування в них непарних циклів розмноження. Дійсно, ну чому в Magicicada розвиток триває не 12-ть, чи 18-ть років, а 13 та 17-ть? Змішує карти також те, що термін існування генерації може трохи коливатися. Біологи мають пару дотепних пояснень цього. Спочатку вирішили, що це стратегія уникання зайвого тиску комахоїдних тварин, що має циклічний характер та описується рівняннями Лотки — Вольтерри (“хижак — жертва”). Але генетики прийшли до більш розлогої теорії. Скоріше за все, справа в тому, що далекі предки магічних цикад “винайшли” довгі цикли у відповідь на суворі кліматичні умови давніх льодовикових періодів заради зниження тиску природнього добору та уникання генетичного ефекту “пляшкового горла”. Такі стратегії є відомими серед інших комах, наприклад, тих, що живуть у високогір’ях, але магічні цикади є абсолютними лідерами в цих перегонах хованок. А уникання пресу хижаків це вже неочікуваний приємний бонус від закладу.

Для Старого Світу ця подія, – вихід та славетне життя “магічних” цикад, – триває непомітно, але якщо вам цікаво, ви ще можете пройти до саду божественних пісень за хештегом #broodX. А от у США є сталий вираз “день сарани”. По всьому Світові навали великих крихкокрилих рослинноїдних комах є відомими людству здавна, наприклад, ми маємо фітопатологічні спостереження в Книзі Виходу (10: 14-15). “І найшла сарана на всю єгипетську землю, і залягла в усім єгипетськім краї, дуже багато! Перед нею не було такої сарани, як вона, і по ній не буде такої! І покрила вона поверхню всієї землі, і потемніла земля! І поїла вона всю земну траву та ввесь плід дерева, що град позоставив. І не зосталось ніякої зелені ані на дереві, ані на польовій рослинності в усім єгипетськім краї”. Звісно, сарана та цикада настільки еволюційно далекі одна від одної, наскільки пересічний українець – від систематики комах.

Але тількі для американців день, а точніше, рік “сарани” має досі буквальне значення. Наприклад, назва книги Натанаеля Веста “День сарани” (1939) має не тількі біблейські алюзії. Ну, й так сталося, що розпал виліту 17-річної червоноокої “сарани” цього року припав на 80-річчя Боба Ділана. 51 рік тому, дев’ятого червня 1970-го року, він спекотним днем неохоче отримував звання почесного доктора Принстонського Університету, штат Нью-Джерсі. Іронізуючи над конформізмом ритуалу та під враженням від хорового співу магічних цикад, він присвятив цій події пісню “Day of the Locusts”:

“І сарана співала вдалині,
Так солодко вона співала
Ох, сарана співала вдалині
Співала ж тільки для мене…”